Архієрейська Служба Божа у Кафедральному соборі

21 березня, у першу неділю святої Чотиридисятниці, Преосвященний Владика Ніл, відслужив Службу Божу в Хресто-Воздвиженському Кафедральному соборі 

Йому співслужили: митр. прот. Іван Тидір парох собору і о. Ярослав Данко.

Проповідь Преосвященного Владики:

З Божою поміччю закінчили ми перший тиждень Великого Посту, який ми почали з вечірньої минулої неділі, яка називається Сиропусна. Неділя, яка говорить нам про ту сумну подію, коли Господь закрив перед нашими прародичами Адамом і Євою – Райські ворота і в стихирах ми молилися, що Адам сидить навпроти воріт і плаче, бо зрозумів, що він втратив. І теж , та причина непослуху Господа, правда стала того, що смерть, труднощі і найгірше, братовбивство увійшло теж в людське життя ( Каїн убиває свого брата). Але та стихира, яка каже, що Адам сидить навпроти дверей Раю і плаче, потім говорять, що прийшов новий Адам – Божий Син Ісус Христос , із своїми стражданнями Він знову відкрив ті ворота, зруйнувавши ту страшну вдалу демона. І ось сьогодні ми маємо першу Неділю посту і слово, яке Господь дарує нам  у цю неділю спочатку говорить нам про віру, (найперше говорить про віру великого патріарха, пророка , провідника Мойсея, який за Божим покликом вивів той Ізраїльський народ із страшного рабства до свободи Божих дітей. І там є такі чудові слова, що Мойсей поміняв наругу свого рідного, вибраного Богом народу, вибрав цю наругу страждання замість усіх скарбів Єгипту, бо знаємо, що він виховувався при палаці єгипетського фараона і мав весь комфорт, мав найкращих вчителів, їжу, мав все те, що, здається, молода людина потребує. Але розуміючи, що його рідні перебувають там у рабстві, живуть в тих халупах, є рабами тих єгиптян, Мойсей залишає ці скарби, віра в Бога свого народу, віра в Бога, Авраама, Ісаака, Якова, веде його до свого народу. І потім, захищаючи своїх найближчих ізраїльтян, вбиває єгипетського жандарма, і мусить втікати,бо знає , що фараон йому це не пробачить. І він є, як волоцюга, іде в пустелю,не знає, що його там чекає , але знає , що він зробив добре, залишивши скарби, і вибравши свій народ, родину. І коли він іде там в пустині, бачимо, що всюди Бог іде з ним, і береже його. Бог йому в пустині знаходить жінку, знаходить родину, де він може перебувати і в певний момент, Бог відкриє йому Себе. Мойсей побачить кущ, який говорить, і не згорає і його це явище дуже приваблює, бо то полум’я дуже дивне, воно небесне, полум’я благодаті Святого Духа. І коли Мойсей, пасучи вівці, бачить це явище, цей палаючий кущ, він підходить туди і тоді Бог відкривається йому вперше, розмовляючи з ним. І каже Мойсею :” Мойсею, зніми твоє взуття і поклонися, бо земля на якій ти стоїш – свята. Я хочу, щоб ти пішов до Мого народу і вивів їх із того рабства, бо я знаю, що ти любиш той народ.” І Мойсей трошки вагається,але все-таки з вірою в Бога , він іде робити ту велику справу, вивести ізраїльтян із того пригніченого, страшного стану. І бачимо, що віра Мойсея є в тому, що він не боїться бути волоцюгою, залишати всі скарби, не боїться вибрати той нелегкий стан. У тому Мойсей є прообразом Ісуса. Бо так Мойсей залишив скарби того Єгипту, так само і Ісус Христос залишив ті  небесні хори, ангелів, і спустився  до нас, стався дитятком , потім проповідником, а потім прийняв на Себе страждання. Так як Мойсей взяв на руки наругу вибраного народу, своїх батьків, братів , так Ісус взяв на руку нашу наругу, яку  диявол поклав на нас, через той непослух Адама і Єви , і потім через цю всю болючу історію братовбивства, порожнечі і такого іншого. І тому бачимо цю схожість Мойсея та Ісуса Христа. І потім сьогоднішнє Євангеліє говорить