“Історія – це реалізація люблячого Слова Божого” транскрипція відео-повідомлень отця Марка Івана Рупніка

Історія – реалізація люблячого Слова Божого.

В цій статті ви можете прочитати перекладену з італійської транскрипцію відео-повідомлень отця Марка Івана Рупніка. Отець Марко своїми роздумами допомагає нам дивитися духовно на сьогоденну ситуацію. Він є директором «Центру Алетті» (Centro Aletti), спільноти, яка творить духовне мистецтво християн уже в багатьох країнах світу. Тут зібрані переклади двох повідомлень отця Марка від 14 березня під назвою «Християнська відповідь» та 17 березня «Слово, що стає діяльністю».

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа амінь.

1. Дорогі друзі, цими днями до нашого «Центру Алетті» (Centro Aletti) надходять повідомлення: думки, запитання, розважання, що народжуються у ваших серцях. Думаю було б добре роздумуючи разом з вами подивитися з духовної точки зору на ситуацію яка склалася. Власне для того щоб мислити разом, молитися разом, так як часто кажуть духовні отці: «Роздумуючи – молитися і молячися – роздумовувати». Так ми можемо розділити одні з одними історію яку проживаємо, будучи єдині у вірі, у Святому Дусі, який дарує нам любов, нам тобто Церкві, як організму у якому ми живемо.

З перших сторінок Святого Письма бачимо, що історія – це правдива тканина в якій переплітаються відносини між людиною та Богом. Відносини між нами та Богом не є лише внутрішніми, відділені як від моєї мікро-історії, так і від нашої макро-історії. Духовне життя веде нас повністю в протилежну сторону, стосунки між нами та Богом є невіддільними від історії. Сенс відносин між нами та Богом полягає в обожествленні історії, тобто входом її в Богочоловічу любов. Так ми можемо проживати буденність як дар любові Божої, яка хоче охопити все, що є людське.

Вже пророки Старого Завіту, в подіях які відбувалися, вбачали, інколи навіть в дуже драматичний спосіб, те, що Бог хоче сказати до народу і як народ має розуміти їх. Пророки робили не просто інтелектуальну інтерпретацію на подобі лекції з історії, але бачили в подіях можливість здійснення наступного кроку до союзу між Богом та його народом. Така інтерпретація історії, допомагає народові живити свій союз, свою приналежність, що не є нічим іншим як відповідь на союз з боку Бога. Не забуваймо, що коли був укладений союз з Богом тоді не Авраам пройшов посеред розрізаних звірів, але лише Бог (у єврейській традиції під час обряду з укладання союзу розрізали на пополам звірів, в знак того, що якщо не будуть виконані умови союзу то такий кінець, смерть, чекає на його укладачів пор. Бут 15). Бо лише Бог має таку любов, яку ніхто не може розламати, вбити, ніщо не може її знищити. Тобто Бог є єдиний, хто є вірний у Союзі.

Укладаючи союз зі своїм народом Бог хоче постійно перебувати у єдності з ним. Тому він не локалізує свою присутність у одному місці, як це відбувалося в античних релігіях світу. Там Бог поміщався в одному храмі, в якому був присутнім і звідки управляв всім створінням і вимагав поклоніння людей. Читаючи Біблію, бачимо, що лише у книзі Виходу (пор. Вих 40), Мойсей будує храмину для Бога. І ця храмина є палатою зборів. Чому палата? Бо Бог показує, що подорожує з нами. Бог є той, хто став на шлях людини. І з Пречистою Матір’ю  робиться колосальний крок, єдиний в своєму роді, а саме: людина стає мешканням Святого Духа, людина стає присутністю Бога. Людськість, через занурення у хрещенні, як каже апостол Павло до Тита, є наповнена даром Святого Духа, який є життям самого Бога, життям у єдності, єднає нас у Христі з Отцем. І ця єдність є єдністю любові, єдністю подружньою, тобто Христа і Невісти, Церкви – Тіла Христового. Христос прожив свою людськість даруючи себе і цей дар не була його забаганка, але історія, у яку він увійшов і яка з ним сталася пасхальним переходом.

