2007-01-08

ПЕТЕНЬКО Стефан

Парох церкви св. Архангела Михаїла в с. Нягово (у 1946 р. перейменовано в с. Добрянське) Тячівського р-ну

Народився 12 квітня 1907 р. у сім'ї учителя горожанської школи Стефана Петенька і Марії Заводяк у с. Тур'я-Поляна Перечинського р-ну. Здобувши середню освіту в 1926 р. у Хустській державній реформній реальній гімназії, продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.

31 липня 1932 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 12 богословів (Деметер Михайла, Купар Карла, Кекерчень Павла, Ляхович Миколу, Нодь Миколу, Пукан Юлія, Томаш Івана, Тегзе Миколая, Тихий Івана, Чарній Михайла, Фізер Михайла), серед  яких був і Петенько Стефана.  Свою душпастирську роботу розпочав парохом у с. Нересниця Тячівського р-ну, а 1935—1949 рр. був парохом  у с. Добрянське Тячівського р-ну.

На початку  1949 р. о. Стефану, який не погодився возз'єднатися з російським православ'ям, було заборонено виконувати душпастирську роботу, а сім'ю виселено з парохіяльного будинку. Змушений був влаштуватися на яку-будь роботу. Працював робітником Хустського меблевого комбінату, пізніше — робітником дорожного відділка в с. Стеблівка Хустського р-ну, але через деякий час за вказівкою відповідних органів був звільнений навіть звідси. Не добившись і таким чином бажаних результатів, обласний прокурор Андрашко видав і підписав ордер на арешт о. Стефана Петенька.

Працівники КДБ 13 червня 1949 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 30 серпня 1949 р. на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засуджує о. Стефана на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1 — так звану "Лук'янівку", де "затишок" камери № 28 ділили з ним олтарні брати оо. Іван Скіба, Іван Малишка і Василь Штець. 12 листопада 1949 р. був переведений у камеру № 32, де були о. Стефан Бендас та Михайло Мозер.

8 січня 1950 р. він із оо. Стефаном Бендасом, Михайлом Мозером, Іваном Скібою, Гаврилом Удутом й Ігнатом Сіксаєм були завантажені у вагон для в'язнів (так званий "столипін") і відправлені через Брянськ у Москву, куди прибули 9 січня. "Чорним вороном" їх доставили у Московську тюрму-розподільник і помістили в камеру № 70. Пізніше о. Стефан Петенько був відпранлений у табори ГУЛАГу міст Караганди, Воркути, Свердловська і Джезказгана. Отець Стефан наприкінці 1951 р., працюючи санітаром однієї з табірних лікарень м. Караганди, доглядав хворого о.Федора Желтвая після операції. Пізніше в одному з таборів м. Воркути о. Стефан Петенько зустрівся з олтарними братами оо. Елемиром Ортутаєм і Гаврилом Удутом.

З-під стражі був звільнений 11 квітня 1956 р. Повернувся додому в м. Хуст 5 травня того ж року. 1956—1972 рр. працював робітником Хустської взуттєвої фабрики. Займався також підпільною душпастирською роботою — відразу після приїзду почав обслуговувати вірників колишньої своєї парохії із с. Добрянське та вірників м. Хуст і району. Вийшовши у 1972 р. на пенсію, о. Стефан повністю віддається підпільній душпастирській роботі.

Помер о. Стефан Пегенько 12 січня 1987 р. на 80-му році життя і 55-му році свого душпастирства в м. Хуст. На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Стефан Петенько реабілітований 10 листопада 1992 р.

Дружина о. Стефана Петенька, Марія Бачкай, народилася 26 лютого 1912 р. в сім'ї греко-католицького півцеучителя Федора Бачкая і Марії Іванчо у с. Сусково Свалявського р-ну. Здобувши в 1930 р. учительський диплом, працювала вчителькою початкових класів у селах Нересниця і Нягово Тячівського р-ну. 19 липня 1932 р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика Петенько Стефана. Згідно з секретною вказівкою облвно № 035 від 30 серпня 1946 р. була звільнена з учительської роботи в 1947 р. Після арешту чоловіка залишилася з шістьма малолітніми дітьми. Щоб вижити в ті важкі роки, змушена була працювати на різних низькооплачуваних роботах. Виконавши з честю свій материнський обов'язок, вона уже разом із чоловіком дала путівку в життя своїм дітям.

Діти: Магдалина, Ольга, Марта, Мирон, Марія, Стефан.