Життя Церкви – це в першу чергу життя літургійне. Протягом своєї історії святі мужі Церкви, натхнені Святим Духом сформували для нас прекрасну літургійну спадщину, котру ми маємо обов’язок практикувати та оберігати. В даній рубриці подаємо для загального вжитку літургійний устав з читаннями згідно обрядової традиції нашої Мукачівської єпархії, для їх подальшого використання в парафіях.
Швидкий пошук
ГРИГОРІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР З ЛІТУРГІЙНИМИ ТЕКСТАМИ
- Вересень
- Жовтень
- Листопад
- Грудень
Вересень
1.09.2023 - ПʼЯТНИЦЯ
- Божественна Літургія
-
Вечірня
- Утреня
- Життя святого
На Божественній Літургії
Антифони ізобразительні. Тропарі на Блаже1ни:
Глас 8: Ўтверди2, бла1же, є3г0же насади2 люб0вію на земли2 десни1ца ТвоS, плодови1тъ віногрaдъ, сохранsz Твою2 Цeрковь, Всеси1льне.
Въ дёлэхъ дух0вныхъ Богокрaсныхъ красsщыzсz, настaвшее, Го1споди, лёто сіE, преведи2, Влади1ко, и5же вёрою ТS пэсносл0вzщыz, Бо1же всsческихъ.
Ти1хій ми2, Христе2, лётный крyгъ давaй, щeдре, и3 насhти мS словeсъ боже1ственных Твои1хъ, ±же kви1лсz є3си2 глаг0лz їудeємъ въ суббHтахъ.
Після входу: тропар індикта, глас 2.
ВсеS твaри Содётелю,/ временA и3 лBта во своeй влaсти положи1вый,/ благослови2 вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди,/ сохранsz въ ми1рэ лю1ди и3 грaдъ Тв0й,/ моли1твами Богоро1дицы, и3 спаси1 ны.
Слaва: кондак індикта, глас 2. Въ вhшнихъ живhй, ХристE Царю2,/ всёхъ ви1димыхъ и3 неви1димыхъ Тв0рче и3 Зижди1телю,/ и4же дни6 и3 нHщи, временA и3 лBта сотвори1вый,/ благослови2 нhнэ вэнeцъ лёта,/ соблюди2 и3 сохрани2 въ ми1рэ/ грaдъ и3 лю1ди Тво‰, многоми1лостиве.
И# нhнэ: кондак храму (у храмі святих гл. 6 Застyпнице христіа1нъ: або, якщо такий звичай, гл. 2 Въ моли1твахъ неусыпа1ющую:).
Прокімен індикта, глaс 3. Вeлій Госпо1дь нaшъ, и3 вeліz крёпость є3гw2, и3 рaзума є3гw2 нёсть числA.
Стjхъ: Хвали1те Го1спода, ћкw блaгъ pал0мъ.
Апостол: рядовий – до Галатів, зач.201 (Гл. 2,6-10)
Браття* що ж до тих, які вважалися за знатних, – якими вони тоді були, мені байдуже; Бог не дивиться на обличчя людини, – мені ті знатні нічого не добавили. Навпаки, побачивши, що проповідь Євангелії для необрізаних повірена мені, як Петрові для обрізаних, – бо той, хто допомагав Петрові в апостольстві між обрізаними, допомагав і мені між поганами, – і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж до обрізаних; тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я власне і намагався робити.
та Індикту – до Корінтян, зач.180 (2 Кр. 5,15- 21).
Браття, Христос* умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес. Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо. Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення. Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.
Ґллилyіа, глас 4. Стjхъ: Тебэ2 подобaетъ пёснь, Бо1же, въ сіHнэ:
Стjхъ: Благослови1ши вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди.
Євангеліє: ряд. – Марка, зач.20 (Мр.5,22-24.35-6,1)
В той час* до Ісуса приходить один із старших синагоги, Яір на ім’я, і, побачивши його, упав йому до ніг і благав його вельми, кажучи: Дочка моя при смерті. Прийди, поклади на неї руки, щоб видужала і жила. І він пішов з ним. Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги і кажуть: Дочка твоя померла, чого іще завдаєш клопоту учителеві? Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: Не бійся! Тільки віруй. І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якова. Приходять вони до старшини синагоги в хату, і бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. Увійшов він і каже: Чого метушитесь і плачете? Дівча не померло, воно спить! І насміхались з нього. Він же, виславши усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, і увійшов туди, де лежало дівча. Взяв він дівча за руку і сказав до нього: Таліта кум (що значить у перекладі: дівчино, кажу тобі, встань). І в ту ж мить дівча встало і почало ходити; мало воно дванадцять років. І всі тим здивувалися вельми. Та він наказав їм суворо, щоб ніхто про те не довідався; і звелів дати їй їсти. І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, і слідом за ним пішли його учні.
та Інд. – Луки, зач.13 (Лк. 4,16-22).
В той час прийшов Ісус* у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий”. А згорнувши книгу, він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього. І він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.” Всі свідчили про нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст його, й говорили: “Чи ж він не син Йосифа”?
Причaстен: Благослови1ши вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди. Ґллилyіа.
Ієрей: Благослове́н Бо́г на́ш, всегда́, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди:Амі́нь.
Сла́ва Тебі́, Бо́же на́ш, сла́ва Тебі́. Царю́ Небе́сний, Уті́шителю, Ду́ше і́стини, і́же везді́ си́й і вся́ ісполня́яй, Сокро́вище благи́х і жи́зни Пода́телю, прийди́ і всели́ся в ни́, і очи́сти ни от вся́кія скве́рни, і спаси́, Бла́же, души́ на́ша.
Святи́й Бо́же, Святи́й Крі́пкий, Святи́й Безсме́ртний, поми́луй нас (3)
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в. Амі́нь.
Пре́святая Тро́йце, поми́луй на́с; Го́споди, очи́сти гріхи́ на́ша: Влади́ко, прости́ беззако́нія на́ша: Святи́й, посіти́ і ісціли́ не́мощи на́ша, і́мене Твоєго́ ра́ди.
Го́споди, поми́луй (3).
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в. Амі́нь.
Отче на́ш, і́же єси́ на небесі́х, да святи́тся і́мя Твоє́, да при́йдет Ца́рствіє Твоє́, да бу́дет во́ля Твоя́, я́ко на небесі́ і на землі́. Хлі́б наш насу́щний да́ждь на́м дне́сь, і оста́ви нам до́лги на́ша, я́коже і ми оставля́єм должнико́м на́шим, і не введи́ нас во іскуше́ніє, но ізба́ви нас от лука́ваго.
Ієрей: Я́ко Твоє́ є́сть ца́рство, і си́ла, і сла́ва, Отца́, і Си́на, і Свята́го Ду́ха, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Го́споди, поми́луй (12)
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в. Амі́нь.
Прийді́те, поклоні́мся Царе́ві на́шему Бо́гу.
Прийді́те, поклоні́мся Христу́, Царе́ві на́шему Бо́гу.
Прийді́те, поклоні́мся і припаде́м самому́ Го́споду Ісу́су Христу́, Царе́ві і Бо́гу на́шему.
Псалом 103
Благослови́ душе́ моя́ Го́спода: / Го́споди Бо́же мо́й, возвели́чился єси́ зіло́.
Во іспові́даніє і во велелі́поту обле́клся єси́, / одія́йся сві́том я́ко ри́зою.
Простира́яй не́бо я́ко ко́жу, / покрива́яй вода́ми преви́спренняя своя́.
Полага́яй о́блаки на восхожде́ніє своє́, / ходя́й на крилу́ ві́треню.
Творя́й а́нгели своя́ ду́хи / і слуги́ своя́ пла́мень о́гненний.
Основа́яй зе́млю на тве́рди єя́, / не преклони́тся во ві́к ві́ка.
Бе́здна, я́ко ри́за одія́ніє єя́, / на гора́х ста́нут во́ди.
От запреще́нія Твоєго́ побі́гнут, / от гла́са гро́ма Твоєго́ убоя́тся.
Восхо́дят го́ри, і низхо́дят поля́ в мі́сто, / є́же основа́л єси́ ї́м.
Преді́л положи́л єси́, єго́же не пре́йдут, / ниже́ обратя́тся покри́ти зе́млю.
Посила́яй істо́чники в де́бріх, / посреді́ го́р про́йдут во́ди.
