2007-02-01

ВАСКОВ Петро

Парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в с. Лохово Мукачівського р-ну.
Народився 8 лютого 1903 р. в сім'ї греко-католицького півцеучителя Петра Васкова і Марії Повшик в с. Заріччя Іршавського р-ну. Початкову освіту здобув в 1910 — 1915 рр. у рідному селі. В 1915 р. батьки віддали його в Мукачівську гімназію, де закінчив шість класів а з 1922/23 навчального року продовжує навчання в сьомому класі Ужгородської руській гімназії, де й здобув середню освіту . В 1924 р. поступив на перший курс Ужгородської духовної семінарії.
26 серпня 1928 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петро Гебей рукоположив на священика 8 богословів (Гевде Андрій, Кадар Георгій, Калиняк Віктор, Компер Павло, Маркович Гавриїл, Поляк Михайло, Сабов Микола), серед яких був і Петро Васков . Після висвячення єпископ призначає його парохом в с. Горінчово Хустського р-ну з одночасним адмініструванням сіл Березово і Нижній Бистрий. На той час у цих краях бушувала схизма, і в с. Горінчово не заражених нею було тільки біля десяти родин. Тут серед більшості заблудших вірників о. Петро завдяки своїй терпеливості, душевній теплоті, набожності та постійними молитвами досить скоро завоював симпатію. І горінчівці почали пробуджуватися з глибокого сну схизми.
Єпископ Олександр Стойка відзначає його душпастирську діяльність похвальним листом-грамотою, бо при переводі о. Петра 11 серпня 1934 р. парохом у с. Імстичево Іршавського р-ну більше половини населення с. Горінчово повернулось із схизми у лоно Греко-Католицької Церкви. 27 жовтня 1941 р. о. Петро одержує призначення на парохію в с. Лохово Мукачівського р-ну з філією в с. Лавки. Вірники с. Лавки відремонтували свій храм, і з цієї нагоди єпископ Теодор Ромжа проводив освячення його в неділю Христа-Царя 26 жовтня 1947 р. Наступного дня, згідно з планом, розробленим МДБ УРСР і схваленим Хрущовим, була інсцінірована шляхово-транспортна аварія, в результаті якої єпископ потрапляє в Мукачівську районну лікарню, де працівники КДБ і завершили свою диявольську роботу. Цей злочин став провісником заздалегідь підготовленого відкритого наступу радянської влади проти Греко-Католицької Церкви.
Починаються планомірні арешти священиків, а на початку 1949 р. з кожним священиком працівники КДБ ведуть роз'яснювальну роботу по "добровільному возз'єднанню" з російським православ'ям. Не згідного підкоритись їх волі о. Петра з сім'єю виселяють з парохіяльного будинку і забороняють займатися душпастирською працею. Взагалі влаштуватися на будь-яку роботу не було можливості, бо працівники КДБ за цим строго слідкували. Коли ж упевнились, що о. Петра зламати не вдасться, то 17 серпня 1949 р. в с. Лохово заарештовують, а Закарпатський обласний суд 30 вересня 1949 р. на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засуджує його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.
Після суду через тюрму-розподільник м. Львова потрапляє в табори ГУЛАГу м. Інта Комі АРСР. Тут його працю використовують на різних поверхневих роботах вугільних шахт. З місць позбавлення волі звільнений по амністії 12 серпня 1955 р. У вересні 1955 р. повернувся додому в с. Дравці (приєднано в 1976 р. до м. Ужгород), де тоді тимчасово перебувала його сім'я. Пізніше сім'я поселяється в м. Ужгород, і він влаштовується в місцевому зеленгоспі робітником у бригаду о. Федора Мішкольці. Після смерті о. Мішкольці з 1976 р. працює на базі облпостачзбуту, звідки й виходить на мінімальну пенсію (29 крб. ) за браком повного трудового стажу.
Повернувшись з таборів ГУЛАГу, активно включився в підпільну душпастирську роботу, обслуговуючи греко-католицьких вірників м. Ужгород, околиць і за потреби — в найвіддалепіших селах Мукачівської єпархії. Через підпільну душпастирську роботу притягувався до відповідальності працівниками КДБ та іншими владними структурами. Його часто викликали в КДБ, погрожували й штрафували. Незважаючи на переслідування, о. Петро до кінця свого нелегкого земного життя вірно служив священичому званню. У лютому 1981 р., захворівши важкою хворобою — інфаркт кишечника, змушений був погодитися на операцію, яку виконали в Ужгородській міській лікарні, де й помер 8 березня 1981 р. на 79-му році житгя і 53-му році свого душпастирства. На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Петро Васков реабілітований 18 грудня 1991 р.
Дружина о. Петра Васкова, Маргарета Бачинська, народилася 5 лютого 1907 р. в сім'ї греко-католицького священика Даниїла Бачинського і Маргарети Гомичко в с. Заріччя Іршавського р-ну. Початкову освіту здобула в рідному селі в 1914—1919 рр. Продовжила навчання в горожанській школі, і в 1924 р. здобула неповну середню освіту. 9 серпня 1928 р. виходить заміж і в подальшому ділить з о. Петром усі життєві труднощі, є першим помічником у його нелегкій душпастирській роботі. Разом з чоловіком виховала й вивела в люди шестеро дітей: Андрій-Йосиф, 1929 р. н. — священик-емерит, раніше працював священиком Ужгородського кафедрального храму, катехит молоді, викладач і спірітуал Ужгородської духовної академії; Олександр, 1930 р. н. — фармацевт, помер 14 грудня 1990 р. в м. Торонто (Канада); Данило, 1932 р. н. — фельдшер, помер 16 грудня 2005 року; Марія (Прусакова), 1935 р. н. — бухгалтер, пенсіонерка, проживає у Пряшеві (Словаччина); Августин, 1939 р. н. — машиніст електропоїзда в м. Чоп; Микола, 1941 р. н. — інженер, працював у лабораторіях Академії наук УРСР у Києві, де й помер 11 жовтня 1981 р. внаслідок нещасного випадку.
Вся сім'я 19 січня 1945 р. пережила страшну ніч — солдати армії-визволительки Іванов, Зотов, Шакіта, Соліганов, Цворіш, Горачек і Крилов увірвалися у парохіяльний дім і під погрозою розправи пограбували, забравши все, крім меблів. Вищезгадані "герої" були засуджені, але організатори грабежу залишилися непокараними, хоч їхні імена знали. Виконавши з честю свій материнський обов'язок, Маргарета померла на 66-му році свого життя 27 жовтня 1972 р. в м. Ужгород.