2015-10-15ЮВІЛЕЙ

Відбулося святкування 235-річчя освячення кафедрального собору

"Тішимося, що маємо собор, ці мури, які поступово відновлюються, реставруються, але найголовніше, щоб відновлювалася наша віра," - владика Мілан

 

15 жовтня відбулося урочисте святкування 235-ї річниці освячення головної святині нашої єпархії - Хрестовоздвиженського кафедрального собору, яке у 1780 році здійснив тодішній правлячий єпископ Андрій Бачинський.

Перед початком Літургії Преосвященний владика Мілан освятив закладний камінь на відновлення колишнього парку перед кафедральним собором.

Під передзвін старовинних дзвонів розпочалася торжественна Архієрейська Служба Божа, яку очолив Преосвященний владика Мілан, єпарх Мукачівський, та Преосвященний владика Ніл, єпископ-помічник. Літургію владикам співслужили понад 80 священиків із різних куточків нашої єпархії. На святкування прийшло і багато вірників Ужгорода та інших міст і сіл Закарпаття, представники місцевої влади, дипломатичного корпусу.

У своєму архипастирському слові владика Мілан розповів про історію собору та подякував усім жертводавяцям, які постійно докладаються до його відновлення. Згадав владика і всіх тих, хто віддав своє життя за Христову віру в часи переслідувань, особливо блаженного священномученика Теодора: "І ми дякуємо за цю пролиту кров, яка стала насінням нових християн. Дорогі мої, те що ми є тут, в цьому Соборі, - це дар від Господа. Це сталося через заступництво оцих святих мучеників і сповідників віри, того всього страждання і нашого монашества, і всіх мирян, тих сімей, які передавали віру у  сімейному колі, де це було можливо, тим Службам Божим, які правилися таємно за закритими дверима..."

"Тепер безперешкодно можемо молитися, прославляти Господа у наших храмах. Але нам потрібно більше, потрібно, щоб та молитва лунала у наших сім’ях," - наголосив владика. - "Бо як не будемо мати її в наших родинах, то потім вона припиниться і в церквах. Бо сім’я є найважливішою клітиною як суспільства, так і Церкви. Тішимося, що маємо собор, ці мури, які поступово відновлюються, реставруються, але найголовнише, щоб відновлювалася наша віра."

Наприкінці Служби Божої владика подякував усім вірникам, які в часі підпілля були вірними Католицькій Церкві та відстояли наш Хрестовоздвиженський собор.

 

Історична та мистецтвознавча довідка про Ужгородський Хрестовоздвиженський кафедральний собор

Перші писемні згадки про Ужгород маємо з документів арабського мандрівника і географа Аль-Ідрісі, які відносяться до 1154 р.[1] Також ужгородська фортеця згадується в угорських хроніках XIII – XIV ст. У 1248 р.  уперше зявляється інформація про церковну споруду – храм св. Юрія (на території сучасного Ужгородського замку). У XIV ст. родина Другетів, отримавши Ужгород у володіння, перетворила храм на родову усипальницю. 

Через значні спустошення 1680-х років Ужгород почав активно розвиватися лише після перенесення сюди з Мукачева в 1775 р. осідку єпископів греко-католицької єпархії. Проте, історія церкви східного обряду на території Ужгорода значно давніша. Перші відомості про «руську (українську) церкву» відносяться до 1575 р. А першу відому нам з документів дерев’яну церкву було споруджено 1678 р.

Появу значної барокової споруди в Ужгороді у середині XVII ст. слід пов’язувати з подіями контрреформації в Ужанській жупі. Граф Іван Другет Х дарчою грамотою від 31 серпня 1640 р. надав ордену єзуїтів землі в місті, зобов’язавшись збудувати монастир для 24 монахів, каплицю, семикласну школу, бурсу і т.д.[2] У 1646 р. єзуїти переселилися з Гуменного до Ужгорода, сформувавши тут освітній осередок, який проіснував до 1773 р.

Обстеження собору дають підстави класифікувати його як ранньобарокову споруду, на користь чого свідчить і дата початку будівництва – 1640 р. Внутрішній простір будови складається з трьох нефiв, утворених двома парами масивних стовпів, вiд яких по осi схiд–захiд перекинуто чотири півциркульні арки. Простiр бокових нефiв подiлений на шiсть каплиць чотирма стiнками, що йдуть вiд стовпiв до зовнiшньої стiни, творячи таким чином своєрідні ребра, які погашають розпір склепіння центрального нефа. Така конструкція була одним із улюблених прийомів творчості зодчих кінця XVII–XVIII ст. [3]

Питання резиденції для мукачівських владик особливо гостро постало після канонізації єпархії у 1771 р., змусивши єпископа Андрія Бачинського розв’язувати його на найвищому рівні. Проте уряд не мав коштів на добудову єпископської резиденції в Мукачеві. Тому було зроблено кілька проектів перетворення Ужгородського замку на єпископську резиденцію та спорудження тут кафедрального собору. Один із проектів передбачав будівництво на території замку величного купольного храму. Але колосальна сума з держаного фонду на цю роботу змусила імператрицю відмовитися від цієї ідеї.[4] Натомість було вирішено передати Андрію Бачинському пустуючі з 1773 р. споруди колегії та костьолу єзуїтів в Ужгороді, що відбулася 1 березня 1775 р.[5]

Переданi будови потребували змiн, які здійснювалися за проектом придворного архітектора, Франца Антона Гiллебрандта(1719–1797)[6]. Найбільші зміни стосувалися, інтер’єру храму, який мав вiдповiдати потребам візантійського обряду. Високий пятиярусний іконостас датується 1779 р., що випливає з напису на звороті картуша в центрі пророчого ряду. Елементи декору відповідають художнім тенденціям Терезіанського стилю. Автором іконостасу був скульптор з Кошиць Франциск Фех, що підтверджується контрактом між ним та єпископом Андрієм Бачинським. За дослідженнями о. Л. Пушкаша ікони виконав монах-василіянин з Малоберезнянського монастиря Тадей Спалинський, на що вказують ініціали Q.S., виведені на ножі св. апостола Варфоломея.

За своїм декором та принципами різьблення, близь­ким до іконостасу, є оздоблення єпископської кафедри та амвону, розташованих симетрично біля східних стовпів храму. Автором проекту єпископської кафедри був Йоган Фех. На балдахіні над казальницею встановлено двораменний хрест, а над єпископською кафедрою на передній частині герб Андрія  Бачинського. Під балдахіном встановлена єпископська кафедра – крісло з підлокітниками, які завершуються голівками орлів. Над завершенням високої спинки – образ Христа Великого Архиєрея в єпископському вбранні, який возсідає на троні в інтер’єрі, що нагадує кафедральний собор.

У вівтарній частині влаштовано престіл з балдахіном, який виконано в 1779 р. Стрункі колони композитивного ордеру підтримують легкий, нап’ятий над престолом, балдахін. До ансамблю кафедрального собору належать жертовник та дияконник 1781 р. На них вміщено образи “Зняття з хреста” на жертовнику та “Невір’я Томи”. Живописні композиції своєю манерою відповідають творам на іконостасі.

Єдиними творами, які можемо віднести до періоду належності храму ордену єзуїтів, є бічні вівтарі центральних каплиць. На правому встановлено образиКоронація Маріїта “Богородиця з дитям та предстоячим учнем” роботи Йосипа Бокшая. До 1945 р. у каплиці традиційно відбувалась ранішня літургія для студентів.

Вівтар, розташований зліва, зберіг давніший живопис “Розп’ятття з предстоячими” – внизу, та “Покрова Пр. Богородиці” (авторства Фердинанда Видри) – вгорі. Після беатифікації мученика Теодора Ромжі до цієї каплиці перенесено мощі єпископа. У каплиці вміщено також ікону блаженного священномученика Теодора Ромжі роботи о. Л. Пушкаша.

До другої половини ХІХ ст. належить перша від входу пара бічних вівтарів. Перевантаженість орнаменту та деякі строгі і по-класицистичному чіткі форми їх верхньої частини дають підстави віднести його до періоду другого рококо. Зображення на цих вівтарях: ліворуч від входу – “Андрій Первозванний, праворуч – “Іван Христитель. У верхній частині вівтарів у восьмикутних обрамленнях вміщено композиції, виконані Фердинандом Видрою, що дає підстави датувати ці вівтарі кінцем 1850-60-х років.

Перші каплиці біля іконостасу можемо датувати 1930-ми рр. На правому та лівому вівтарях відповідно розташовані зображення Св. Йосиф з юним Христом та Серце Ісусове. Останню композицію було створено відомим закарпатським художником Юлієм Віраґом (1880–1949).

У 1900 р. ліворуч від входу влаштовано каплицю з престолом та балдахіном над ним. На престолі вміщено олійне зображення покровительки Мукачівської єпархії Богородиці Маріяовчанської. Різьблення для цієї каплиці було виконано єпархіальним різьбярем Павлом Ковалинським, про що свідчить напис на одній з дошок, які кріпили балдахін.

Чудовим зразком творчості Й. Бокшая є вівтар св. Терези, виконаний 1940 р. Різьблення вівтаря виконав Іван Пилипчинець за ескізами автора живопису. В орнаментиці вівтаря помітна зацікавленість Й. Бокшая декоративними принципами візантійського мистецтва, що знайшло своє відображення також в золотому тлі образу.

Нові настінні композиції до кафедрального собору виконав один із перших єпархіальних художників Мукачівської єпархії – Фердинанд Видра (1815–1879). У вівтарній частині бачимо його улюблений прийом – поєднання старозавітніх і новозавітніх символів, наприклад, “Манна небесна” і “Чаша з євхаристійною жертвою”, “Мідний змій” і “Хрест Господній”.

Протягом 1876–1878 років за єпископства Івана Пастелія (1874–1891), собор за проектом Л.Фабрi отримав нові двi восьмикутні вежi та портик із чотирма корінфськими колонами на високих цоколях. У часі єпископа Юлія Фірцака (1891–1912) відбулися остаточні зміни у зовнішньому вигляді комплексу. Десь між 1901 та 1905 р. змінили перекриття кутових веж резиденції з низьких, що формою нагадували півкулю, на значно вищі шоломоподібні, увінчані двораменними хрестами. Таким чином на початок ХХ ст. мистецька родзинка архітектури Закарпаття набула сучасного вигляду.

Завдяки Йосипу Бокшаю остаточно сформувалася схема розписів у кафедральному соборі. Апофеозом внутрішнього оздоблення стала плафонна композиція Воздвиження Чесного Хреста. За проектом ця композиція мала отримати доповнення  у вигляді фігуративних композицій, які переходили зі склепіння на стіни. Однак було виконано тільки "Воздвиження Чесного Хреста". Окрім цього, на стовпах художник виконав зображення Отців Церкви. Ці роботи були розпочаті у кінці червня 1938 р. і завершилися у другій половині жовтня.[7]

У захристії знаходяться, вишуканої столярської та різьбярської роботи, шафи для священичих одягів та сидіння для священослужите­лів. Тут на дверцях однієї із шаф була встановлена копія Клокочівської чудотворної ікони, виконаної на прохання ужгородського професора історії Емануїла Рожковича в 1904 р. професором пряшівської гімназії Максиміліяном Курзом. Тут же знаходиться вітраж Руські паломники”, виконаний Й. Палком в Будапешті 1943 р. за ескізом 1942 р. Й. Бокшая. 

У склепінчастих приміщеннях під собором міститься крипта з похованнями, яких нараховується біля 70 (з 1772 по 1947 р.), серед яких –  мукачівські єпископи Іван Брадач, Андрій Бачинський, Олексій Повчій, Василь Попович, Стефан Панкович, Юлій Фірцак. Однак, за роки радянської влади більшість поховань та меморіальних дощок було знищено. У крипті отці Йосип Васков та Ласло Пушкаш відшукали останки блаженного єпископа Мукачівського Теодора Ромжі, які вважалися втраченими.

На головному фасаді храму о. Ласло Пушкаш виконав композицію Деісіс. Сьогодні стараннями єпископа Мілана Шашіка відбуваються значні роботи по відновленню резиденції Мукачівських єпископів.

 


[1] Кобаль Й. Ужгород відомий і невідомий. – Львів: Світ, 2003. – С. 3.

2Сова П. Прошлоє Ужгорода. – Ужгородъ: Типография “Школьной Помощи”, 1937. – С. 133

3Всеобщая история архитектуры: У 12 т. / Под ред. А. Власова, Н. Баранова, Н. Былинкина. – Ленинград–Москва: Стройиздат, 1966. – Т. 7. – С. 65.

[3]Лібман М. Деякі особливості архітектури бароко в Середній Європі / Українське бароко та європейський контекст. – К. : Наукова думка, 1991. – С. 23 – 29

[4] Terdik S. Görögkatolikus püspöki központok Magyorországon a 18. században. Művészet és reprezentáció. –Nyiregyháza,2014. – 79 old

[5]Пекар А. Нариси історії церкви Закарпаття. – Рим – Львів, 1997. – Т. 1. – С. 95.

[6]Deschmann A. Karpatalja muemlekei. – Budapest, 1990. – L.47

[7]Катедральний храм в Ужгороді обновлений. // Душпастырь. – №9–10. – 1939 р. – С. 69.

 

Михайло Приймич