2007-01-04

РОМЖА Нестор

Парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) у с. Квасово Берегівського р-ну

Народився 16 грудня 1901 р. в сім'ї греко-католицького священика Нестора Ромжі і Вільгельміни Пастор в с. Сусково Свалявського р-ну. Одержавши початкову освіту, навчається в Ужгородській гімназії, а з 1928 р. — в Ужгородській духовній семінарії.

12 серпня 1934 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика в Ужгородському кафедральному храмі 14 богословів: Бачинського Даниїла, Бачинського Олександра, Бобіта Миколу, Боровського Йосифа, Довбак Адальберта, Маркович Миколу, Медвецького Олександра, Пунько Олександра, Сабов Йосифа, Станканинець Василя, Ченгері Миколу, Шімша Андрія, Хома Євгена, серед яких був і Нестор Ромжа, а також  одного монаха редемпториста (ім’я, якого ще не вдалось встановити). Після висвячення його направляють парохом у с. Брестів Мукачівського р-ну, а з 1942 по 1949 рр. працював парохом у с. Квасово Берегівського р-ну.

На початку 1949 р. священику, не згідному возз'єднатися з Російською Православною Церквою, органи місцевої влади за згоди та підтримки КДБ заборонили виконувати душпастирську роботу й разом із сім'єю виселили з парохіяльного будинку й змусили покинути село. Огець Антон із сім'єю був вимушений  переселитись у с.Великі Береги Берегівського р-ну, де йому пощастило найняти квартиру. Коли і після цього він не погодився перейти до російського православ'я, то працівники Берегівського КДБ  22 квітня 1950 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 20 травня 1950 р. засуджує о. Нестора на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Після суду був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у табори ГУЛАГу міст Караганди, Омська, Кемерова і Тайшета, де його праця використовувалася на різних будівельних роботах. Повернувшись із місць позбавлення волі додому в Іршаву, не міг влаштуватися на роботу, тож перш за все почав працювати згідно свого покликання, обслуговуючи вірників Іршави і району. Не забув і своїх вірників у с. Квасово. Хоч влада заборонила йому приїжджати туди, завжди знаходив можливість навідатись до своїх вірників і вислужити їм необхідні духовні потреби. У засобах масової інформації  піддається гострій критиці підпільна душпастирська праця о. Нестора. Автори газетних публікацій ні одним словом не згадують про репресії щодо Греко-Католицької Церкви, а засуджують діяльність її священика: "... Цей старий знайомий багатьох закарпатців, безробітний уніатський душпастир Нестор Ромжа... Коли його прихожани вирішили в 1949 році перейти в православ'я, він, як і личить "апостолу-мученику", велигласно прорік: "Я дав клятву на вірність Греко-Католицькій Церкві і папі". З того часу він бродить по Закарпаттю, демонструючи "вірність папі", не бажаючи займатись ніякою працею, харчуючись "божим іменем". Пробував він налагодити навчання дітей і молоді релігійній премудрості... Нічого не вийшло... Значить, радянських людей не повинно заспокоювати те, що на Закарпатті уже не існує уніатської церкви... Ватикан існує, уніатська церква йому потрібна... тому їм потрібні і такі проходимці як Нестор Ромжа і їм подібні...”  Із цих газетних рядків можемо судити про "спокійне" життя о. Нестора в тоталітарній Радянській державі. Помер о. Нестор Ромжа 24 березня 1966 р. на 65-му році життя і 33-му році свого душпастирства в Іршаві.

Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Нестор Ромжа реабілітований 22 квітня 1992 р. прокуратурою Закарпатської області.

Дружина о. Нестора Ромжі, Йолана Сабов, народилася 7 вересня 1901 р. в сім'ї греко-католицького священика Олександра Сабова та Анни Орос у с. Банске (Словаччина). Померла 2 лютого 1969 р. на 68-му році життя в м. Ужгород, похована в Іршаві.