Власне тому мені здається дуже важливим цими днями розуміти, що ми є тілом Сина Божого, якого Він є голова, як сказано в листі до Ефесян. Він з любов’ю прийняв людськість, зробив власною нашу долю, знає нас до самих глибин. Вже з перших стишків листа до Євреїв, бачимо, що Ісус прожив все те, що є власне людським, був випробуваний у всьому, страждав персонально, і був учасником літургії «крику, голосіння та сліз» через страх смерті, просячи бути визволеним. Він бере участь у нашій долі, є солідарним, знає наш кінець як «старої людини» (пор. Рим 6), його знає через любов, проживає його в першій особі. В першій особі в нас, бо ми є його Тіло, йдеться лише про те, щоб дозволити Йому входити в те що ми проживаємо. Бо його воплочення в нас не є автоматичним, вимагає свобідної відповіді, бо те що нас єднає з Ним є любов, а любов є свобідна. Тому мені здається важливим цими днями жити нашу людську реальність абсолютно відкритою на Сина, бо ми є його людськість, його Тіло, ми є його історія. В ньому наша історія стає його Історією, саме це і є літургія…

Те що відбувається сьогодні, відбувається щоб очистити нашу відповідь на заклик Бога. Тому для нас християн трагічні події які переживаємо не є безнадійними. Ми повинні перебувати у Христі Ісусі, у якому всі наші страждання стають його життям і ми в такий спосіб стаємо його Церквою – людськістю відкритою на дар.

2. В цій не простій ситуації ми часто запитуємо себе, що ми як християни маємо робити. Вважаю, що не потрібно сильно спішити з такими питаннями, йдеться про те, щоб перш за все вміти читати знаки часу. Ми часто хочемо реалізовувати наші проекти, втручатися, щось робити для того щоб збудувати християнське суспільство, але з історії людства знаємо, що рано чи пізно будь-яка наша діяльність не зможе вистояти перед злом. Марно мріяти побудувати «станцію» раю у цьому світі, бо на горизонті вже видно, що така конструкція не витримає, бо в будь-якому разі тут перемагає смерть.

З цього випливає сильне протиріччя. Якщо людина, земля, цілий всесвіт були створені через Слово (Logos)  Сина Божого, який є в основі їхнього замислу, то як можливо, що це сотворіння не може проявити істинний сенс власного існування? Це тому що зло насправді існує, але ми в різні способи прагнемо його оминути, не звертати на нього увагу. Духовні отці, натомість, нас учать, що потрібно брати до уваги саму реальність, яка показує нам, що кінець всьому є смерть.

Людина щоб уникнути смерті, в усіх речах які робить бажає самоутверджуватися, тому навіть добро зроблене зі страху смерті стає для неї основою «царства гордості». Само собою зрозуміло, що такі плоди людської діяльності, не відображають початковому задуму Сотворителя. Щоб бути істинною наша діяльність не може бути нічим іншим як живим воплоченням Слова Божого. Важливо зрозуміти, що навіть Ісус Христос, саме воплочене Слово, дар Отця, не був прийнятий, тому що гріх обернув наше життя у трагічне існування у якому ми не є здатні прийняти любов. З одного боку ми її бажаємо, з іншого ж не спроможні її прийняти.

Саме тому людство відреклося Сина Божого, розіп’явши Його на хресті, бо вибрало шлях релігійності, де не є важливим дар любові, а заслуга. «Боже ми виконаємо всі твої накази, потім ти об’явишся і нам відплатиш». Така релігійність є основою всіх моралізмів та ідеалізмів. Христос прийшов визволити нас від цього, бо для Нього є важливим щоб ми прийняли наше існування як дар. І якщо Ісус Христос є об’явленням такого життя, то наша діяльність не може бути нічим іншим як участю в Його спасительному існуванні. Власне це і є літургія. В літургії ми беремо участь в єднанні людини з Богом, в цій єдності нема місця для культу, де людина має своєю діяльністю завоювати увагу Бога, вона не є також магією, через яку ми в елегантний спосіб змушуємо Бога робити те, що ми хочемо. Літургія показує істинний сенс нашого життя, який є даром, існуванням у єдності, сопричасті. Як каже апостол Павло: коли збираєтесь як Церква, не можете бути розділені. В діянні Церкви вже нема самоутвердження, бо його творить відкуплена людина, яка живе згідно логіки єдності (сопричастя) з якої має випливати наша діяльність.

В літургії Слова Церква дає нам ключ до прочитання нашої історії і цим ключем є смерть і воскресіння Ісуса Христа. Саме воскресіння має бути в основі діяльності Церкви, в протилежному випадку наша діяльність не є згідно з задумом Творця. Тільки через воскресіння ми відкриваємо істинний сенс творіння, тут народжується наша діяльність, яка насправді вже не є простою активністю, але об’явленням божественного життя. Тому ми як християни покликані проживати цю ситуацію зі світом, але спосіб в який ми її проживаємо є об’явленням любові Отця, власне це і є наша діяльність.

 

Переклад: семінаристи колегії Альбероні

Додаємо оригінали відео-повідомлень: