2007-01-29

ЕГРЕШІ Георгій

Парох церкви св. Василія Великого у с. Тур’я Бистра Перечинського  р-ну.

Народився 31 березня 1901 р. у родині греко-католицького священика Омеляна Егреші і Корнелії Грибовської в с. Заднє (з 1960 р. перейменоване в с. Приборжавське) Іршавського р-ну. Середню освіту здобув навчаючись у гімназіях міст Мараморош-Сигет, Сату-Маре і Берегова. Потім поступив в Ужгородську духовну семінарію.

28 серпня 1926 р. єпископ Мукачівської Греко-католицької єпархії Петро Гебей рукоположив Георгія Егреші на священика в Мукачівській монастирській церкві на Чернечій горі.  Після висвячення в 1926—1928 рр. працює помічним священиком у м. Хуст, 1928 — 1933 рр. був парохом у с. Салдобош (з 1946 р. — с. Стеблівка) Хустського р-ну, а 1933 — 1945 рр. — парох у с. Бедевля. Під час Карпатської України зазнав переслідування. Визнаючи його ревну душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка нагороджує його в 1936 р. титулом почесного намісника (декана).

У березні 1945 р. через штучно створені владою міжконфесійні чвари о.Георгій Егреші змушений був покинути село Бедневлю, де все церковне майно було передано православній громаді. Єпископ Теодор Ромжа  направляє о.Георгія у с.Гайдош, яке раніше було філією с.Кібляри Ужгородського р-ну. У 1946 р.був переведений у с.Ярок Ужгордського району, а з 1947 по 1949 р працює парохом у с.Тур’я Бистрий.

Тут треба ще згадати і той факт, що коли в 1946-1948 роках нашу молодь радянська влада примушувала йти навчатись у  Фабрично-заводські школи Донбасу, то колишній його вірник із с.Тур’я-Бистра Перечинського району Козуб Ю.Ю.написав о.Георгію листа про „своє нелегке становище в школі ФЗН. Лист прочитав у церкві греко-католицький священик Г.О.Егреші, якого пізніше за судили і назвали цей лист провокаційним і антирадянським”.

На початку 1949 р. йому, як і всім іншим священикам, було запропоновано возз'єднатися з російським православ'ям. Він категорично відхилив цю пропозицію, і співробітники КДБ 9 вересня 1949 р. заарештовують, а обласний суд 18 листопада 1949 р.на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засудив о. Георгія на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Звідси був відправлений в тюрми-розподільники міст Львова і Києва. Пройшовши тортури цих тюрем, він опиняється в таборах ГУЛАГу сел. Кенгір (з 1954 р. — м. Джезказган) Казахської РСР. У таборі сел. Спаське працював на різних будівельних роботах і в каменоломні.

З 1952 р. в сел. Волинка працює в каменоломні і робітником по випалюванню вапна, з 1954 р. — в сел. Актас на різних будівництвах і робітником цегельного заводу. В таборі Караганда-Федорівка його працю використовували на різних будівельних роботах. Отець Георгій замість імені в таборах значився під номерами СІІ — 407, І-Е-63. З місць позбавлення волі повернувся додому в 1955 р. і поселився в м. Ужгород. У 1956 р. влаштувався на роботу нічного сторожа на будівництві школи в м. Ужгород. 1960—1967 рр. працює кочегаром, садівником і сторожем ботанічного саду Ужгородського університету. З 1967 р. як пенсіонер проживає в Ужгороді, а з 1969 р. — у с. Середнє (з 1971 р. — смт. Середнє) Ужгородського р-ну. Помер 8 січня 1984 р. на 83-му році життя і 53-му році свого душпастирства в смт. Середнє.

Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Георгій Егреші реабілітований 26 грудня 1991 р. прокуратурою Закарпатської області.

Дружина о. Георгія Егреші, Марта Еней, народилася 22 лютого 1907 р. в сім'ї греко-католицького священика Даниїла Енея і Олени Мальцовської в с. Збеньово (Словаччина). В сім’ї виховувалось троє дітей : Омеляна 1927 р.н., Олена 1930 р.н. і Георгій 1932 р.н. Після приходу в наш Край „визволителів” старший син Омелян у Берегові був заарештований, як учень і 6 вересня 1945 року спеціальним судом Закарпатської України засуджений 6 вересня 1945 року на 6 років позбавлення волі . 1 вересня 1975 р. в результаті інфаркту померла на 69-му році в сел. Середнє Ужгородського р-ну.