2007-02-01

БАЧКАЙ Антон

Парох церкви св. Василія Великого у с. Мала Копаня Виноградівського р-ну.

Народився 25 травня 1909 р. в сім'ї греко-католицького півце-учителя Федора Бачкая та Марії Іванчо в с. Сусково Свалявського р-ну. Після навчання в церковнопарафіяльній школі батьки віддали його до Мукачівської гімназії, де закінчив шість класів. Ще навчаючись дома, а пізніше - приїжджаючи додому, у вільний час він допомагав батькові у підготовці і проведенні різних церковних обрядів, що й стало поштовхом у тому, що юнак уже у ці свої молоді роки виявив бажання стати священиком. В 1925 р. здібний музично обдарований юнак був прийнятий на підготовче відділення (так звана мала семінарія) Ужгородської духовної семінарії з одночасним навчанням у гімназії. Здобувши в 1927 р. середню освіту, був прийнятий на 1-й курс Ужгородської духовної семінарії. В знак подяки за виховання сина в духовній семінарії батько, Федір Бачкай, бере на себе зобов'язання сплачувати замість церковної громади державний податок за церковні будівлі парохії в с. Сусково і філії в с. Пасіка Свалявського р-ну, починаючи з 1929 р. аж до закінчення сином даного закладу. Як батько, так і викладачі духовної семінарії, зробили дуже багато, формуючи особистість майбутнього священика.

По закінченні навчання у семінарії 6-ох богословів (Бачкай Антона, Деяк Михайла, Карпинець Івана, Мошак Петра, Рабар Іоаееа і Христофора ЧСВВ) під час архієрейської Служби Божої 18 вересня 1932 р. в парохіяльній церкві м. Михайловці (тепер Словаччина) єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка рукоположив в диякони, а 21 вересня 1932 р. в Малому Березному в монастирській церкві єпископ рукоположив їх на священиків. Після висвячення молодого священика єпископ направляє його парохом у звільнену парохію в с. Мала Копаня, бо колишній 70-річний парох о. Олександр Валковський, який задовольняв духовні потреби в цьому селі на протязі 20-ти років (1912-1932), вийшов на пенсію. Молодого священика прихожани прийняли щиро і доброзичливо. Він чесно і добросовісно виконував свою священицьку працю, і у селі панували радість і любов між вірниками.

З приходом комуністичної, а вірніше атеїстичної влади в наш край Церква і її служителі почали притіснятися. Всі декрети Народної Ради, пізніше - рішення обласної Ради були спрямовані проти Церкви, а особливо Греко-католицької. Коли розпочалося відкрите її гоніння, то для контори новоствореного у селі колгоспу "Сталінське плем'я" (організаційні збори відбулися 18 лютого 1949 р. ) влада займає дві кімнати, а на початку 1950 р. для розміщення сільради і бібліотеки забирає ще дві кімнати, виселивши, а вірніше - вигнавши на вулицю із парохіяльного будинку (фари) сім'ю о. Антона з п'ятьма малолітніми дітьми.

Але світ не без добрих людей. Справжню людяність проявив уже нині покійний дяк церкви Василія Великого - Василь Галас, який дав знедоленій сім'ї притулок у своїй хаті, слідуючи одній із семи християнських заповідей. На початку 1949 р. о. Антон піддався тиску і шантажу з боку влади та працівників КДБ і 1 березня 1949 р. 34-им серед греко-католицьких священиків Мукачівської єпархії підписав відозву про возз'єднання з руським православ'ям. Він залишається у селі і продовжує працювати священиком до кінця 1956 р. На протязі всього цього часу не міг знайти душевного спокою. Його переслідують слова клятви на вірність Христовій Вселенській Церкві, які прозвучали з його уст у церкві Малоберезнянського монастиря. Важко переживаючи свій вчинок, 12 жовтня 1956 р. він письмово повідомив православного єпископа про своє повернення в лоно прадідівської Греко-католицької Церкви. Зробивши цей крок, о. Антон продовжує виконувати священицькі обов'язки у с. Мала Копаня, пояснюючи вірникам про скоєний ним гріх і про свою помилку. Православний єпископ повідомив про стан справ у с. Мала Копаня своїх наставників, які не дали о. Антону довго чекати на покарання.

Працівники обласного КДБ під керівництвом капітана Черниха холодної січневої ночі 1957 р. навідалися до хати о. Антона Бачкая і пред'явили ордер на арешт. Після обшуку і вилучення знайденої церковної літератури заарештованого "чорним вороном" повезли в Ужгород, де кинули в одиночну камеру слідчого ізолятора Закарпатського обласного КДБ. Звідси о. Антону вдається повідомити, що від нього добиваються підтвердження того, що нібито о. Стефан Бендас мав зв'язки з "організаторами" угорського повстання 1956 р. Отримавши це повідомлення, прекрасно розуміючи, що значить, коли людиною починають цікавитись працівники КДБ, о. Стефан нікого не ставить до відома і їде до оо. Олександра Хіри та Миколи Мурані в м. Караганду.

