2016-01-17ПАРАФІЯ

Преосвященний владика Мілан освятив каплицю Покрову Пресвятої Богородиці у с. Лохово деканату Мукачево-Район

17-го січня у Неділю перед Богоявленням, Преосвященний владика Мілан відвідав Свято-Покровську горомаду, щоб  освятити каплицю Покрову Пресвятої Богородиці у с. Лохово деканату Мукачево-Район.

Преосвященного владику Мілана зустрів настоятель прот. Олександр Петах та запросив владику здійснити чин освячення та очолити святкове Богослужіння.  Архієрейську Службу Божу владиці співслужив прот. Микола Синкулинець, декан деканату Мукачево-Район. У своєму архипастирському слові владика Мілан розповів про велике значення цієї Богоугодної події. Греко-католицьке село Лохово, у далекому 1947 році, проводжало свого архієрея. Місцеві говорили між собою, що в селі є присутні чужі люди і їздить велика машина "Студебекер". Просили владику залишитися. Але він від’їхав, аби добровільно прийняти страждання та мученицьку смерть, про які він знав.

Можливо Блаженний владика Теодор тоді мав звернений свій погляд на це місце, де зараз стоїть каплиця. І зараз він має звернений свій погляд на усіх нас. Через його заступництво, що у цьому селі, після довгого переслідування воскресла Католицька Церква.

Преосвященний владика подякував усім присутнім, що не забули віру своїх батьків та дідів і виконали заповіт Блаженного Теодора : "Стойте кріпко в вірі!"

Довідка:

Письмова згадка про місцевого священника належить до 1640 р. У 1692 р. згадують церкву, що мала ділянку з «усім належним». У 1778 р. та 1797 р. згадують тісну дерев’яну церкву.

Терер у селі – мурована базилічна церква, збудована за греко-католицького священника о. Андрія Береґія. Іконостас вирізав різьбяр Михайло Спачинський (похований на кладовищі біля церкви), а ікони намалював, художник М. Головчак. Це могло бути в1894 р., оскільки під цим роком у одній з книг є запис про онровлення храму і встановлення нового вівтаря.

Відомо, що близько 1900 р. о. Ю. Чучка закінчив відновлення церкви після пошкодження її блискавкою. У вівтарі зберігається фреска, намальована олійними фарбами Йосифом Бокшаєм у 1912 р.

Місцевий священик Петро Васьков відбув ув’язнений в концтаборі з 1949 р. до 1956.

З приходом радянської влади Греко-католицький храм передали у користування московського патріархату.

Ісповідник віри о. ВАСКОВ Петро — парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в с. Лохово Мукачівського р-ну. Народився 8 лютого 1903 р. в сім'ї греко-католицького півцеучителя Петра Васкова і Марії Повшик в с. Заріччя Іршавського р-ну. Початкову освіту здобув в 1910 — 1915 рр. у рідному селі. В 1915 р. батьки віддали його в Мукачівську гімназію, де закінчив шість класів а з 1922/23 навчального року  продовжує навчання в сьомому класі Ужгородської руській гімназії, де й здобув середню освіту. В 1924 р. поступив на перший курс Ужгородської духовної семінарії. 26 серпня 1928 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петро Гебей рукоположив на священика 8 богословів (Гевде Андрій, Кадар Георгій, Калиняк Віктор, Компер Павло, Маркович Гавриїл, Поляк Михайло, Сабов Микола), серед яких був і Петро Васков. Після висвячення єпископ призначає його парохом в с. Горінчово Хустського р-ну з одночасним адмініструванням сіл Березово і Нижній Бистрий. Єпископ Олександр Стойка відзначає його душпастирську діяльність похвальним листом-грамотою, бо при переводі о. Петра 11 серпня 1934 р. парохом у с. Імстичево Іршавського р-ну. 27 жовтня 1941 р. о. Петро одержує призначення на парохію в с. Лохово Мукачівського р-ну з філією в с. Лавки. Вірники с. Лавки відремонтували свій храм, і з цієї нагоди єпископ Теодор Ромжа проводив освячення його в неділю Христа-Царя 26 жовтня 1947 р. Наступного дня, згідно з планом, розробленим МДБ УРСР і схваленим Хрущовим, була інсцінірована шляхово-транспортна аварія, в результаті якої єпископ потрапляє в Мукачівську районну лікарню, де працівники КДБ і завершили свою чорну роботу. Цей злочин став провісником заздалегідь підготовленого відкритого наступу радянської влади проти Греко-Католицької Церкви. Починаються планомірні арешти священиків, а на початку 1949 р. з кожним священиком працівники КДБ ведуть роз'яснювальну роботу по "добровільному возз'єднанню" з російським православ'ям. Не згідного підкоритись їх волі о. Петра з сім'єю виселяють з парохіяльного будинку і забороняють займатися душпастирською працею. Взагалі влаштуватися на будь-яку роботу не було можливості, бо працівники КДБ за цим строго слідкували. Коли ж упевнились, що о. Петра зламати не вдасться, то 17 серпня 1949 р. в с. Лохово заарештовують, а Закарпатський обласний суд 30 вересня 1949 р. на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засуджує його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду через тюрму-розподільник м. Львова потрапляє в табори ГУЛАГу м. Інта Комі АРСР. Тут його працю використовують на різних поверхневих роботах вугільних шахт. З місць позбавлення волі звільнений по амністії 12 серпня 1955 р. У вересні 1955 р. повернувся додому в с. Дравці (приєднано в 1976 р. до м. Ужгород), де тоді тимчасово перебувала його сім'я. Пізніше сім'я поселяється в м. Ужгород, і він влаштовується в місцевому зеленгоспі робітником у бригаду о. Федора Мішкольці. Після смерті о. Мішкольці з 1976 р. працює на базі облпостачзбуту, звідки й виходить на мінімальну пенсію (29 крб. ) за браком повного трудового стажу. Повернувшись з таборів ГУЛАГу, активно включився в підпільну душпастирську роботу, обслуговуючи греко-католицьких вірників м. Ужгород, околиць і за потреби — в найвіддалепіших селах Мукачівської єпархії. Через підпільну душпастирську роботу притягувався до відповідальності працівниками КДБ та іншими владними структурами. Його часто викликали в КДБ, погрожували й штрафували. Незважаючи на переслідування, о. Петро до кінця свого нелегкого земного життя вірно служив священичому званню. У лютому 1981 р., захворівши важкою хворобою — інфаркт кишечника, змушений був погодитися на операцію, яку виконали в Ужгородській міській лікарні, де й помер 8 березня 1981 р. на 79-му році житгя і 53-му році свого душпастирства. На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Петро Васков реабілітований 18 грудня 1991 р.