Напая́ют вся́ зві́ри се́лния, / жду́т она́гри в жа́жду свою́.
На ти́х пти́ци небе́сния привита́ют, / от среди́ ка́менія дадя́т гла́с.
Напая́яй го́ри от преви́спренних свої́х, / от плода́ ді́л твої́х наси́тится земля́.
Прозяба́яй траву́ ското́м, / і зла́к на слу́жбу челові́ком.
Ізвести́ хлі́б от землі́, / і вино́ весели́т се́рдце челові́ка.
Ума́стити лице́ єле́єм, / і хлі́б се́рдце челові́ка укріпи́т.
Наси́тятся древа́ по́льная, ке́дри ліва́нстії, і́хже єси́ насади́л, / та́мо пти́ци возгніздя́тся.
Єроді́єво жили́ще предводи́тельствуєт і́ми, / го́ри висо́кія єле́нем, ка́мень прибі́жище за́яцем.
Сотвори́л єси́ луну́ во времена́, / со́лнце позна́ за́пад сво́й.
Положи́л єси́ тьму́, і би́сть но́щь, / в не́йже про́йдут всі́ зві́ріє дубра́внії.
Ски́мни рика́ющії восхи́тити, / і взиска́ти от Бо́га пи́щу себі́.
Возсія́ со́лнце, і собра́шася, / і в ло́жах свої́х ля́гут.
Ізи́дет челові́к на ді́ло своє́, / і на ді́ланіє своє́ до ве́чера.
Я́ко возвели́чишася діла́ твоя́ Го́споди, / вся́ прему́дростію сотвори́л єси́, іспо́лнися земля́ тва́ри твоєя́.
Сіє́ мо́ре вели́коє і простра́нноє, / та́мо га́ди, і́хже ні́сть числа́.
Живо́тная ма́лая со вели́кими, / та́мо кораблі́ препла́вают.
Змі́й се́й, єго́же созда́л єси́ руга́тися єму́, / вся́ к Тебі́ ча́ют, да́ти пи́щу ї́м во бла́го вре́мя.
Да́вшу Тебі́ ї́м, соберу́т: / отве́рзшу Тебі́ ру́ку, вся́ческая іспо́лнятся бла́гости.
Отвра́щшу же Тебі́ лице́ возмяту́тся: / оти́меши ду́х ї́х, і ісче́знут, і в пе́рсть свою́ возвратя́тся.
По́слеши ду́ха Твоєго́, і сози́ждутся, / і обнови́ши лице́ землі́.
Бу́ди сла́ва Го́сподня во ві́ки, / возвесели́тся Госпо́дь о ді́ліх свої́х.
Призира́яй на зе́млю, і творя́й ю́ трясти́ся: / прикаса́яйся гора́м, і димя́тся.
Воспою́ Го́сподеві в животі́ моє́м: / пою́ Бо́гу моєму́, до́ндеже є́смь.
Да услади́тся Єму́ бесі́да моя́, / а́з же возвеселю́ся о Го́споді.
Да ісче́знут грі́шници от землі́, і беззако́нници, я́коже не би́ти ї́м: / благослови́ душе́ моя́ Го́спода.
Со́лнце позна́ за́пад сво́й: / положи́л єси́ тьму́ і би́сть но́щь.
Я́ко возвели́чишася діла́ твоя́ Го́споди, / вся́ прему́дростію сотвори́л єси́.
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, / і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в, амі́нь.
Аллилу́я, аллилу́я, аллилу́я, сла́ва Тебі́ Бо́же. (3)
- Господи щедрий і милостивий, долготерпеливе і многомтлостиве, внуши молитву нашу, і воньми гласу моленія нашего, сотвори с нами знаменіє во благо, настави нас на путь Твой, єже ходити во істинні Твоєй. Возвесели сердца наша, во єже боятися імене Твоєго святаго: зане велій єси Ти, і творяй чудеса, Ти єси Бог єдин, і ність подобен Тебі во бозіх, Господи: силен во милости, і благ во кріпости, во єже помогати, і утішати, і спасати вся уповающия во ім'я святоє Твоє.
