Великий четвер. Спомин Тайної Вечері. Прп. й ісп. Никити, ігум. обителі Мидикійської.
Апостол: Ап. – 1 Кор. 149 зач.
Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 11, 23-32.
23. Браття, я, що прийняв від Господа, те передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб 24. і, воздавши подяку, розломав і сказав: «Це моє тіло, що за вас дається. Робіть це на мій спомин». 25. Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». 26. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, поки він не прийде. 27. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний супроти тіла і крови Господньої.
28. Хай, отже, кожний випробує себе самого, і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. 29. Бо хто їсть і п’є, не розрізняючи, що то тіло Господнє, суд собі їсть і п’є. 30. Ось чому у вас багато недужих та хворих, та й чимало умирають. 31. Якби ми самі себе розсуджували, нас би не судили. 32. Коли ж Господь нас судить, він нас картає, щоб ми не були засуджені зо світом.
Євангеліє: Мт. 107 зач.; 26, 1-20; Йо. 13, 3-17; Мт. 26, 21-39; Лк. 22, 43-45; Мт. 26, 40 – 27, 2.
1. Сказав Господь своїм учням:
2. – Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син чоловічий буде виданий на розп’яття.
3. Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаті первосвященика, що звався Каяфа, 4. і радились, як би підступом схопити Ісуса й убити. 5. Тільки ж казали:
– Не в свято, щоб не було в народі заколоту.
6. Коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, 7. підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла йому на голову, як він сидів при столі. 8. Побачивши це, учні нарікали й казали:
– Навіщо таке марнотратство? 9. Це можна б було дорого продати й дати бідним!
10. Ісус зауважив це і сказав їм:
– Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене: 11. завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. 12. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на мій похорон. 13. Істинно кажу вам: де тільки буде проповідуватися це євангеліє по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.
14. Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, пішов до первосвящеників 15. і каже:
– Що хочете мені дати, я вам його видам?
16. Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.
17. Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають:
– Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?
18. Він відповів їм:
– Ідіть до такого й такого в місто і скажіть йому: учитель каже – час мій близько, у тебе я справлю Пасху з учнями моїми.
19. Учні зробили так, як їм велів Ісус, і приготовили Пасху.
20. Коли ж настав вечір, він сів до столу з дванадцятьма учнями, 21. і коли вони їли, він промовив:
– Істинно кажу вам: один з вас мене зрадить.
22. Засмучені глибоко, почали кожний з них питати його:
– Чи то часом не я, Господи?
23. Він відповів:
– Хто вмочив зо мною руку в миску, той мене зрадить. 24. Син чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина чоловічого. Ліпше було б тому чоловікові не народитись!
25. Юда, зрадник його, і собі озвався:
– Чи то часом не я, учителю?
Каже Ісус до нього:
– Ти мовив.
26. Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи:
– Беріть, їжте: це моє тіло.
27. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи:
28. – Пийте з неї всі, бо це моя кров Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.
29. Кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму його новим з вами в царстві Отця мого.
30. І відспівавши хвалу, вони вийшли на Оливну гору.
31. Тоді Ісус сказав їм:
– Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо:
ударю пастиря,
і розбіжаться вівці стада.
32. Але після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.
33. Озвався тоді Петро й каже йому:
– Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.
34. Ісус мовив до нього:
– Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, перше ніж заспіває півень, ти тричі відречешся від мене.
35. Каже йому Петро:
– Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся від тебе!
Так само говорили всі учні.
36. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів:
– Сидіть тут, поки я піду та помолюся там.
37. І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. 38. І сказав їм:
– Душа моя смутна до смерти. Зостаньтесь тут і чувайте зо мною.
39. І пройшовши трохи далі, упав лицем до землі, молячися й промовляючи:
– Отче мій, якщо можливо, нехай мине мене ця чаша. Одначе не як я бажаю, але – як ти.
40. Вернувся він до учнів і, бачачи, що вони заснули, каже до Петра:
– То так ви й однієї години не могли чувати зо мною? 41. Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.
42. Знову вдруге відійшов він і почав молитись:
– Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!
43. І вернувшися, знову побачив, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. 44. Лишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. 45. Потім вернувся до учнів і каже до них:
– Спіть і відпочивайте! Наблизилась уже година, і син чоловічий буде виданий грішникам у руки. 46. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.
47. Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, і з ним сила народу з мечами та дрючками, від первосвящеників та старших народу. 48. Зрадник його дав їм знак, кажучи:
– Кого я поцілую, то він, беріть його.
49. І відразу він підійшов до Ісуса й каже:
– Радуйся, мій учителю!
50. І поцілував його. Ісус його питає:
– Чого прийшов єси, друже?
І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його.
51. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив меч і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо. 52. Ісус сказав до нього:
– Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. 53. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять леґіонів ангелів? 54. Як же тоді збулося б Писання, що воно так мусить статись?
55. Тоді Ісус промовив до народу:
– Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи у храмі, і ви мене не взяли. 56. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.
Тоді всі учні лишили його і втекли.
57. Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. 58. Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палати первосвященика і, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться.
59. Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, 60. і не найшли, дарма що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє 61. і кажуть:
– Цей казав: я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.
62. Тут підвівся первосвященик і сказав до нього:
– Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?
63. Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього:
– Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, Син Божий.
64. Тоді Ісус сказав до нього:
– Ти мовив. Тільки ж кажу вам:
віднині побачите Сина чоловічого,
який сидітиме праворуч Всемогутнього
й ітиме на небесних хмарах.
65. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи:
– Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків?
66. Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається?
Ті відповіли:
– Він винен смерти.
67. Тоді вони почали плювати йому в лице та бити кулаками; інші ж били його в лице 68. і промовляли:
– Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?
69. Петро ж сидів надворі. Аж тут одна слугиня підійшла до нього й каже:
– І ти був з Ісусом, Галилеєм.
70. Але той перед усіма відрікся і заявив:
– Не знаю, що говориш.
71. Коли ж він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих. що там були:
– Цей був з Ісусом з Назарету.
72. Він знову, кленучись, відрікся:
– Не знаю я цього чоловіка.
73. Трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра:
– Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.
74. Тоді Петро почав клястися та божитися:
– Я не знаю цього чоловіка.
І враз заспівав півень. 75. І Петро згадав слово, що Ісус сказав був: «Раніше ніж півень заспіває, ти тричі відречешся від мене». І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
1. Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. 2. І зв’язавши його, повели й видали правителеві Пилатові.
Останні коментарі