2014-11-02ПАРАФІЯ

Владика Мілан освятив у Солочині новий храм

2 листопада, у 21-у Неділю після Зішестя Святого Духа, Преосвященний владика Мілан освятив Свято-Троїцький храм у с. Солочин Свалявського деканату. Його зустріла молодь парафії разом з її адміністратором о. Олександром Хвастою. На освячення храму, на яке довгий час очікувала громада, прийшло багато парафіян, а також вірників зі Сваляви та навколишніх сіл.

Архієрейську Службу Божу владиці Мілану співслужив декан Свалявського деканату прот. Володимир Іванчов та шестеро священнослужителів. У своєму архіпастирському слові владика привітав усіх з великою подією – освяченням нового храму та наголосив на важливості будування парафіяльної спільноти у любові.

Після Літургії владика Мілан подякував всім нашим літнім вірникам, котрі зберегли прадідівську віру у своєму серці та кріпко стояли разом з Католицькою Церквою у часи підпілля. Також було вручено Архієрейські подячні листи та грамоти всім, хто в особливий спосіб доклався до побудови храму.

Напрікінці було освячено пам’ятну дошку останньому греко-католицькому параху с. Солочин о. Василю Штецю, який був засуджений на 25 років ГУЛАГу за Христову віру.
 
До слова, освячення та закладання наріжнього каменю владика Мілан звершив 5-го листопада 2005 року. За допомогою благодійників та підтримки вірників храм для громади с. Солочин зводили кілька років. Громада довгий час своїми молитвами та фізичною працею будувала новий храм, адже наш старий греко-католицький храм, збудований у 1868 році, було відібрано і передано православним.

Фотографії з події

Довідка

Отець Василь ШТЕЦЬ — парох церкви Зіслання св. Духа в с. Солочин Свалявського р-ну.

Народився 23 жовтня 1909 р. в сім'ї хліборобів Олексія Штеця і Марії Вовчик у с. Росвигово (нині передмистя м. Мукачево). Здобувши початкову освіту, у 1921 році продовжив навчання в Мукачівській гімназії, а отримавши свідоцтво про середню освіту, в 1934 р. вступив до Ужгородської духовної семінарії.

12 грудня 1939 р. єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка рукоположив його на священика. Свою душпастирську працю розпочав парохом у с. Лісковець Міжгірського р-ну, 1943-1949 рр. працює парохом у с. Солочин. На початку 1949 р. йому як і всім греко-католицьким священикам, які не дали згоди на возз'єднання з російським православ'ям, було заборонено виконувати душпастирську роботу, а сім'ю виселено з парохіяльного будинку.

28 червня 1949 р. співробітники КДБ заарештовують о. Василя Штеця, а обласний суд 29 серпня 1949 року засуджує на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду о. Василя Штеця разом із олтарними братами священнослужителями Йосифом Карпинцем, Стефаном Петенком, Іваном Малишкою та Іваном Скібою відправили через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1 ("Лук'янівку"), де вони були поселені в камері № 28, а 12 листопада о. Василя Штеця і Івана Малишку переселили в камеру № 29.  Пізніше через Московську тюрму-розподільник о. Василь Штець був відправлений у табори ГУЛАГу м. Джезгазкан, де його праця в таборі с. Рудник використовувалася у шахтах по видобутку мідної руди й на різних будівництвах. Там втратив здоров'я, і як інвалід 22 лютого 1955 року  був звільнений з таборів ГУЛАГу . Після цього йому дозволили повернутися додому.

Приїхавши додому, поселився в Росвигові й влаштувався працювати в Мукачівському АТП кондуктором автобуса. 29 червня 1980 р. на 71-му році життя і на 41-му році свого душпастирства о. Василь Штець помер у Росвигові, де й похований.

Згідно зі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Василь Штець реабілітований 13 серпня 1991 р. прокуратурою Закарпатської області.