2014-08-28ПАРАФІЯ

100-річчя Свято-Успенського храму с. Затисівка

На 100-літній ювілей Свято-Успенського храму Преосвященний владика Мілан відвідав Успенську парафію.

У дверях храму владику зустрічав адміністратор парафії протоієрей Николай Горонгозо разом із молоддю. Святкову Архієрейську Службу Божу владиці Мілану  співслужили декан Берегівського деканату став. прот. Ференц Демко, а також священнослужителі Берегівського деканату.

У своєму архіпастирському слові владика привітав всіх з 100-річям храму та наголосив на прикладі наслідування Христа, за якого постраждав о. Іван Сокол, родом із Затисівки. Великий муж нашої Церкви, котрий через відстоювання нашої віри був ув’язнений у табори ГУЛАГу, а потім був запроторений до психіатричної лікарні. Через ослаблення здоров’я після насильного «лікування» о. Івана привезли до Ужгороду, де він і помер. Отець Іван Сокол удостоївся у тодішньої влади звання «ворога народу», а у Церкви вищої нагороди - ісповідника віри.

В часі Літургії Преосвященний владика Мілан уділив ієрейські свячення Яношу Філепу.

Фотографії з події

 

Довідка

СОКОЛ Іван — парох церкви Собору Пресвятої Богоматері (8 січня) в с. Бобовище Мукачівського р-ну.

Народився 29 квітня 1899 р. в сім'ї греко-католицького півцеучителя Івана Сокола та Юліанни Товт в с. Чума за Тисою (1946 р. перейменовано в с. Затисівка) Виноградівського р-ну. Початкову освіту здобув у рідному селі. Його батько як сільський півцеучитель узяв на себе й обов'язки церковного куратора і започаткував у 1909 р. збір грошей на будівництво церкви, яка була побудована й освячена 5 листопада 1911 року.

Батьки у 1909 році віддали хлопця для продовження навчання в Ужгородську гімназію. У квітні 1917 р. він достроково одержав свідоцтво про середню освіту і був призваний в Австро-Угорську армію. Спочатку воював на Східному фронті в районі Львова і Бродів, пізніше — на італійському фронті. Після Першої світової війни деякий час працював у Хусті й Сваляві фінагентом.

У 1918 р. вступив до Ужгородської духовної семінарії. Закінчивши перший курс, перевівся в духовну семінарію м. Сатмар (Сату-Маре, Румунія). Закінчивши навчання в семінарії, повернувся додому.

15 травня 1927 р. єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Петро Гебей рукоположив на священиків трьох богословів — Івана Сокола, Йосифа Шерегія і Григорія Пагія.  Свою душпастирську роботу розпочав помічним священиком Ужгородської Преображенської церкви (Цегольнянська) з червня 1927 по жовтень 1928-го рр.

У жовтні 1928 р. єпископ призначив його парохом у с. Бобовище Мукачівського р-ну, де він працював до 26 лютого 1948 р. Отець Іван Сокол був не тільки духовним наставником своїх вірників, але й їх захисником. Коли в серпні і вересні 1944 р. жителі Бобовища і навколишніх сіл (біля 16 чоловік) були заарештовані за підозрою у співпраці з партизанами, то о. Сокол добився в Ужгороді для них звільнення, і вони всі повернулися до своїх сімей. За це від командира партизанського загону А. В. Тканко о. Іван одержав письмову подяку, яку працівники КДБ під час арешту конфіскували.

Він був серед тих священиків, які провожали тлінні останки єпископа Теодора Ромжі в перших числах листопада 1947 р. із Мукачівської лікарні до Ужгородського кафедрального собору. Після похорону єпископа Теодора православний єпископ Нестор розіслав греко-католицьким священикам православний календар на 1948 р. і Пастирського листа із закликом до возз'єднання з російським православ'ям. Отець Сокол поїхав у Мукачево до єпископа Нестора й повернув прислане, спитавши, чи вдалося йому вирішити наші справи з Римом, що дозволяє собі нами керувати?

Не одержавши відповіді, на початку січня 1948 р. поїхав у Москву, де в патріархаті теж не одержав відповіді на поставлене запитання. Тут він побував у Чехословацькому, Французькому посольствах і в місіонерів костела св. Людвика, де докладно розповів про трагічну смерть єпископа Теодора Ромжі. Після приїзду додому працівники КДБ 26 лютого 1948 р. заарештували його, а Особлива Нарада при МДБ СРСР 21 серпня 1948 р. засудила на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Після арешту він був доставлений у слідчий ізолятор Ужгородського КДБ, а наступного дня, 27 лютого, літаком відправлений у Київську тюрму КДБ, так звану "на Короленка", де перебував в одиночній камері до жовтня 1948 р. Після цього о. Івана Сокола відправили в табори ГУЛАГу Мордовської АРСР. Його праця використовувалася на різних будівельних роботах у таборі Потьма Мордовської АРСР, а пізніше в таборі біля м. Новотроїцьк Чкаловської області.

