2007-01-04

САБОВ Андрій

Парох церкви Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) в с. Доманинці (у 1976 р. приєднано до м. Ужгород)

Народився 28 січня 1894 р. в сім'ї греко-католицького священика Олександра Сабова та Анни Орос у с. Банське, округ Вранов (Словаччина). Після здобуття початкової освіти в с. Сачуров (Словаччина) у 1902 — 1907 рр., батьки віддали хлопця на навчання в Ужгородську гімназію. Після шостого класу гімназії переїзджає у м. Будапешт, де у гімназії Піарістів закінчив навчання. У 1916 р. поступив в Ужгородську духовну семінарію, яку успішно закінчив.

16 жовтня 1921 р. єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Антоній Папп  висвятив на священиків 7 богословів: Бачов Віктора, Верб’ящук Стефан, Іванчо Олексія, Сщпко Івана, Фірцак Івана, серед яких був і Сабов Андрій. Першу свою Службу Божу відправив 23 жовтня 1921 р. в с. Дунковиця Іршавського р-ну. Душпастирську працю розпочав помічним священиком у м. Виноградово, де парохом був о. Євменій Сабов. У 1923 р. був призначений парохом у с. Вільшинки Перечинського р-ну, 1926 — 1933 рр. був парохом в с. Сімерки цього ж району, а 1933 — 1939 рр. — парохом у с. Сокирниця Хустського р-ну.

В лютому 1939 р. Апостольський адміністратор Мукачівської єпархії в м. Хуст д-р Діонісій Няраді призначив о. Андрія Сабова парохом у с. Доманинці Ужгородського р-ну, де він виконував душпастирську роботу до початку 1949 р., коли місцева влада у зв'язку з незгодою о. Сабова перейти на російське православ'я заборонила йому виконувати душпастирську роботу. 21 лютого 1949 р. у церкві с. Доманинці о. Андрій відправив останню Службу Божу. А невдовзі вся його сім'я була виселена з парохіяльного будинку, і вони мусили переїхати до Радванки. Місцева влада і працівники КДБ докладають багато зусиль, щоб умовити о. Андрія, та ні прохання, ні залякування не дали бажаних результатів, і працівники Ужгородського КДБ 21 квітня 1950 р. заарештовують. “На допиті 27 квітня 1950 року вказував, що антирадянської діяльності не проводив, що навчав дітей “закону божому”. Що в період угорської окупації був духовним наставником молодіжної організації “Левенте” в селі Доманинці Ужгородського району. В державні свята проводив для них служби і сповідав їх. У православну не перейшов, бо походив із сім’ї греко-католицького священик і давав клятву на вірність греко-католицькій церкві.”  За це Закарпатський обласний суд 26 травня 1950 р. засуджує о. Андрія Сабова на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном па 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Після суду через Львівську тюрму-розподільник був вивезений у табори ГУЛАГу Мордовської АРСР. У таборі Потьми був разом із оо. Йосифом Камповим, Іваном Соколом і Андрієм Шімшою. З місць позбавлення волі повернувся додому в Ужгород 8 липня 1956 р. хворим і фізично виснаженим. Придбані в таборах ГУЛАГу хвороби не дозволили довго насолоджуватись волею, бо 27 березня 1957 р. на 64-му році життя і 36-му році свого душпастирства у м. Ужгород помер о. Андрій Сабов. Похонаний у с. Доманинці.

На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Андрія Сабова реабілітовано 17 березня 1992 р.

Дружина о. Андрія Сабова, Софія Яцкович, народилася 29 вересня 1901 р. у сім'ї лісника Миколи Яцковича і Маргарети Грігаші в с. Великі Лази Ужгородського р-ну. У 1920 р. закінчила Ужгородську жіночу учительську семінарію працювала вчителькою початкових класів у селах, де був парохом її чоловік. Заміж вийшла 9 вересня 1921 р. за богослова, майбутнього священика Андрія Сабова, з яким як вірна дружина пекреїздила на різні парафії Мукачівської єпархії. 15 вересня 1946 р. від Ужгородського окружного відділу народної освіти одержала листа за № 420/46, який сповіщав, що відділ освіти "не рефлектує" на її роботу. Тобто її звільнили з роботи як дружину священика. Разом із чоловіком виховали й вивели в люди сімох дітей. Померла 1991 р. в Ужгороді, “коли її хоронили 13 жовтня 1991р., то в перший раз  після довгого мовчання ударив дзвін-Іван під куполом рідного Катедрального храму”  Похована у Доманинцях біля могили чоловіка.

Дочка Єва (дружина Тіберія Йордана) учителька, син Йосиф — греко-католицький священик, син Костянтин, колишній богослов Ужгородської семінарії, висвячений на священика підпільно 7 листопада 1956 р., а 16 червня 1977 р. — на єпископа єпископом Олександром Хірою на квартирі о. Йосифа Головача в присутності вікарія о. Миколи Мурані й оо. Івана Семедія, Федора Мішкольці та брата Павла Сабова, Павло — колишній богослов Ужгородської духовної семінарії. З 1968 р. разом із Андрієм Васковим і Юрієм Сабовим продовжили богословські студії під керівництвом о. Йосифа Головача і 24 вересня 1974 р. єпископом Олександром Хірою були висвячені на священиків. Після легалізаціі Греко- Католицької Церкви, Павло обслуговува церковні громади сіл Оріховиця, Ярок і Стрипа Ужгородського р-ну до 28 вересня 2003 р., коли на особисте прохання просив свого звільнення. Син Юрій — бухгалтер, нині пенсіонер, дочка Марія (дружина Павла Карцуба, померла у листопаді 2001 р.) пенсіонерка, Габрієла працює в обласній станції переливання крові.