2008-05-20ПЕРСОНА

Cлуга Божий владика Олександр Хіра (17.01.1897 – 26.05.1983)

Народився 17 січня 1897 р. у с. Вільхівці Тячівського р-ну на Закарпатті в сім’ї греко-католицького священика. 1915 року вступив до Ужгородської духовної семінарії, згодом навчається на теологічному ф-ті Будапештського католицького інституту ім. Петра Пазманя. У 1920 р. прийняв єрейські свячення.

Душпастирську роботу розпочав капеланом єпископської резиденції. У 1922-23 рр. працює священиком у с. Вільхівці, у 1923-24 рр. – капелан у с. Терново. З 1924 р. – спіритуал, професор історії Церкви і канонічного права, пізніше дочасний ректор Ужгородської духовної семінарії та радник єпархіального Трибуналу. З 1930 р. – радник єпископської Консисторії, папський капелан. З 1934 р. – ректор Ужгородської семінарії. У зв’язку зі зміною влади у 1939 р. знятий з посади, певний час знаходиться під домашнім арештом і наглядом угорської поліції. 1943 року призначений папським домашнім прелатом.

Після того, як 27 жовтня 1944 р. Ужгород зайняла Радянська Армія, щойно висвячений в єпископи владика Теодор Ромжа призначив о. Олександра Хіру своїм генеральним вікарієм, а 30 грудня 1945 р. з благословення Святішого Отця Пія ХІІ таємно рукоположив його на єпископа. Владика Олександр не вагався, коли йшов на цей відважний крок, хоч добре знав, що скоро настануть важкі дні для греко-католицької Церкви. Він повністю присвятив себе справі захисту Мукачівської єпархії, її духовенства та вірників від переслідувань тодішньої тоталітарної безбожної системи. Працівники КДБ намагалися завербувати його до співпраці, але отримавши рішучу відмову, вирішили знешкодити непокірного.

У лютому 1949 р. був заарештований і засуджений на 25 років тюрми, на 5 років позбавлений громадянських прав, засланий до таборів
ГУЛАГу міст Тайшет, Кемерово. 1956 року було звільнено з ув’язнення. Він повертається на Закарпаття і 7 листопада 1956 р. вперше діє як єпископ, рукоположивши чотирьох богословів на священиків. Під час однієї з таємних відправ був затриманий і знову засуджений на 5 р. примусових робіт із забороною надалі проживати на території Української РСР. Так він потрапляє до Караганди, де одразу включається до підпільної душпастирської роботи, офіційно працюючи на місцевих рудниках. Понад 20 років організована ним католицька громада боролася за свою легалізацію, і в 1977 р. вона була офіційно зареєстрована як парохія.

Проживаючи в Караганді, владика Олександр продовжує бути духовним наставником осиротілої багатостраждальної Мукачівської єпархії. Вже немолодим, він, коли виникала потреба, долав відстань у понад 5 тисяч кілометрів від Караганди до Ужгорода. Є дані, що за період з 1956 по 1983 рр. владика Олександр для підпільної Мукачівської єпархії висвятив на священиків майже 30 богословів і рукоположив трьох єпископів.

26 травня 1983 р. на 87-му році життя і на 63-му році свого душпастирства перестало битися полум’яне серце одного із вірних синів нашої Церкви. Тільки через 50 років перемогла правда – 28 квітня 1989 р. владику Олександра Хіру було реабілітовано.