2007-01-29

ЖЕЛТВАЙ Федір

Парох церкви св. Архангела Михаїла в с. Тересва (з 1957 р. — смт. Тересва) Тячівського р-ну.

Народився З вересня 1886 р. в с. Нягово (з 1946 р. — с. Добрянське) Тячівського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Семена Желтвая і Катерини Азарій. Здобувши середню освіту в Ужгородській гімназії з відзнакою, поступив в Ужгородську духовну семінарію. Керівництво семінарії направляє здібного семінариста для продовження навчання в Будапештську центральну семінарію.  Будучи на третьму курсі, 31 березня 1909 року Федор Желтвай здобуває степінь бакалавра в Будапештському університеті з біблійних наук і східних мов.

Закінчивши навчання, приїхав додому і 25 червня 1911 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Юлій Фірцак  рукоположив на священиків 6 богословів Добош Михайла, Натоля Дезидера, Поратунського Стефана, Сабов Євгена, Янкович Олександра, серед яких був і Желтвай Федор.   В 1911—1912 рр. працює парохом у с. Великий Бичків (з 1947 р. — смт. Великий Бичків), 1912—1913 рр. працює помічним священиком с. Вільхівці Тячівського р-ну, 1913—1916 рр. — парох у с. Нове Село Виноградівського р-ну, 1916—1918 рр. — парох у с. Дусино Свалявського р-ну, 1918—1920 рр. працює помічним священиком в с. Нягово, 1920—1925 рр. парох у с. Луг Рахівського р-ну, а з 1925 по 1949 рр. — парох у с. Тересва (з 1957 р. — смт. Тересва).

Визнаючи його душпастирські заслуги, єпископ Мукачівської єпархії Антон Папп призначає о. Федора в 1922 р. радником єпископської Консисторії, а Апостольський адміністратор Мукачівської єпархії єпископ Гайдудорогський Микола Дудаш у червні 1944 р. призначає його намісником (деканом) Тересвянського деканату.

Вже наприкінці 1948 р. радянські власті заборонили о. Федору виконувати функції священика, виселили всю його сім'ю з фари (парохіяльного будинку). Але світ не без добрих людей, бо справжню людяність проявила сім’я бувшого грушівського учителя Василя Неболи, яка  своїм вчинком підтвердила одну із семи християнських заповідей: давши  знедоленій сім'ї притулок у своїй хаті. Це ім’я потрібно згадати не тільки тому, що сім’я  поступила по християнськи, але і тому, що ім’я  Василя Неболи на суді о.Федора фігурувало основним доказом вини священика.

Поставивши о. Желтвая і всю його сім'ю у важкі умови, співробітники Тячівського КДБ докладають чимало зусиль, щоб завербувати його до співпраці. Передумовою для цього мало бути "добровілне" воз'єднання з російським православ'ям. Він не погодився, хоча добре знав, чого можна чекати у разі відмови. Не дивлячись на 64-річний вік, о. Федора заарештовують 6 червня 1950  р., звинувативши у вбивстві вчителя (директора школи) Василя Неболи. Насправді Василь Небола був розстріляний у лісі біля с. Кваси Рахівського р-ну 19 березня 1939 р. так званими "чорносорочечниками". Згідно цього страшного і непристойного для священика звинувачення, о. Федір був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах на п'ять років і конфіскацією належного йому майна.

Працівники КДБ своїми "гуманними" методами для підтвердження вищезгаданого обвинувачення знайшли й головного свідка в особі до смерті заляканої жительки Тересви Тяско, яка стверджувала, ніби своїми очима бачила, коли о. Федір у Тересві вішав Василя Неболу та його товаришів.  Коли на суді було зачитано вирок, то о. Федір Желтвай (навіть і тут його не зрадило почуття гумору), схиливши голову перед судовою колегією, сказав: "Гарно дякую вельмишановному суду, що дали мені ще стільки років, бо я від Бога надіявся тільки ще на 5—6 років. Після суду був відправлений у Львівську тюрму-розподільник, звідки потрапляє в один із таборів ГУЛАГу м. Караганди в сел. Актас, де був змушений працювати на різних будівельних роботах.

Важкі умови табірного життя похитнули здоров'я вже немолодого в'язня, і о. Федора було відправлено в лікарню. Тут лікар-в'язень, професор з Будапешта, зробив йому операцію, а санітар-в'язень о. Стефан Петенко, олтарний брат о. Федора (який після повернення додому розповів сім'ї про фізичну смерть о. Федора), доглядав його до останньої хвилини життя. Поганий фізичний стан і відсутність ліків (хоч операція була виконана блискуче) не дозволили о. Федору видужати. Про його смерть повідомив родичів в'язень-естонець Меунард, надіславши листівку: "... Ему теперь лучше. Пришлите лекарство для него: Theodorus sacero mense decembri mortus est". Латинський текст повідомив, що священик Теодор помер у середині грудня.  Таким чином в середині грудня 1951  р. на 66-му році життя і 41-му році свого душпастирства помер о. Федір Желтвай, його тлінні останки  спочивають у безіменній могилі десь на околиці м. Караганда.

На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Федора Желтвая реабілітовано 10 листопада 1992 р.

Отець Федор Желтвай є гідний свого єпископа Теодора, бо своїм прикладом відданості Христовій Церкві і своєю мученицькою смертю, заслужив, щоб його почитали, як святого мученика. З цією метою в Мукачівській єпархії створена комісія, яка працює над тим, щоб документально  засвідчити його насильницьку смерть за віру і бездоганне чисте життя. Комісією складено робочий список священиків, який поділений на 7 груп в залежності від виду мученицької смерті. Отець Федор Желтвайвключений у ІV групу „Померли у в’язниці або у таборі ГУЛАГу по хворобі”  .

Дружина о. Федора Желтвая, Ксенія-Маргарета Егреші, народилася 4 лютого 1892 р. в сім'ї греко-католицького священика Михайла Егреші й Ірини Кутки в с. Березово Хустського р-ну. Разом із чоловіком виховали чотирьох дітей: Катерину (дружина Павла Ігнаца), Павла (лікар, учень професора, який у таборі ГУЛАГу зробив операцію о. Федору), Гаврила та Йосифа. Померла дружина о. Федора в 57-річному віці 27 січня 1949 р. в с. Тересва.