2007-01-29

ЖЕЛТВАЙ Микола

Парох церкви Вознесіння Господнього в с. Худльово Ужгородського р-ну.

Народився 8 листопада 1911 р. в сім'ї греко-католицького священика, директора жіночої учительської семінарії о. Віктора Желтвая і Маргарети Єлеш у м. Ужгород. Закінчивши чотири класи початкової школи у 1921 році, батьки віддали хлопця для продовження навчання вУжгородську гімназію , яку закінчив в 1929 році . Відчуваючи покликання до духовного життя, в цьому ж 1929 році поступив в Ужгородську духовну семинарію Керівництво духовної семінарії направляє двох новоприйнятих богословів Желтвай Миколу і Олександра Пунька для продовження навчання за кордоном в м.Страсбург (Франція) . У 1930 р., як стипендіати Чехословацької республіки вони виїхали  на навчання в м. Страсбург, де Микола Желтвай навчався в духовній семінарії і французькій філології.

Через півтора року, на початку 1932 р., коли Чехословаччина відкликала своїх стипендіатів з-за кордону , Миколу Желтвая й Олександра Пунька було переведено на подальше навчання в духовну семінарію м. Оломоуц, де в 1934 р. закінчив повний курс теології. В цьому ж 1934 р. продовжив навчання на філософському факультеті Братіславського університету, який закінчив у 1936 р. 

4 квітня 1937 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка в єпископській каплиці рукоположив на священика трьох богословів: Миколу Желтвая, Тиберія Марковича і Діонісія Дребітко ЧСВВ.  У 1937—1944 рр. працював парохом у с. Пилипець Міжгірського р-ну.

Після  окупації угорськими військами всієї території Закарпаття у березні 1939 р. М.Желтвай був арештований і півтора місяця просидів в Хустській тюрмі. Лише після клопотання єпископа Стойки його було звільнено. Після звільнення М.Желтвай продовжував працювати священиком греко-католицької церкви  в с.Пилипець до жовтня 1944 р. Після визволення Закарпаття Червоною армією  єпископ Теодор Ромжа призначив його священиком в с.Худльово Ужгородського р-ну, де він працював до 30 травня 1949 р.

Вже починаючи з 1947 р. органи місцевої влади при активній участі КДБ докладають всіх зусиль, щоб схилити о. Миколу до переходу до російського православ'я, обіцяючи йому церковні чини й інші земні блага, та він не погоджується. На початку 1949 р. органи влади забороняють о. Миколі викону-вати надалі душпастирську роботу, а його сім'ю виселяють з парохіяльного будинку. Працевлаштуватись на цівільній роботі не далеко від дому не вдається. А щоб утримувати сім'ю, він був змушений разом із декількома своїми колегами поїхати і влаштуватись робітником на лісозаготівлях в с. Люта Великоберезнянського р-ну. Тут він працював з 25 липня 1949 р. до 8 лютого1950 р.Звільнившись з попереднього місця роботи влаштувався на посаду комірника Великоберезнянського райпромкомбінату.

Дочка о. Миколи, Марія, так згадує цей період: "За час роботи в Лютій дуже рідко приїздив додому (один раз у 3—4 тижні). Як правило, приїздив у суботу пізно ввечері і в понеділок раненько від'їжджав.В один із таких приїздів, у неділю ранком 25 квітня 1950 року, працівники Ужгородського КДБ в с.Люта заарештували батька". Уже в цей час вірників с. Худльово обслуговував возз'єднаний 1 липня 1949 р. священик о. Василь Сінетар із с. Анталовці Ужгородського р-ну.

У постанові на арешт о.Миколи Желтвая, що він створював збройні загони “Січ”, закликав боротися за створення самостійної Карпатської України за допомогою фашистської Німеччини, закликав, щоб збройним шляхом  відсікти Радянську Україну від Союзу РСР і об’єднати всі українські землі в єдиній самостійній українській державі, служив угорським окупантам, проводив серед вірників антирадянську пропаганду, робив наклепи на Комуністичну партію. Всі надумані обвинувачення він категорично відкидав, бо вони були абсолютно безпідставними. Свідками не було   доведено  на судовому засіданні, що о.Микола організував у селі “банди січовиків”. Не було правдою й те, що після окупації він перейшов у табір окупантів. Навпаки,він був арештований і переслідувався. Не відповідало дійсності і те, ніби о.Микола брав участь у вилученні майна євреїв і відправляв їх у табори. Це була явна фальсифікація фактів.

