2009-07-17ОБИТЕЛЬ

Отці-василіани повернулися в Мукачево

По 62 роках насильницького відібрання василіанського монастиря і церкви на Чернечій горі та передачі його правосланим отці-василіани повернулися молитися і працювати у місто над Латорицею. 16 липня, на свято Чудотворної ікони Божої Матері Мукачівської, по вулиці Івана Франка у Мукачеві владика Мілан освятив тимчасову каплицю і келії для монахів. В освяченні взяв участь також владика Іриней Білик, ЧСВВ, канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре.

Після освячення відбулася Архієрейська Служба Божа під відкритим небом за участю великої кількості вірників, понад 20 єпархіальних священиків, 20 ієромонахів і багатьох семінаристів.

В такий урочистий спосіб монаша обитель почала своє відновлене життя у Мукачеві, де до насильницької ліквідації 1947 року діяв осередок Святомиколаївської провінції.

Фотографії з події

Історична довідка:

Монастир на Чернечій горі здавна був центром духовного життя Закарпаття. З ним пов’язане створення Мукачівської єпархії, він був резиденцією владик до 1751 року та місцем уряду протоігумена з 1733 до 1923 року.

Є версія про те, що монастир заснували в ХІ столітті ченці, які прибули в край разом з донькою Ярослава Мудрого Анастасією (неподалік у лісі збереглися печери на зразок київських), але найдавніші споруди зруйнували татари.

Засновником монастиря у кінці ХІV століття став литовсько-руський князь Федір Корятович, який прийшов у Мукачево з Кам’янця-Подільського в 1393 році і дістав в управу від угорського короля Жигмонда „Березьку Країну”. Про дружину князя Домініку історик Жаткович згадував як про засновницю жіночого василіанського монастиря на Сорочій горі, руїни якого він сам бачив.

За легендою, на Чернечій горі на князя Корятовича напав змій. Князь покликав на допомогу святого Миколая і пообіцяв збудувати на його честь храм. Після перемоги над змієм серед ріки з’явився ангел, який вказав князеві на Чернечу гору, де Корятович збудував будинок для монахів і дерев’яну церкву, в якій, за переказом, був „образ на камени”, який зображав Ф. Корятовича у двобої зі змієм. Корятович помер у 1414 році і був похований у монастирі.

Ігуменом монастиря в 1458 році був Лука, з нього почалося ведення літопису. Першим Мукачівським єпископом за грамотою датованою 31 липня 1491 року став Іоан.

У 1537 році Мукачівський монастир зруйнували під час війни між Габсбургами і Семигородськими князями.

Відбудували споруди між 1538 і 1550 роками за єпископа Василя І. Його наступником був єпископ Іларіон, за якого монастир здобув домінуюче становище, став центром просвітництва. Помітний вплив на духовне життя та освіту в ХVІІ столітті мали високоосвічені єпископи Йон Григорович та Василь Тарасович.

У 1657 році монастир зруйнували під час погромницького нападу на Мукачево польського князя Любомирського. У 1659-1661 роках зусиллями єпископа І. Зейкана та воєводи Костянтина Басараба замість дерев’яного храму львівський архітектор Стефан Пяменс збудував новий, мурований з навою у формі ротонди (про це свідчив текст на плиті від 13 травня 1661 року, переписаний І. Базиловичем).
З приходом єпископа Петра Партенія Ростошинського в 1664 році монастир частково перебудовують, зводять священичу школу.

„За давнім звичаєм”, як написано в грамоті короля Володислава від 1491 року, Мукачівські владики жили в монастирі на Чернечій горі, а в 1692 році єпископ Декамеліс вирішив збудувати біля монастиря кам’яний будинок, який став резиденцією єпископів.
На полях монастирського Євангелія зберігся напис про те, що у 1703 році війська генерала В. Монтекуколі, переслідуючи Ференца Ракоці, спалили місто і зруйнували міську і росвигівську церкви. Тоді монастир довго стояв пусткою.

З другої половини ХVІІІ століття починається період будівництва нинішнього монастирського комплексу. Велику роль відіргають у цьому єпископ Михайло Мануїл Ольшавський, протоігумен Іоаникій Базилович та дворянин і архітектор, управитель помістям графа Каролі Дмитро Рац (1710-1782) – щедрий покровитель чернецтва, який сам перебудовує монастир у стилі бароко (з 1766 до 1772 року) і залишає кошти на будівництво нової церкви. Дмитро Рац, як особа авторитетна у Відні, домігся також перенесення резиденції єпископа в Ужгород.

Камінь під будівництво цегляної церкви посвятив у 1798 році єпископ Андрій Бачинський, а закінчили церкву у 1804 році і тоді перенесли сюди прах Д. Раца. У 1820 році, а також 12 липня 1862 року монастир горів. Того ж 1862 року, за записом А. Кралицького, злодії викрали стародавні цінності. Відновив церкву в 1865 році архітектор Йосиф Майор.

У 1906 році папа Пій ХІ подарував монастирю старовинну ікону Пресвятої Богородиці. Житловий корпус прикрашають 5 образів роботи Ю. Вірага 1930-х років, графічний твір Біднера „Федір Корятович” ХVІІІ століття, „Св. Миколай” роботи Сейпія 1902 року, портрет владики І. Зейкана початку ХІХ століття. Іконостас молитовної кімнати прикрашає „Тайна вечеря” пензля Й. Бокшая та Царські двері, вирізьблені І. Павлишинцем.

У ніч з 21 на 22 березня 1947 року до Мукачівського монастиря під’їхали енкаведисти, дали одну годину на збір і вивезли всіх монахів. А під стінами монастиря вже чорніли постаті інших монахів, які мали замінити вивезених. Радянська влада передала монастир ЧСВВ Московській патріархії, якій він належить донині.

За матеріалами з енциклопедії Михайла Сирохмана «Церкви України. Закарпаття». – Львів: Видавництво «Мс», 2000.