нам про покликання Филипа, і це те саме Євангеліє, яке фактично уводило нас у Різдвяний Піст. У Різдвяному Пості ми теж починаємо Филипівку із цього Євангеліє, як Господь кличе Филипа, а він зустрівши Ісуса, перебуває у такому натхненні, в радості, і цією радістю він ділиться з усіма своїми друзями, і каже Натаниїлу, що ми  знайшли Вчителя, того, про кого говорив Мойсей, Ісуса з Назарету, Сина Йосифа. Натаниїл трошки так скептично каже, що доброго може бути з того Назарету, то є непомітне село. Йому здається, що Месія , Спасителя, мав би прийти з Єрусалиму, з міста великого царя Давида. Але Филип не втомлюється, наполягає, каже  прийди і подивися, зустрінься з Ним. А Натаниїл в свою чергу приймає те запрошення, він приходить і зустрічається з Ісус. А Ісус каже йому, що він справжній ізраїльтянин, у якому немає лукавства. Він бачить, що Натаниїл має у своєму серці глибоку жагу за Богом, шо він є набожна людина. Але важливим є те , що це Євангеліє ми читаємо в часі Різдвяного посту, і той піст веде нас до колиски , у яку Марія покладе дитятко Ісуса, Євангеліє веде нас споглядати Ісуса , і сьогодні знову те Євангеліє запрошує нас до споглядання, але вже не дитятка, але в часі Великого Посту, ми споглядаємо Ісуса, як слугу Ягве, як Божого Агнця, який бере на себе твої і мої гріхи. І знаємо, що йому це коштує страждання, життя . І тепер ми споглядаємо Ісуса в тих Його стражданнях, в тому стані, про який  пророк скаже , що на ньому не було видно краси, його було побито, зранено за наші гріхи, але він не противився,бо він знав, що так треба виконати волю Отця. У стражданнях Ісуса Христа, у Його смертному хресті, ми можемоми можемо побачити послух Отцеві. У тому проявляється Ісусова любов до Небесного Отця , що він виконує його волю до кінця, до останньої краплі своєї крові. Навіть, коли йому буде дуже важко у Гетсиманському саді, коли диявол почне його спокушати, за кого він хоче вмирати, Ісус каже , що нехай буде воля Господа, якщо так треба, то він хоче виконати цю волю до кінця. І тут ми бачимо в тих стражданнях всю красу Ісуса Христа, його смирення, послух Отцеві. І це в пості є фундамельним: слухатися голосу Бога. Бо не раз так є, що ми хочемо творити все по-своєму, так хотів Адам і Єва, і потім прийшов сумнів , що Бог їх не любить, якщо він кладе їм якусь певну заповідь, то диявол це так підніс, ніби Бог їх не любить, бо обмежує їх,  і вони радо слухають диявола, бо хочуть жити по-своєму. Цей піст є часом навернення, послуху Бога, не так як я хочу, але що мені каже церква, що мені каже Святіший Отець, що мені каже Апостол, духовний отець, ось тут є фундамент навернення людини. Ця неділя називається неділею Православ’я, бо ми згадуємо велику перемогу, яку здобув Вселенський Собор щодо почитання ікон Ісуса, Богородиці, Святих, ангелів. Ця неділя є перемогою тої правдивої віри над тими , що відкидали почитання ікон. А почитання ікон є від самих початків церкви.  Сьогодні ми правимо служу Божу, який написав Василій Великий, в часі Великого Посту ми завжди правимо цю службу, окрім Квітної неділі, тоді правиться Літургія Івана Золотоустого. Василій Великий завжди підкреслював те, що почитання образів є спасенним ділом ,бо почитаючи образ, ікони ми завжди споглядаємо первообраз , оригінал. Тому слово “православ’є “воно не є слово виключне до якоїсь окремої церкви, воно належить до цілої Вселенської Церкви. Бо воно означає перемогу правдивого почитання ікон, над тими , хто не хотів ікони почитати. Цього слова не треба соромитись, воно є нашим. Тому старайсямося споглядати страждаючого Ісуса,  і перебувати перед Хрестом, і будемо бачити,як Боже Світло проникає у наше життя.

Іван ТЕРНИНКО, семінарист