Перейти до вмісту

МАТЕЙКО Іван

Парох церкви Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) в с. Новоселиця Виноградівського р-ну

Народився 11 серпня 1914 р. в сім’ї службовця Івана Матейка і Марії Біато-Потоцької в с. Кенти (тепер Польща). Сім’я Матейків у 1918 р. емігрувала з Польщі в Закарпаття. Здобувши початкову освіту і виявивши хороші здібності до навчання, хлопець продовжує вчитися в Ужгородській гімназії. Відчуваючи покликання до священичого життя, поступає в Ужгородську духовну семінарію.

12 липня 1937 р. був рукоположений на священика єпископом Мукачівської Греко-католицької єпархії Олександром Стойкою і направлений парохом у с. Репинне Міжгірського р-ну. З 1939 по 1944 р. працює парохом у с. Розтоки Воловецького р-ну. В липні 1944 р. д-р Микола Дудаш, єпископ Гайдудорогської Греко-Католицької єпархії й Апостольський адміністратор Мукачівської єпархії призначив о. Івана Матейка парохом у с. Новоселиця Виноградівського р-ну, де він виконував душпастирську роботу до так званого “саморозпуску” Греко-Католицької Церкви і її заборони в Закарпатті.

Працівники МДБ після відмови о. Івана Матейка возз’єднатися з російським православ’ям виселяють сім’ю з парохіяльного будинку. Вони змушені були покинути село й переїжджають жити в смт. Королево. Щоб утримати сім’ю, о. Матейко влаштовується лісорубом у Міжгір’ї. Люди й тут знаходять дорогу до о. Івана, запрошують до своїх хат, де він хрестив дітей, сповідав вірних, тобто підпільно виконував душпастирську роботу. Працівники МДБ 13 січня 1950 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 14 березня 1950 р. засуджує о. Івана Матейка на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Після суду з Ужгородської тюрми через Львівську тюрму-розподільник потрапляє в табори ГУЛАГу Казахської РСР. Тут його праця використовується в шахтах м. Екібастуз і на будівельних роботах у таборах селищ Дікез, Рудник, Кенгір (у 1954 р. перейменоване в м. Джезказган).

З місць позбавлення волі повернувся додому в смт. Королево, де проживала його сім’я. Влаштовується робітником по ремонту залізничних шляхів, пізніше працював комірником. Працюючи на державній роботі, суміщав з нею і душпастирську — обслуговував греко-католицьких вірників у Королеві і на околицях. Його підпільна діяльність стала відомою місцевим органам влади, і ті в 1958 р. застосовували до о. Івана репресивні заходи у вигляді грошових штрафів, бо він на Цвітну неділю відслужив святу Літургію.

Помер 8 липня 1974 р. на 60-му році життя і 37-му році свого душпастирства в смт. Королево в результаті нещасного випадку — враження електричним струмом. На підставі ст. 1 Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р. о. Іван Матейко реабілітований 24 липня 1992 р.

Дружина о. Івана Матейка, Єлизавета Худан, народилася 30 березня 1918 р. в сім’ї греко-католицького священика о. Івана Худана і Павліни Вісяник в с. Брустури (у 1946 р. перейменоване в с. Лопухів) Тячівського р-ну. Закінчила в 1937 р. Ужгородську учительську семінарію і працювала вчителькою початкових класів, 8 січня 1947 р. як жінка священика була звільнена з педагогічної роботи. Після арешту чоловіка залишилася без роботи з чотирма малолітніми дітьми. Про цей період згадує так: “Важко жили, свою парохію мусили покинути. Тут ми могли мати хоч деяку допомогу від вірників, а в чужому селі мало хто про нас знав і ніякої допомоги не було. Безпека мучила мене, визивали, допитували, примушували на співпрацю з ними, а так як я не згоджувалась, то звільняли з роботи. Місяцями сиділа без роботи. Все що мала цінне, продавала, щоб змогла утримати сім’ю” . Вона чесно і добросовісно виконувала свій материнський обов’язок, заробляючи на хліб насущний як різноробоча. Разом з чоловіком виховали четверо дітей.