З місць позбавлення волі був  звільнений по інвалідності наприкінці вересня 1954 р. і повернувся додому в Ужгород. Місцева влада дозволила йому займатися переплетенням книг, на що він і одержав патент. Їздив по селах Турянської долини, Мукачівщини, Свалявщини, Воловеччини і Виноградівщини, переплітаючи старі книги й молитовники і одночасно проводячи підпільну душпастирську роботу. Будучи в своєму рідному с. Затисівка Виноградівського р-ну, з вірниками зайшов до церкви і на свято св. Миколая-Чудотворця 19 грудня 1956 р. відправив св. Службу Божу.

Після приїзду додому в Ужгород працівники КДБ 21 грудня 1956 р. заарештовують о. Івана Сокола вдруге. Про цю подію місцева преса так інформувала читачів: "А деякі колишні душпастирі виявились піддатливими на тухлу ідейку "відродження унії". Наприклад, І. Сокол в 1956 році навіть пробував спровокувати жителів сіл Чепи і Затисівки на "клопотання про відновлення греко-католицької парафії", але безрезультатно". 

Але про арешт о. Івана Сокола в газеті не сказано жодного слова. Тим більше нікому не було відомо, куди пропав о. Сокол, бо можновладці без суду відправили його в Дніпропетровську психіатричну лікарню, а потім — у Казанську, де він знаходився в оточенні непоганого товариства: першого секретаря ЦК Грузії, генерала авіації, старого і хворого головного рабина м. Москва. З цього закладу його було звільнено у липні 1959 р., і о. Іван повернувся додому в Ужгород. Своє перебування під стражею у таборах ГУЛАГу о. Іван Сокол прирівнював до раю в порівнянні з перебуванням на примусовому "лікуванні" після свого другого арешту.

Приїхавши додому, він продовжував підпільну душпастирську роботу разом з іншими греко-католицькими священиками. Ці дії греко-католицького духовенства, зокрема підпільна діяльність о. Івана Сокола, насторожують робітників Закарпатського обкому Компартії України, бо завідуючий відділом пропаганди й агітації Керечанин у своїй доповідній записці від 23 березня 1973 р. пише: "... Ще і тепер в області проживає близько 100 греко-католицьких священиків і ченців. Понад 20 з них... підтримують зв'язок з греко-католицькими вірниками, підпільно проводять серед них релігійні обряди, підбурюють їх за відновлення Греко-Католицької Церкви... Це зокрема... Сокол І. І.. Желтвай Ю. Ю., Гафич С. С. (м. Ужгород).

18 серпня 1976 р. працівники КДБ зробили обшук на квартирі Івана Сокола, заарештували господаря й конфіскували всі рукописи, багато книг і духовної літератури, друкарські машинки. Коли на другий день його звільнили з-під стражі, він нікому не кажучи про свої плани, виїхав з Ужгорода. Син Павло так згадує про цей період з життя батька: "... Ми довгий час не знали де він. Одного разу ми одержали листа з Сибіру, там він жив у депортованих німців, яким служив Служби Божі на німецькій мові, переплітав їм старі німецькі молитвеники. Пам'ятаю, одного разу прийшов лист з Усть-Каменогорська, другого разу з Карпінська-Уральського, потім з Джамбула, з містечка Уар біля Байкала. Саме більше листів ми одержували з Талгара, який знаходиться на схід від Алма-Ати. 1 грудня 1979 року з Талгара я одержав телеграму, щоб негайно їхати до батька, бо він тяжко хворий. Я вилетів до нього літаком і вже 6 грудня 1979 року з напівмертвим батьком долетів до Москви, де лікар медпункту аеродрому не дозволив йому летіти дальше і помістив батька в 1-шу Московську міську лікарню. Я без батька приїхав додому. Дома я захворів. Моя сестра Едіта, робітниця облздраввідділу, з моїм шурином (братом моєї дружини) Зомборі Йосифом поїхали у Москву і поїздом Москва—Ужгород привезли батька 20 грудня 1979 року в Ужгород. З Ужгородської залізничної станції швидка допомога доставила батька у міську лікарню, де на слідуючий день 21 грудня, висповідавшись у римо-католицького священика о. Горват Августина, біля 5-ї години вечора помер". Помер о. Іван Сокол 21 грудня 1979 року на 81-му році життя і на 53-му році свого душпастирства. Похований на цвинтарі Кальварія в Ужгороді 24 грудня 1979 р.

Отець Іван Сокол реабілітований 26 квітня 1989 р.