2012-12-03ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ

Екскурсія колишнім монастирем та презентація книжки "Бесіди з владикою Міланом"

Владика Мілан знову спілкувався із закарпатськими журналістами

Цього літа споруді колишнього василіанського монастиря  в Ужгороді виповнилося 100 років. На його вхідних дверях (нині це фізфак УжНУ) викута дата – 1912 рік. З цієї нагоди Преосвященний владика Мілан разом із журналістами 3 грудня вирішили зробити невеличку екскурсію цією будівлею та пригадати її історію. В цьому їм допоміг краєзнавець Йосип Кобаль, котрий докладно розповів про історичне тло та факти, пов’язані зі спорудженням монастиря.

На перетині теперішніх ужгородських вулиць Волошина та Ольбрахта ще з 1787 року стояла греко-східна церква-базиліка з вівтарем, іконостасом та різьбленими лавицями. Належала вона громаді заможних купців-греків. Та оскільки поступово їхня громада суттєво скоротилася і вже не могла утримувати храм, а після пожежі 1906 року відбудувати його, то будівлю продали Мукачівській греко-католицькій єпархії.

Разом з тим, на початку ХХ століття потреба спорудження великого василіанського монастиря в Ужгороді була дуже актуальною. Збір коштів і пожертвувань на його будівництво розпочався ще 1906 року. Тоді за короткий час ініціатором, отцем Іоахимом Хомою, було зібрано 40 тисяч крон. Велику підтримку будівництву надав тодішній єпископ єпархії Юлій Фірцак. Проте найбільше (майже 300 тисяч) на зведення виділила держава. Проект споруди розробив ужгородський архітектор Ернев Колош. Зводити будівлю почали наприкінці 1911 року.

А вже 1912 року роботи було завершено: 7 червня на верхівці монастиря встановили триметровий хрест. Сьогодні в це складно повірити, проте, як зазначає історик Йосип Кобаль у своїй книзі «Ужгород відомий і невідомий», до Першої світової це була найвища будівля Ужгорода! Так новозбудований ужгородський василіанський монастир став провінціальним, тобто адміністративно об’єднав усі монастирі тодішнього Угорського королівства. За короткий час він перетворився на один із центрів духовності та освіти. У вересні новозведену споруду освятив тодішній єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Антоній Папп.

Будівля спершу складалася з трьох поверхів у бокових частинах (на них були так звані висячі сади) і 4-поверхової – центральної. Згодом, у міжвоєнний час, бокові частини монастирської споруди забудували, і вона набрала сучасного вигляду. Нараховувала 56 кімнат та кілька великих залів. Всередині також була каплиця з розписами Йосипа Бокшая. Сьогодні вони вкриті шарами штукатурки.
Це був осідок протоігумена на короткий час. Потім,  до 1947 року, протоігумен мав осідок на Чернечій Горі в Мукачеві. При монастирі діяла школа-інтернат для хлопців з незаможних родин. У 1920 році тут сворили музей товариства “Просвіта”. Оскільки величезну будівлю було важко утримувати, то певну частину приміщень здавали в оренду: так протягом певного часу в монастирських стінах розміщувався Підкарпатський окружний суд. З 1925 року тут діяла друкарня, де видавали не лише релігійні книги, а й літературу з історії та культури Закарпаття.

Після встановлення комуністичного режиму монастир спіткала така ж доля, як і всю Мукачівську греко-католицьку єпархію. Ліквідувавши її, монастир також закрили. Монахів вигнали, а саму споруду передали в користування Ужгородському державному університету. Церква василіан була знищена (її «перепрофілювали» в аудиторію та кабінети фізичного факультету). Всередині будови влаштували реконструкцію, знищили каплицю монастиря, майно безслідно зникло, прекрасні розписи – забілили.
Після невеличкого історичного екскурсу журналісти рушили оглядати приміщення і територію. Спочатку піднялися просторими сходами колишнього монастиря: з висоти останнього поверху через величезні вікна відкрився чудовий краєвид на річку і набережні. Та найбільше всіх цікавила споруда у дворі – колишня церква. На жаль, тільки зовні за обрисами можна здогадатися, що раніше це була культова споруда, всередині ж усе повністю перебудовано. Автентичними залишилися хіба що вхідні двері, котрими зараз не користуються.

 

Друга частина зустрічі із журналістами пройшла вже у стінах єпископської резиденції. Тут владика Мілан та о. Веніамин, ігумен Мукачівського монастиря отців василіан, підсумували певні моменти, що стосувалися оглянутої 100-літньої будівлі. Наразі питання повернення принаймні церкви залишається відкритим. Адже досі задекларована державою передача культових споруд, які використовуються не за призначенням, колишнім власникам в цьому випадку залишилася тільки гарними словами. На думку владики Мілана, якби храм відновити, він став би духовним центром університетської молоді.

Також журналістам представили збірку інтерв’ю з владикою Міланом, об’єднаних в одній книжці «Бесіди з владикою Міланом ». Як зазначив під час презентації автор і упорядник збірки Олександр Гаврош, через призму інтерв’ю, датованих різними роками, цікаво прослідкувати, чим жила єпархія в той чи інший період часу, які проблеми були актуальними. Окрім інтерв’ю, розмов та спогадів владики, містяться також архівні промовисті фото. Також уперше побачила світ докладна біографія єпарха.
Книга вийшла у видавництві «Ліра» накладом у тисячу примірників, частину тиражу владика Мілан передав у подарунок обласній науковій бібліотеці.

На завершення зустрічі журналісти оглянули вже відремонтовані приміщення єпископської резиденції, а також поспостерігали за реставраційними роботами, які ще тривають.

Фотографії з події