Та, незважаючи на це , Закарпатський обласний суд 17 травня 1950 р. засудив о. Миколу на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду через Львівську тюрму-розподільник його вивезли в табори ГУЛАГу міст Екібастуз, Джезказган, де працював на різних будівельних роботах. Пізніше о. Миколу перевели в Камишевський табір Омської області, де працював на лісосплаві.

2 вересня 1954 року четверо дітей о.Миколи Желтвая звернулися з листом до прокурора Закарпатської області, депутата Верховної Ради СРСР В.П.Русина з приводу засудження їх батька. У листі вказувалося на важке матеріальне становище сім’ї, хворобу їх годувальниці – матері. Діти просили підняти клопотання про звільнення з табору їх батька, який зміг би потурбуватись про них. За дорученням комісії з перегляду кримінальних справ висновок на лист дітей 5 жовтня 1954 року зробив начальник особливої інспекції обласної комісії УМДБ підполковник Курбатов. У ньому зазначалося, що “нема підстав приймати доводів, викладених у заяві…, а скаргу залишити без задоволення.

На скаргу доньки Марії на ім’я Генерального прокурора СРСР Р.А.Руденка, яка була переадресована прокуратурі Закарпатської області, знову була отримана негативна відповідь. Лише на чергову скаргу з с.Худльово Ужгородського району з позитивною характеристикою М.В.Желтвая від 21 червня 1955 року президія Верховного суду Української РСРВ вирішила 14 жовтня 1955 року знизити засудженому міру покарання до 7 років позбавлення волі. Враховуючи це, а також заліки робочих днів, 19 січня 1956 року М.В.Желтвая звільнили з табору .

Восени 1955 р. був звільнений з-під стражі й направлений у м. Новосибірськ, де знаходився у засланні під наглядом МВС Новосибірської області, де працював бухгалтером в одному з колгоспів. 19 січня 1956 р. його було звільнено і в серпні він повернувся додому в м. Ужгород. Тут о. Миколі вдається влаштуватися бухгалтером в автотранспортній колоні, пізніше бухгалтером на заводі нестандартного обладнання, а потім бухгалтером в обласному тубдиспансері, звідки й пішов на пенсію. Помер о. Микола Желтвай на 73-му році життя і 45-му році свого душпастирства 15 жовтня 1984 р. в м. Ужгород.

Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Микола Желтвай реабілітований 18 лютого 1992 р. прокуратурою Закарпатської області.

Дружина о. Миколи Желтвая, Магдалина-Едіта Орос, народилася 15 квітня 1917 р. в сім'ї греко-католицького священика Августина Ороса і Магдалини Дудинської у с. Ластомир (Словаччина). Навчаючись у Дебреценській учительській семінарії, одержала диплом учителя. 25 березня 1937 р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика, розділивши з ним труднощі й удачі його душпастирської роботи. Їде з своїм чоловіком в с. Пилипець, а пізніше — в с. Худльово, де працювала вчителькою Після арешту чоловіка більше року її нікуди не приймали на роботу. Та залишившись з чотирма малолітніми дітьми, вона рахувала своїм обов'язком будь-що забезпечити їх утримання й виховання. І їй таки вдається влаштуватися в Ужгородському ФМК робітницею. Там важко захворіла. Опісля працює прибиральницею й одночасно касиром у ресторані "Верховина", касиром в одній із перукарень м. Ужгород. Восени 1951 р. влаштовується на роботу в обласній лікарні медсестрою, пізніше працює медсестрою тубдиспансеру, звідки й вийшла на пенсію. У 1981 р. виїхала на постійне проживання в м. Пейч (Угорщина).Восени 1990 p. приїхала навідати дітей і внуків додому, тут захворіла й 14 вересня 1991 р. на 74-му році життя померла від інсульту. Разом з чоловіком виховала чотирьох дітей: Юрія (директор комерційного центру в м. Ужгород), Миколу (помер у 1985 р. ), Марію (науковий працівник Ужгородського університету), Зузанну (працівник обласної бібліотеки в м. Пейч (Угорщина).