2014-04-27ЦЕРКВА

Нові святі Католицької Церкви

У Томину неділю і Неділю Божого Милосердя в Апостольській столиці Ватикан відбулася всесвітня подія – проголошення святими великих мужів Церкви Христової папи Івана ХХІІІ та папи Івана Павла ІІ.

Разом з міліонами вірних у цьому святі взяли участь багато паломників Мукачівської греко-католицької єпархії: священики, семінаристи, які навчаються в Римі, а також вірники нашої єпархії.

Святкову Літургію очолив Його Святість папа Франциск. Також молився папа-емерит Бенедикт ХVІ, велика кількість кардиналів, понад тисяча єпископів, серед яких наш владика Мілан та владика-помічник Ніл.

Ця подія стала історичною для всієї Католицької Церкви. Вперше було канонізовано двох Пап в один день, а також вперше двоє Пап Франциск та Бенедикт служили Літургію.

У своєму Архипастирському слові папа Франциск сказав: «У цю наділю, яка завершує Пасхальне восьмидення, яку папа Іван Павло ІІ вирішив присвятити Божому Милосердю, видно прославлені рани Воскреслого Ісуса. Він показав їх уже підчас першої появи апостолам у сам вечір, дня після суботи, у день Воскресіння. Але того вечора не було апостола Томи і інші розповіли йому, що побачили Господа. Він відповів, що сам у це не повірить, якщо особисто не побачить та не торкнеться цих ран. Через вісім днів після останньої вечері Ісус знову з’явився учням. Серед них був і Тома. Ісус звернувся до нього і запропонував торкнутися своїх ран.

Рани Ісуса – це привід спотикання віри, але також і перевірка. Рани не зникають навіть з Тіла Воскреслого Христа, а залишаються, щоб стати незабутнім символом любові до нас. Для віри в Бога вони необхідні. Для віри в існування Бога та віри, що Бог є Любов.

Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ знайшли мужність помічати рани Ісуса, торкатись Його поранених рук і проколотого боку. Вони були священиками, єпископами і Папами ХХ-го століття, знали трагедії тих часів. Вони не були приголомшеними ними, адже Бог діяв сильніше в них, сильнішою була віра в Ісуса Христа – Спасителя людства, Володаря історії. Сильнішим у них було Боже Милосердя, що проявляється в цих п’яти ранах. Сильнішою була материнська ласка Марії.

У цих двох чоловіках, котрі глибоко вдивлялися у Христові рани і свідчили про його Милосердя, жила жива надія разом із невимовною радістю. Ця радість і надія на Воскреслого Ісуса, якого ніхто і ніщо їх не позбавить. Ось надія і радість, які ці святі Папи отримали від Воскреслого і в свою чергу передали їх Божому Народу»