2009-01-27ЗГАДАЙМО

В Успенському соборі пам’ятають про сумний ювілей

26 січня, на 60-ліття сумної події – насильницької відібрання Успенського собору в Мукачеві від греко-католицької Церкви відбулася багатолюдна Архієрейська Служба Божа.

З владикою Міланом співслужили протосинкел єпархії, ректор духовної академії, митрофорний протоєрей о. Тарас Ловска, канцлер єпархії, ставрофорний протоєрей о. Петро Береш, декан Мукачева, настоятель Успенського собору, ставрофорний протоєрей о. Йосип Ловска, декан Мукачівського району, протоєрей Михайло Малеш, протоєрей Сергій Щедрин та інші 10 священиків.

Владика Мілан у своїй проповіді згадав події 60-річної давнини, коли служба безпеки змушувала тодішнього настоятеля Успенського собору о. Євмена Дулишковича возз’єднатися з російським православ’ям. Тоді, не підкорившись владі і не даючи ніяких надій на співпрацю, о. Дулишкович був заарештований працівниками КДБ, і його з Ужгорода без суду і слідства відправили до Києва. Згодом отця Дулишковича було вивезено в табори ГУЛАГу м. Явас Мордовської АРСР. З місць ув’язнення повернувся додому в Мукачево 13 жовтня 1955 року. Виснажлива праця й погані умови життя відбилися на здоров’ї о. Євмена. Він недовго зміг втішатись волею — 22 серпня 1958 року на 70-му році життя і 46-му році свого душпастирства о. Євмен Дулишкович помер.

Розповів владика Мілан і про помічного священика Успенського собору о. Стефана Тіводара, якого теж заарештували і засудили на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на п’ять років і конфіскацією належного майна. Пройшовши через тюрми-розподільники міст Львова і Києва, він опинився в таборі ГУЛАГу м. Тайшет. 25 липня 1954 року за невідомих обставин о. Стефан Тіводор помер. Його тлінні останки навічно залишилися спочивати в одній із безіменних могил табору.

Ще один помічний священик Успенського собору чудом уник ув’язнення. О. Андрій Біцко 26 січня 1949 року зміг сховатися від агентів служби безпеки. Він під купою соломи на возі таємно доїхав до батьківського обійстя у селі Пістрялово і там ховався у викопаній під стайнею ямі аж 9 років. На десятому році переховування, виснажений запаленням легенів, о. Андрій вийшов зі схованки. Він виконував душпастирську роботу підпілно, аж до офіційної легалізації греко-католицької Церкви у 1989 році. Помер отець Андрій 25 липня 1993 року.

Згадав у своїй проповіді владика Мілан і тодішнього церківника собору Михайла Ороса. 60 років тому він відмовився передати ключі від Успенського храму НКВДистам. Після чого його так побили, що він невдовзі помер.

„Ми згадуємо страждання цих людей, бо вони дали свідоцтво віри і любові до Ісуса Христа, — мовив владика Мілан. — І пробачаємо тим, хто заподіяв усе це. Але для тих, хто ще живе, це можливість покаятися за ці великі гріхи. Адже коли визнаємо гріхи, то вони нам прощаються. Маємо молитися, щоб колишні НКВДисти усвідомили свої помилки і покаялися.”

На завершення Служби Божої о. Йосип Ловска привітав владику Мілана з річницею впровадження до уряду, яка відбулася в Успенському соборі 6 років тому (напередодні, 25 січня 2003 року, відбулася інтронізація в Ужгородському Хрестовоздвиженському соборі).

Завершилася подія панахидою за отців Євмена, Стефана, Андрія та всіх репресованих єпископів, священиків та мирян.

Вл. інф.