2007-01-29

ДУЛИШКОВИЧ Євмен

Парох церкви Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) в м. Мукачево.

Народився 28 квітня 1889 р. у сім'ї греко-католицького священика Олексія Дулишковича та Емілії Токач в с. Сусково Свалявського р-ну. Закінчивши чотири класи церковно-приходської школи батьки у 1899 році віддали хлопця на навчання до Ужгородської гімназіїЗдобувши середню освіту, продовжив навчання в 1907 р. в Ужгородській духовній семінарії.

22 грудня 1912 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоній Папп в Ужгородському кафедральному храмі рукопожив на священиків сім богословів ( Голіш Андрія, Дудинського Людвика, Ляхович Василя, Ортутай Євгена, Попович Миколу, Шімон Георгія), серед яких був і Євмен Дулишкович.

Після висвячення був призначений парохом в с. Негрово Іршавського р-ну. В 1920 році єпископ Антоній Папп о. Євменія призначив парохом в с. Голубине Свалявського району, де виконував душ пастирську працю до 1935 року. За віддану душпастирську працю єпископ Олександр Стойка відзначає його в 1932 р. титулом почесного намісника (декана), а в 1933 р. призначає о. Євмена діловедущим намісником (деканом) Свалявського деканату. 1935— 1939 рр. був парохом у сел. Свалява (з 1957 р. — м. Свалява).

Під час Карпатської України о.Євменій задовільняв духовні потреби  вірників у Сваляві, але на початку 1939 р. Апостольский Адміністратор  для Мукачівської єпархії в Чехословаччині єпископ Діонисій Няраді відпустив його на територію Мадярщини . Єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка призначив о.Євмена Дулишковича парохом в м.Мукачево. З 1939 по 1949 рр. — парох у м. Мукачево й архідиякон Берегського архідияконату. Єпископ Олександр Стойка в 1941 році назначає о.Євменія парохіальним „consultor”-ом (радником) при „Трибуналі богоспасаемой Епархіи мукачевской” .

Після  приходу в м.Мукачево Радянської Армії, нова влада старається приглянутись до особи греко-католицького священика, але особливого тиску на нього не роблять, тим більше, що його син о.Віктор був делегатом Першого з’їзду Народних Комітетів.Коли органи влади разом і за підтримки КДБ на початку 1949 р. вирішили піти в рішучий наступ проти Греко-Католицької Церкви, то 25 січня 1949 р.  в кабінет голови Мукачівської міськради Григор'єва були викликані парох Мукачівського Успенського храму о. Дулишкович Євмен і помічні священики храму оо. Біцков Андрій, д-р Когут Іван, Тіводор Стефан разом з кураторами Мовзер і Балаж. Був запрошений  на цю зустріч і православний архієпископ Львівсько-Тернопільський і Мукачівсько-Ужгородський Макарій (Оксиюк), який прибув з протоієреєм Іоанном Кополовичем. Голова міськради Григор’єв  заявив присутнім, що клопотання віруючих православної громади м.Мукачево про передачу їм в користування греко-католицького храму Закарпатський облвиконком задовільнив 25 січня 1949 р.на підставі  одержаного дозволу від Ради Міністрів СРСР і сьогодні храм повинен бути пераданий православній громаді.

Прочитавши розпорядження міськвиконкому о. Євменій Дулишкович заявив протест і відмовився підписувати таке розпорядження, а також не дав згоди брати участь у передачі собору. Його підтримали  помічні священики і куратори. Після цього з промовою виступив архієпископ Макарій запропонувавши греко-католицьким священикам “повернутись в лоно православної церкви”. Отець Євменій категорично відхилив пропозицію возз'єднатися з російським православ'ям, кажучи: “Увас своя наука, а у нас своя. Про це нема чого говорити”. Голова міськвиконкому теж перепитав кожного із присутніх священиків, чи не бажають возз’єднатися з православною церквою, але всі вони відхилили його пропозицію. 

Не підкорившись владі і не даючи ніяких надій на співпрацю, о. Дулишкович був тут же заарештований працівниками КДБ, і його з Ужгорода без суду і слідства відправили в Київ. Де знаходився  під слідством о. Євменіій важко сказати, проте відомо, що всі священики, засуджені Особливою Нарадою (Євменій Дулишкович, Полікарп Лозан, Микола Русинко і Олександр Хіра), деякий час перебували в Київській тюрмі № 1 “Лук’янівці”. Особлива Нарада засідала у Москві без присутності підсудного і свідків, її рішення не підлягало опротестованню. Там 18 травня 1949 р. був засуджений на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР Особливою Нарадою при МВС СРСР на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна . Йому було пред'явлено модне на той час обвинувачення: співробітництво з фашистськими окупантами й антирадянська агітація.

Отця Дулишковича було вивезено в табори ГУЛАГу м. Явас Мордовської АРСР. З місць ув'язнення повернувся додому в Мукачево 13 жовтня 1955 р. Виснажлива праця й погані умови життя відбилися на здоров'ї о. Євмена. Він недовго зміг втішатись волею — 22 серпня 1958 р. на 70-му році життя і 46-му році свого душпастирства о. Євмен Дулишкович помер у м. Мукачево. 26 квітня 1989 р. Управління КДБ УРСР по Закарпатській області спільно з обласною прокуратурою реабілітували о. Євмена Дулишковича.

Дружина о. Євмена Дулишковича, Маргарета Сабов, народилася 15 лютого 1893 р. в сім'ї греко-католицького священика Даниїла Сабова і Марії Горзов в с. Імстичево Іршавського р-ну. Вийшовши заміж 19 листопада 1912 р. за богослова, майбутнього священика, ділила з ним усі життєві випробування. Вона була першим помічником у нелегкій душпастирській роботі о. Євмена. В їх сім’ї народилося шестеро дітей: Тиберій 1913 р.н., Євген 1915 р.н., Віктор 1917 р.н., Олександр 1923 р.н., Георгій 1928 р.н. і Марія 1931 р.н. Під її керівництвом у 1941 р. в Мукачеві було засновано товариство св. Вероніки, з членських внесків якого надавали допомогу бідним церквам для їх обладнання. Померла 28 лютого 1970 р. на 78-му році життя в м. Мукачево.