2007-02-25

ВСТУП

Післявоєнні роки другої світової війни були найтяжчим періодом історії Мукачівської єпархії. В цей час тоталітарна комуністична влада в окупованій нею Східній Європі свою політику направила виразно проти Католицької Церкви і, в першу чергу, проти Греко-Католицької, проти нібито її "гегемоністських устремлінь". Відповідно до цього стратегічного плану були розроблені заходи по ліквідації "уніатської" Церкви. Не була обійдена й Мукачівська Греко-Католицька єпархія. її духовенство на чолі з безстрашним пастирем-єпископом Теодором Ромжею сіпало перепоною для здійснення цих, планів: 173 священики (57,7 процентів від загальної кількості), не піддавшись тиску органів безпеки, відмовилися підписати заяви про перехід па православ'я . Було це свідомим, переконливим виявом вірності Католицькій Церкві. Але такий героїзм вимагав від священиків та їх сімей чималих жертв. За це їх позбавили права священнодійства, повиганяли із священицьких домів-фар, і разом із сім'ями вони залишилися без роботи, без засобів існування.

Таке масове героїчне свідчення вірності варте того, щоби спогади про ці події не пропали безслідно. Вони повинні стати дорогоцінним надбанням громадськості, наших майбутніх поколінь.

Святкування 400-ліття відновлення єдності з Апостольським Престолом у Бересті та 350-ліття в Ужгороді є нагодою заново усвідомити важливість цього свідчення вірності, оцінити його значення для історії Церкви. Кожна сторінка історії репресування 128 священиків, їх спогади, є цінним матеріалом, який вписусться золотими літерами в історію нашої багатостраждальної Мукачівської єпархії.