Для о. Антона Бачкая протягом двох місяців тривали виснажливі допити, влаштовувались очні ставки з односільчанами. Після слідства і відповідної підготовки й підгонки обвинувачень Судова Колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду під головуванням судді Савченка 10 квітня 1957 р. на підставі ст. 54-10 ч. 2 і 54-21 ч. І КК УРСР засудила о. Антона до позбавлення волі у виправних трудових таборах на 7 років, без обмеження в правах, з конфіскацією особистого майна. Із вироку Судової Колегії дізнаємось, що "Бачкай А. Ф. , відправляючи службу в церкві с. М. Копаня 4 грудня 1956 р. самовільно припинив діяльність православної церкви, без дозволу відповідних органів установив унію і став відправляти по греко-католицьким обрядам... Крім того, підсудний до дня арешту схороняв у своїй квартирі різну антирадянську літературу (Миссійный Вісник, Миссійньш Календарь, Душпастырь та іншу) всього 71 примірників різних журналів". Засудженого з Ужгородської тюрми разом з іншими, такими ж репресованими, як він, повезли через знамениті ринки безкоштовної робочої сили - тюрми-розподільники Львова, Києва і Москви - в табори ГУЛАГу. Із Москви о. Антон був направлений у Мордовську АРСР з місцем призначення - станція Потьма, де його праця використовувалась у таборах № 7, 11 і 7/1. Роки важкої праці в неволі, перенесені приниження не зламали вірного пастиря Церкви Христової. Перевиконуючи норми виробітку, бо залік відбування строку в таборі робили за відповідним гулагівським коефіцієнтом, о. Антон у січні 1961 р. був достроково звільнений з-під стражі і йому дозволили повернутися додому.

Але й після повернення з таборів він завжди був у полі зору всечуючого вуха і всевидячого ока працівників КДБ. Йому вдається влаштуватися на роботу в місцевому колгоспі, де й працює до виходу на пенсію. Про своє покликання священика ні в таборах ГУЛАГу, ні дома ніколи не забував. Працюючи в колгоспі, о. Антон таємно служив Служби Божі, хрестив, вислуговував Тайни Подружжя. Підпільну душпастирську роботу виконував не тільки в своєму селі, але, за потреби, в різних куточках Мукачівської єпархії. Після легалізації Греко-католицької Церкви в листопаді 1989 р. і для нього стало можливим відкрито, не ховаючись, віддати себе служінню Богові. Від єпископа-ординарія Мукачівської єпархії Іоанна Семедія о. Антон отримав дозвіл за потреби обслуговувати вірників у селах Виноградівщини. В 1992-1993 рр. він разом з о. Віктором Федорчаком обслуговують вірників с. Мала Копаня. Всі приниження і поневіряння, перенесені о. Антоном, були дещо компенсовані, коли через тридцять п'ять років, згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. він був реабілітований 5 серпня 1991 р.

З 1994 р. о. Антон як священик-пенсіонер проживав у с. Мала Копаня і по силі своїх можливостей допомагав у пасторальній праці пароху о. Даниїлу. 23 травня 1999 р. у церкві св. Василія Великого в с. Мала Копаня зібралося багато вірників, які прийшли славити Господа разом із отцем Антоном Бачкаєм, у якого був ювілей - 90-річчя від дня народження, а також йшов і 67-й рік його душпастирської роботи. Привітати ювіляра і співслужити з ним прийшов єпископ Мукачівської єпархії Іоанн Семедій та оо. Даниїл Бендас, Стефан Січ і син ювіляра о. Георгій Бачкай. Помер 20 листопада 2000 року на 92 році життя і 69 році свого душпастирства.

Дружина о. Антона Бачкая, Олена Петенко, народилася 2 липня 1914 р. в сім'ї учителя горожанської школи Стефана Петенка і Марії Завадяк в м. Вишня Руна (Румунія). Здобувши початкову освіту в м. Хуст, продовжила навчання у Хустській горожанській школі, після закінчення якої працює в дитячому садку. Щоб здобути педагогічну освіту, поступає в Мукачівську учительську семінарію, де навчається тільки один рік, бо 10 серпня 1932 р. вийшла заміж за майбутнього священика Антона Бачкая, з яким на протязі свого життя завжди ділила всі життєві радощі і негаразди, допомагаючи своєму чоловікові у нелегкій душпастирській праці. Після арешту чоловіка на її плечі ліг важкий тягар по утриманню і вихованню дітей. Вона з честю виконала свій материнський обов'язок. Незважаючи на важкі часи, наполегливо працюючи, разом із чоловіком доклали всіх зусиль, щоб їхні діти отримали освіту й роботу за покликанням їх душі. Георгій тепер греко-католицький священик Мукачівської єпархії, Марія - учителька (дружина Михайла Штефуци), Іван - викладач Виноградівської музичної школи, Василь - викладач Тячівської музичної школи, Стефан вчителював у с. Липецька Поляна, помер 28 серпня 1990 р. Дружина о. Антона померла 17 грудня 1997 р. на 84-му році свого життя в с. Мала Копаня, де й похована на сільському кладовищі. Чин похорону відправляли оо. Даниїл Бендас, Іван Роман і Костянтин Сабов.