2007-02-01МУЧЕНИКИ ЄПАРХІЇ

БАЧИНСЬКИЙ Даниїл (ст.)

Парох церкви верховних Апостолів Петра і Павла в с. Дубрівка Ужгородського р-ну.

Народився 12 січня 1879 р. в с. Вишково Хустського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Михайла Бачинського та Ернестини Табакович. Після закінчення церковно-парафіяльної школи в с. Великі Лучки Мукачівського р-ну батьки віддали його для продовження навчання в Ужгородській гімназії. У 1897 р. вступив до Ужгородської духовної семінарії.

14 грудня 1902 р. єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Юлій Фірцак рукоположив його на священика. Став помічним священиком в с. Заріччя Іршавського р-ну, у 1907 р. короткий час виконував також обов'язки пароха в с. Велика Чингава (з 1946 р. с. Боржавське) Виноградівського р-ну. З 1907 по 1921 рр. — парох у с. Сільце Іршавського р-ну, а з 1921 по 1949 рр. — парох у с. Дубрівка Ужгородського р-ну. В 1919 р., враховуючи його плідну роботу і заслуги на душпастирській ниві, єпископ Антон Папп відзначає о. Даниїла титулом почесного намісника (декана).

Будучи священиком дійсного покликання і високої інтелігентності, користувався повагою і великим авторитетом серед вірників і священиків. У 1927 р. був призначений членом Ужгородського окружного вибору. Він завжди був готовий прийти на допомогу і найбіднішому прошарку селян довіреної йому парохії. Наскільки великою повагою користувався у єпископа свідчить і той факт, що перед своєю мученицькою смертю в Мукачівській лікарні єпископ Теодор Ромжа з-поміж багатьох священиків єпархії свою останню св. Сповідь побажав відправити в о. Даниїла.

Радянська влада намагалася умовити о. Даниїла на перехід до православ’я, застосовуючи різні методи тиску на нього. Його було виселено з парафіяльного будинку, бо в с. Дубрівка “терміново” з’явилась потреба в будівлі для сільради. Отець Даниїл разом з дружиною вимушений був піти в прийми до своїх дітей в Ужгороді. Його і тут не залишили в спокої, як влада так і працівники КДБ. 28 грудня 1950 р., незважаючи на похилий вік і хворобу, заарештовують о. Даниїла Бачинського, звинувативши в тому, нібито він віддав угорській армії дзвони з Дубрівської церкви, а також пред’явивши інші абсурдні звинувачення. Закарпатський обласний суд 13 лютого 1951 р. на підставі ст. 54-4, 54-10 ч. 2 КК УРСР засудив на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Про стан здоров’я о. Даниїла дізнаємось з касаційної скарги адвоката, у якій говориться, що “засудженому 73 роки, у нього лише третина шлунку, опухають ноги і зовсім немає зубів”. Ця скарга не була з принциповим розумінням розглянута і задоволена. 15 липня 1951 р. на 73-му році життя і 49-му році свого душпастирства, хворий і залишений без відповідного лікування, о. Даниїл помер в Ужгородській тюрмі. Щоб приховати свій злочин, тодішні владарі поховали тіло потай опівночі на цвинтарі по вул. Капушанській. Протягом чотирьох десятків років ніхто із рідних і близьких не знав, де покояться тлінні останки о. Даниїла. Вони спочивали під одним із кущів у зрівняній землі без жодної ознаки. Згідно зї ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Даниїла Бачинського реабілітовано 24 лютого 1992 р.

Дружина о. Даниїла Бачинського, Маргарета Гомичко, народилася 24 серпня 1885 р. в с. Княгиня Великоберезнянського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Юрія Гомичка та Олени Фенцик. Разом із чоловіком виховали й вивели в люди одинадцятьох дітей. Померла в Ужгороді 17 січня 1964 р. на 79-му році свого життя. Батько одинадцяти дітей, з яких двоє, Іван та Даниїл, стали священиками.