2007-01-09

МІНЯ Іван

Парох церкви Вознесіння Господнього в с. Чорнотисово Виноградівського р-ну

Народився 9 лютого 1910 р. в сім'ї солекопа Василя Міні та Анни Лучкай у с. Округла Тячівського р-ну. Початкову освіту здобув у м. Тячево, а середню — 1932 р. в Ужгородській гімназії. Закінчив Ужгородську духовну семінарію.

16 серпня 1936 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 10 богословів (Гарайда Дезидерія, Данканич Михайла, Медвідь Августина, Мішкольці Теодора, Петрашко Володимира,  Пея Михайла, Роман Антона, Терпай Василя, Чедрик Йосифа), серед них був і Іван Міня . Після висвячення був направлений парохом у с. Пацканьово Ужгородського р-ну, в 1940 р. його переводять у с. Чорний Ардов (у 1946 р. перейменовано в с. Чорнотисів) Виноградівського р-ну, де працював парохом до 1946 р.

Під час Карпатської України зазнав переслідувань. Його було заарештовано в с. Пацканьово в неділю 13 листопада 1938 р., коли люди йшли до церкви. Озброєні конвоїри супроводжували о. Івана пішки через декілька сіл, а потім відправили у Великоберезнянську в'язницю. Із цієї в'язниці він був звільнений 15 березня 1939 р.  Після приходу угорців о. Івана обирають старостою с. Пацканьово, але 1940 р. єпископ переводить його парохом у с. Чорний Ардов, доручивши обслуговувати також греко-католицьких вірників с. Холмовець Виноградівського р-ну .

Після визволення краю нова влада і працівники КДБ починають цікавитись ним. Після кількох спроб намовити на співпрацю з ними, його звинуватили в антирадянській діяльності спільно з угорцями і, скориставшись побутуючим на той час лозунгом "очищення краю від ворожих елементів", о. Івана 17 липня 1946 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 18 жовтня 1946 р.засуджує за ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР на 8 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Через Львівську тюрму-розподільник був відправлений у табори ГУЛАГу м. Барзас Кемеровської обл. Оскарживши рішення суду, о. Іван був звільнений з-під стражі 10 грудня 1946 р. Проте, ще й додому не встиг доїхати, як знову був заарештований і 14 червня 1947 р. засуджений згідно з ст. 54-4 КК УРСР на чотири роки позбавлення волі. Після суду із Ужгородської тюрми був відправлений у Львівську тюрму-розподільник де працював фельдшером до 1948 р.

Звідси о. Івана Міню відправили в табори ГУЛАГу м. Яя Кемеровської обл., де він також працював фельдшером до 15 грудня 1949 р., коли його відправили в м. Ужгород, де працівники КДБ поставили о. Івана перед альтернативою — або перейде до російського православ'я, або буде засуджений як і інші його олтарні брати на 25 роківпозбавлення волі . Отець Іван вибрав друге, і тепер уже в третій раз Закарпатський облз пасний суд 22 лютого 1950 р.засуджує о. Івана Міню на підставі ст. 54-10 ч. 2 і 54-13 на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років. Знову тюрми-розподільники Львова і Києва, табори ГУЛАГу, на цей раз — Казахської РСР. Там у таборі Чурубай-Нура працював фельдшером табірної лікарні. 

4 серпня 1955 р. був звільнений з-під стражі, але через поразку в правах поїхати додому не дозволяли. Тому до 15 грудня 1955 р. працював фельдшером у м. Сарань Казахської РСР. Повернувшись додому, в 1956 — 1959 рр. працював фельдшером у с. Горбки Виноградівського р-ну, одночасно навчаючись заочно у Львівському медучилищі № 1 (1957 — 1960 рр. ), а пізніше з 1959 по 1973 рр. фельдшерував у с. Добросілля (2 березня 1995 р. перейменовано в с. Бене). Вийшовши у 1973 р. на пенсію, проживав у с. Добросілля, а після смерті дружини в 1975 р. переїхав до сина в м. Хуст, де 12 січня 1979 р. на 69-му році життя і 43-му році свого душпастирства помер. Тлінні останки о. Івана Міні були перевезені в с. Добросілля і поховані біля могили дружини.

Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Іван Міня реабілітований 26 серпня 1992 р. прокуратурою Закарпатської області.

Дружина о. Івана Міні, Єлизавета Ільницька, народилася 10 лютого 1916 р. в с. Скотарське Воловецького р-ну в сім'ї греко-католицького священика Стефана Ільницького й Єлизавети Азарі. В 1935 р. закінчила Ужгородську жіночу учительську семінарію і працювала вчителькою початкових класів у с. Сасово Виноградівського р-ну. 6 серпня 1936 р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика. Після арешту чоловіка була звільнена з роботи і залишилась з двома малолітніми дітьми. Щоб якось вижити, змушена була працювати на різних тимчасових і низькооплачуваних роботах. Діти виросли, вийшли в люди: син Стефан (1940 р. н. ) працює лікарем Хустської центральної лікарні, дочка Марта (1937 р. н., дружина інженера Гейзи Вогріна) нині пенсіонерка. Єлізавета Ільницька померла 3 січня 1975 р. на 59-му році життя в м. Берегово. Похована 5 січня 1975 р. в с. Добросілля. Чин похорону відправили таємно оо. Віктор Шуба, Василь Похіл, Михайло Тербан, Дезидерій Гарайда і Микола Васовчик.