2007-02-01

БОБІТА Микола

Парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в с. Залужжя Мукачівського р-ну.

Народився 9 серпня 1911 р. в сім'ї хліборобів Івана Бобіти та Анни Леврінц у с. Лоза Іршавського р-ну. Маючи хороші здібності до навчання, після початкової школи і закінчення Берегівської гімназії поступає в 1929 р. в Ужгородську духовну семінарію.

12 серпня 1934 р. в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-католицької єпархії Олександр Стойкарукоположив на священика 14 богословів( Бачинський Даниїл, Бачинський Олександр, Боровський Йосиф, Довбак Адальберт, Маркович Микола, Медвецький Олександр, Пунько Олександр, Ромжа Нестор, Сабов Йосиф, Станканинець Василь, Ченгері Микола, Шімша Андрій, Хома Євген), серед яких був і Микола Бобіта. Ще богословом був призначений префетом відкритого в 1933/34 навчальному році греко-католицького інтернату "Алумнеум" в м. Хуст. Після висвячення був призначений парохом у с. Горінчово Хустського р-ну, в 1939-1945 рр. виконував обов'язки пароха в с. Ільниця Іршавського р-ну, а з 1945 по 1949 рр. - парох с. Залужжя.

На початку 1949 р. почалось відкрите гоніння Греко-католицької Церкви. Тодішня влада йде у наступ за "добровільне возз'єднання" з російським православ'ям. Тим священикам, які не погоджувалися на це, було заборонено виконувати душпастирську роботу. До цього табору приєднався й о. Микола Бобіта. Співробітники КДБ заарештовують його 11 серпня 1949 р. , а обласний суд 22 жовтня 1949 р. засуджує на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років та конфіскацією належного йому майна. Із книги о. Стефана Бендаса "П'ять років за колючим дротом" дізнаємося, що після 25 серпня 1949 р. оо. Микола Бобіта та Юрій Матейча були в'язнями 25-ї камери Ужгородської тюрми. Звідси через тюрму-розподільник м. Львова його відправили в табори ГУЛАГу м. Караганди Казахської РСР, де його праця використовувалася на різних будівельних роботах.

З місць позбавлення волі був звільнений 8 червня 1956 р. , повернувся додому і поселився в м. Мукачево, де проживала на той час його сім'я. Хвороба, яку він здобув у таборах ГУЛАГу, не дала йому можливості довго тішитися волею, 27 травня 1967 р. на 56-му році життя і 23-му році свого душпастирства о. Микола Бобіта помер у м. Мукачево. На підставі ст. 1 закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Миколу Бобіту реабілітовано 11 вересня 1992 р.

Дружина о. Миколи Бобіти, Марія Глеба народилася 1914 р. в с. Мала Мартинка Свалявського р-ну в сім'ї директора народної школи в с. Керецьки Свалявського р-ну Івана Глеби та Марії Сидор. Здобувши в 1933 р. диплом учителя, працює вчителькою в с. Горінчово. Вийшла заміж за богослова і майбутнього священика Миколу Бобіту 19 липня 1934 р. і в подальшому ділить з ним усі життєві радощі й знегоди. Продовжує вчителювати в тих селах, куди був направлений на душпастирську роботу її чоловік. Після арешту чоловіка залишилася без роботи з малолітніми дітьми, на її плечі ліг важкий тягар по утриманню сім'ї і вихованню дітей. Свій материнський обов'язок вона виконала з честю.

Ще молодим священиком в с. Горінчово о. Микола був змушений вести боротьбу з нападками віровідступників і захищати чистоту обряду Святої Матері-Церкви. Він пише і публікує ряд статей у газеті "Неділя" під псевдонімом Мараморошчанин. Пізніше він став активним дописувачем "Міссійного Календаря".

Бібліографія: