2015-01-21ЄДНІСТЬ

Екуменічна молитва за єдність християн відбулася в Ужгородському кафедральному соборі

21 січня в Ужгородському Хрестовоздвиженському кафедральному соборі відбулася екуменічна молитва християн - греко-католиків, римо-католиків та реформатів - за єдність християн.

Цьогорічною темою молитовних зустрічей став уривок з Євангелії від Івана «…Сказав Ісус: Дай мені напитись…»  (Ів. 4,7) як приклад любові, що долає будь-які розділення, спричинені конфесійними, етнічними чи культурними факторами.

Молитовні чування очолив Преосвященний владика Мілан зі священиками собору. Також молились священики Римо-католицької Церкви та пастор Церкви Реформатів. Супроводжував молитву співом архієрейський хор ім. блаженного Теодора.

Молитву розпочав владика Мілан, хор заспівав Псалом 102 і прозвучали читання з Апостола (1 Петра 3, 13-18) та Євангелія (Лука 12, 1-8); опісля о. Йозеф Мрквіца виголосив проповідь, в якій закликав: через приклад Христа, котрий не є поділеним і сам не розділяє людей, шукати того, що нас об’єднує. Пояснюючи уривок з Євангелії від Івана, він підкреслив те, що Ісус не дивиться на національність або релігійну приналежність, Він шукає кожного. Як вектор для покращення відносин між християнами різних конфесій, о. Йозеф сказав: «Джерелом нашого існування є Бог, і чим ближче ми до Господа, тим ближче одні до одних».

Наступним мав слово заступник голови Синоду Закарпатської Реформатської Церкви пастор Янош Гейдер. Він сказав, що підтримує напрямок до єдності і миру і радіє з того, що можна так збиратися всім разом на молитовну зустріч, опісля він підніс свою молитву Псалмом 133: «Погляньте як є гарно, коли брати є разом…». Далі мовив пастор: «Тоді ми зрозуміємо погляди, життя та позиції одні одних, коли приходимо, збираємось як брати разом і молимось одні за одних…»

Так як  було в  первісній Церкві, коли в Літургії одні одним подавали знак миру і любові поцілунком, так і в цей вечір отці та вірні привітали себе цим знаком та братніми обіймами. Після подячних слів та благословення владики Мілана, отці разом з владикою вийшли до вхідних дверей храму і у видимий знак бажання єдності між християнами та невідділення себе від народу, подали руки всім, які виходили з храму.