Перейти до вмісту

ГРЕНЬО Михайло

Парох церкви св. Архангела Михаїла в с. Лопухів (до 1946 р. — с. Брустури) Тячівського р-ну.

Народився 30 червня 1913 р. в сім’ї землеробів-трударів Юрія Греньо та Марії Галиці в с. Бежовці Михайлівського округу в Словаччині. Здобувши початкову освіту в рідному селі, продовжує навчання в Ужгородській гімназії , у якый у 1936 роцы здобув середню освіту . Після гімназії вчиться в Ужгородській духовній семінарії.

Бажаючи повністю віддатися священичому покликанню і стати вірним слугою Христової Церкви, складає обітницю безшлюбності (целібат) і 12 липня 1941 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка в Ужгородському кафедральному храмі рукопожив на священиків Михайла Греньо разом ще з дев’ятьма богословами (Гавашій Адальберт, Гойдич Стефан, Гуга Йосиф, Добра Дезидерій, Дулишкович Віктор, Ковордані Георгій, Ковтюк Франціск, Пуза Микола  і Ченгері Іван) .

Після висвячення був призначений помічним священиком до 71-річного о. Корнелія Хіри (батько єпископа Олександра Хіри), в с. Вільхівці Тячівського р-ну. Тут йому доводилось також обслуговувати вірників сіл Терново і Нересниця. 1944 —1949 рр. був парохом с. Брустури (з 1946 р. — с. Лопухів), звідки обслуговував також вірників у с. Усть-Чорна. Тут він виконував душпастирську роботу до так званого “саморозпуску” Греко-Католицької Церкви та її заборони в лютому 1949 року.

Перед цим  йому було запропоновано возз’єднатися з російським православ’ям, але оскільки він відмовився це зробити, то місцева влада в тісній співпраці з працівниками КДБ, щоб досягти успіху, стараються примінити різні методи тиску на нього. Основними таким “гуманними” методами переконання були: заборона виконувати душпастирську роботу, а пізніше виселення з параіфального будинку. Але світ не без добрих людей і в селі для нього одного без сім’ї був знайдений притулок, а щоб забезпечити себе матеріально старається влаштуватись на роботу в чому тодішня влада робить йому різні перешкоди.

Після довгих митарств працює простим робітником-вантажником лісу і пимломатеріалів. І тут до нього досить часто навідувались “гості” від влади  і КДБ і з винятковою настирливістю стараються умовити його на перехід до російського православ’я. За їх дорученням до нього навідуються його бувші вірники і знайомі, щоб вплинути на нього. Але коли і це не дало бажаних результатів, то працівники КДБ 9 вересня 1950 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 10 листопада 1950 р. засуджує о. Михайла на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Пізніше через Львівську тюрму-розподільник потрапив у табори ГУЛАГу м. Джезказган Казахської РСР, де безкоштовна праця о. Михайла використовувалася на різних будівництвах. З місць позбавлення волі  був звільнений 14 березня 1955 р.

Повернувся додому і поселився в с. Лопухів Тячівського р-ну. В цьому ж році влаштувався на роботу в Усть-Чорнянському лісокомбінаті робітником. Тут і працював до виходу на пенсію. Будучи вже на пенсії, він звертається до Апостольського адміністратора Мукачівської єпархії о. Миколи Мурані, щоб дозволив йому виконувати  душпастирську роботу. Отець Михайло почав віддано готуватися до праці згідно свого основного покликання. Покинув попереднє місце проживання в с. Лопухів і переселився в м. Мукачево, де й розпочав нове аскетично-моральне душпастирське життя.

Добросовісно працював над душеспасінням вірників, які під час безбожної тоталітарної влади потребували духовного проводу і моральної підтримки. Не шкодуючи ні свого часу, ні сил, їздив у найвіддаленіші села Мукачівської єпархії і підпільно обслуговував греко-католицьких вірників. Його можна було зустріти в різних куточках Волівеччини, Хустщини, Міжгірщини чи Тячівщини. Він трудився не покладаючи рук у Христовому Винограднику аж до самої смерті. Помер о. Михайло Греньо на 77-му році життя і 49-му році свого душпастирства 25 січня 1990 р. у м. Мукачево. Його тлінні останки спочивають на Мукачівському міському цвинтарі.

На підставі ст. 1 Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р. о. Михайла Греньо реабілітовано 7 березня 1992 р.