2009-10-13ДОВГООЧІКУВАНЕ

Греко-католики села Бенедиківці молитимуться у новій каплиці

11 жовтня, коли Церква згадує пам’ять преподобного Харитона Ісповідника, владика Мілан освятив нову каплицю в селі Бенедиківці деканату Мукачево-район.

Діти, молодь і всі вірники вітали свого архієрея хлібом і сіллю, теплими словами та квітами. Найперше розпочалося святкове освячення престолу, після відбувся обхід церкви з мощами і посвячення власне самої каплиці. Перед Архієрейською Службою Божою владика Мілан уділив нижчі чини двом семінаристам 4 курсу УжБА Василю Кадару та Петрові Газуді.

У своїй проповіді владика Мілан наголосив на найважливішому - любові. Ключовою фразою стали рядки зі Святого Письма: "З того люди спізнають, що ви мої учні, коли любов будете мати між собою".

Чимало вірників із сусідніх сіл приїхали разом зі своїми священиками, щоб спільно розділити радість і засвідчити живу віру в розп’ятого і воскреслого Ісуса Христа. Були також гості з Виноградівського та Тячівського деканатів. Людей було так багато, що каплиця не змогла усіх їх вмістити.

Фотографії з події

Подія 11 жовтня мала свою довгу передісторію...

Поневіряння греко-католицької громади Бенедиківців після легалізації нашої Церкви не закінчилася. Вірники не могли молитися у своєму старому храмі св. Архістратига Михаїла, що був побудований 1906 року, бо брати православні не хотіли його повернути. Тому їм доводилося молитися спочатку під храмом, потім біля хреста на церковному подвір’ї. Щонеділі приходив священик служити Літургію, зміцнював і підтримував належний дух. Вірники зверталися до різних інстанцій. Врешті, після довгих судових процесів, було вирішено передати старий храм греко-католикам. Та судові виконавці так і не змогли виконати судове рішення, бо православна громада всіляко перешкоджала їм у цьому.

Не можна не згадати усіх тих священиків, що радо приходили в таку "гарячу точку" єпархії і намагалися знаходити спільну мову, бодай якийсь діалог з православними, наголошували на можливості почергових Богослужінь. Це о. Георгій Федака, о. Андрій Васков, о. Михайло Левкулич, о. Іван Довбак, о. Василь Блецко, о. Василь Хваста, о. Іван Стецьо, о. Юрій Віщак, о. Ігор Пилипів, о. Роман Вайдич і теперішній адміністратор парафії о. Василь Якубич. Всі ці священики молилися разом з вірниками надворі під хрестом в мороз, спеку, вітер чи дощ в різний час і в різний спосіб майже 20 років. Кожного Різдва, на празник Собору Пресвятої Богородиці, владика Мілан молився разом з бенедиківськими вірниками на морозі, закликаючи їх до терпеливості, молитви і любові до Бога і до ближніх.

Представники влади постановили вирішити цю проблему таким чином, щоб побудувати одній із громад маленьку церковцю. Всі думали, що туди перейде малочисельна православна громада, але цього не сталося.У свою чергу, найстарші вірники греко-католицької громади зволікали, не бажаючи покидати свою стару церкву. Та завдяки зусиллям о. Василя Якубича, який зумів донести людям, що храм - це не тільки велична споруда, але, насамперед, спільнота вірних, об’єднаних навколо особи Ісуса Христа, греко-католики вирішили перейти до каплиці.

Історична довідка:

У 17 столітті у Бенединівцях вже була своя парохія і дерев’яна церква, яка стояла ще в 1788 році. 1751 року згадують добру дерев’яну церкву без образів, з двома дзвонами. На початку 20 століття Бенедиківці з населенням 450 осіб греко-католицького віросповідання були філією Руського.

Теперішня стара греко-католицька церква - типова мурована споруда. У 1906 році церкву розмалював художник Бейла Гавриїл Мігалі за 3000 крон, після чого 11 листопада її посвятили. У 1938 році в церкві збудовано хори за планом Андрія Васька, кошторис якого становив 12 200 крон. Дзвони встановили на металевій конструкції. Найдавніший дзвін відлив Ференц Вальзер у Будапешті в 1879 році. Біля церкви - два майстерно різьблені дерев’яні хрести. На могилах збереглося кілька дерев’яних профільованих хрестів.

За матеріалами з енциклопедії Михайла Сирохмана «Церкви України. Закарпаття». – Львів: Видавництво «Мс», 2000.