2016-12-15СВІТ

Алеппо: «Складаємо іспит із нашої віри, досі були тільки слова…»

Розповідає с.Бригіда Манюрка, францисканка місіонерка Марії, яка працює в Алеппо.


— Що діється в серці, коли Бог посилає на місію в обложене Алеппо, місто, яке з нашої перспективи нагадує пекло на землі?

— Не так Господь Бог послав мене сюди, як радше я чула в серці Його делікатне і сповнене поваги запрошення. Це місія, на яку настоятелі не висилають. Якщо комусь такий виїзд запропонують, то застерігають, що можна сказати «ні», якщо ми не почуваємо в собі достатньо сил. Повертаючись на Близький Схід після року духовної віднови, я думала про сестер в Алеппо. Деякі там від самого початку війни, потребують відпочинку, того, щоби хтось їх замінив. Я знала, що Бог дасть мені достатньо своєї благодаті, аби прийняти це запрошення.

— Алеппо це вже не перша Ваша місія. Ви працюєте в Сирії понад 20 років. Як за цей час змінилося становище християн?

— Сирійські християни завжди мали пам’ять про вірність їхніх предків Христу під час численних переслідувань, якими позначена історія тутешньої Церкви. До війни ми жили у приязні з мусульманськими сім’ями. Провадили спільні соціальні проекти. У Рацці я відповідала за осередок для неповносправних, у якому 99% становили мусульманські діти. Довгі роки батьки приводили їх до осередку, між нами зав’язалися стосунки. Часто на доказ їхньої вдячності ми були запрошувані до їхніх домівок на гостину. Користувалися їхніми послугами. Електрик чи столяр не погоджувалися, щоб ми їм платили. Подібно було, коли ми купували щось для осередку, наприклад, на відпочинково-терапевтичний табір для наших дітей. Чимало харчів ми тоді діставали задарма. Нам казали: ви приїжджаєте з Європи опікуватися нашими дітьми, то ми хоч би таким чином зможемо вам віддячити.

Становище християн значущо змінилося допіру під час війни, й то тільки на територіях, захоплених ісламістами. Минулого місяця я була на півночі Сирії. Сім’ї, які там знайшли притулок, утікаючи з Ракки, розповідали, як корінні мусульмани цього міста протестували, коли ісламісти плюндрували там християнські храми і публічно палили Біблії та інші релігійні книжки. Організовуючи проти цього маніфестації, вони самі ризикували життям. Християни кажуть, що ніколи не забудуть цієї солідарності.

— З територій, захоплених фундаменталістами так званої Ісламської держави, до нас доходять вражаючі свідчення віри християн, які просто засоромлюють, бо справджують істинність нашого християнства…

— Вони самі часто кажуть: «Ми складаємо іспит із нашої віри, досі було тільки словесне декларування». Один із християн, викрадених ісламістами, зізнався: «Коли мене катували, я пізнав, яке ж цінне спасіння, дароване нам Христом, і яка втіха плине з нього». Інший протягом місяця був у руках однієї з найбільш фанатичних ісламський груп. Його запитували про християнську молитву, любов до ворогів, а перед звільненням, після того як за нього заплатили величезний викуп, просили, аби він за них молився.

Також йому казали, що їхня ситуація — критична, ба навіть безвихідна. Вони продали все що мали, покинули домівки, аби податися на свій «джихад», тобто священну війну. Тепер же усвідомлюють, що те, що діється, не має з цим нічого спільного; ідеться тільки про те, щоб убивати й нищити. Саме цього чоловіка не принижували і дозволили йому встановити контакт із сім’єю. Однак багатьох його знайомих піддали тортурам, а кількох убили.

Ісламісти також викрали цілу сім’ю із трьох чоловік. Матір випустили. Батька з сином били й вимагали, щоб вони висміяли хрест. Коли піддавали тортурам сина, веліли батькові на це дивитися. За деякий час він сказав, що відчував у цей момент величезний біль і думав про страждання, якого зазнавала Марія, дивлячись на свого Сина, скривавленого й бичованого. Він зізнався: «Коли нас били, ми відчували разом із тим, начебто якесь інше тіло страждає; так, ніби Ісус жертвував себе, щоб бути бичованим разом із нами. Ми [з сином] взаємно зміцнились у вірі й молилися один за одного». Батька потім випустили, аби знайшов гроші на викуп сина. А той, хоча за характером несміливий і маломовний, у днях неволі красномовно дискутував зі своїми катами про віру. Казав, що й сам не знає, звідки бралися слова для відповідей…

— Роки праці на Близькому Сході це також творення зв’язків. У руках ісламістів були Ваші особисті знайомі…

— Мартін, його батько і двоє синів були у неволі так званої Ісламської держави протягом року. Вони були викрадені разом із групою з понад 200 інших осіб під час нападу на християнські села 2015 року. Заледве кілька днів до того вони полишили свій дім та доробок цілого життя, втікаючи від фундаменталістів. Його дружина Кароліна працює в Карітасі. Каже, що усвідомлювала, що чоловіки жінок та батьки дітей, яким вона допомагає, найімовірніше, належать до групи, яка викрала її чоловіка, тестя й синів. Зізнається, що відчувала Божу благодать, аби попри це служити їм з усією відданістю й готовністю. Щомісяця з кожної зарплати купувала для своїх мужчин одяг, вірячи, що вони повернуться.

Беата Зайончковська, Aleteia  

CREDO


Джерело: CREDO