Возглас: Яко подобаєт... - Господи, да не яростію Твоєю облечиши нас, ниже гнівом Твоїм накажеши нас, но сотвори с нами по милости Твоєй, врачу і ісцілителю душ наших. Настави нас ко пристанищу хотінія Твоєго: просвіти очи сердець наших во познаніє Твоєя істини: і даруй нам прочеє настоящаго дне мирноє і безгрішноє, і все время живота нашего, молитвами святия Богородици, і всіх святих.
Возглас: Яко твоя держава... - Господи Боже наш, пом'яни нас грішних і недостойних раб Твоїх, внегда призивати нам святоє покланяємоє ім'я Твоє, і не посрами нас от чаянія милости Твоєя: но даруй нам, Господи, вся яже ко спасенію прошенія, і сподоби нас любити, і боятися Тебе от всего сердца нашего, і творити во всіх волю Твою.
Возглас: Яко милостив і человіколюбец... - Немо́лчными пе́сньми и непреста́нными славословле́ньми от святы́х Си́л воспева́емый, испо́лни уста́ на́ша хвале́ния Твоего́, е́же пода́ти вели́чествие и́мени Твоему́ свято́му. И да́ждь нам уча́стие и насле́дие со все́ми боя́щимися Тебе́ и́стиною, и храня́щими за́поведи Твоя́, моли́твами святы́я Богоро́дицы и всех святы́х Твои́х.
Возглас: Я́ко подоба́ет Тебе́ вся́кая сла́ва, честь и поклоне́ние, Отцу́, и Сы́ну, и Свято́му Ду́ху, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь. - Го́споди, Го́споди, пречи́стою Твое́ю дла́нию содержа́й вся́ческая, долготерпя́й на всех нас, и ка́яйся о зло́бах на́ших, помяни́ щедро́ты Твоя́, и ми́лость Твою́, посети́ ны Твое́ю бла́гостию и да́ждь нам избежа́ти и про́чее настоя́щаго дне Твое́ю благода́тию от разли́чных ко́зней лука́ваго, и ненаве́тну жизнь на́шу соблюди́ благода́тию всесвята́го Твоего́ Ду́ха.
Возглас: Ми́лостию и человеколю́бием единоро́днаго Твоего́ Сы́на, с Ни́мже благослове́н еси́, со всесвяты́м, и благи́м, и животворя́щим Твои́м Ду́хом, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь. - Бо́же вели́кий и ди́вный, неисповеди́мою бла́гостию и бога́тым про́мыслом управля́яй вся́ческая, и мирска́я нам блага́я дарова́вый, и поручи́вый нам обеща́нное Ца́рство, обеща́нными благи́ми; путесотвори́вый нам и дне преше́дшую ча́сть от вся́каго уклони́тися зла: да́руй нам и про́чее непоро́чно соверши́ти, пред свято́ю сла́вою Твое́ю, пе́ти Тя, Еди́наго блага́го и человеколюби́ваго Бо́га на́шего.
Возглас: Я́ко Ты еси́ Бог наш, и Тебе́ сла́ву возсыла́ем, Отцу́, и Сы́ну, и Свято́му Ду́ху, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь. - Боже великій і вишній, єдин іміяй безсмертіє, во світі живий неприступнім, всю тварь премудростію создавий, разділивий между світом і между тьмою, і солнце положивий во область дне, луну же і звізди во область нощи: сподобивий нас грішних і во настоящій час предварити лице Твоє во ісповіданії, і вечернеє Тебі славословіє принести: сам, человіколюбче, ісправи молитву нашу яко кадило пред тобою, і прийми ю во воню благоуханія: подаждь же нам настоящій вечер, і приходящую нощ мирну: облеци ни оружієм світа: ізбави ни от страха нощнаго, і всякія вещи во тьмі преходящія: і даждь сон, єгоже во упокоєніє немощи нашей даровал єси, всякаго мечтанія діаволя свободен. Єй, Владико благих подателю, да і на ложах наших умиляющеся, поминаєм во нощи ім'я Твоє, і поученієм Твоїх заповідей просвіщаєми, во радости душевній востанем ко славословію Твоєя благости: молитви і моленія Твоєму благоутробію приносяще, о наших согрішеніїх, і всіх людей Твоїх, яже, молитвами святия Богородици, милостію посіти.
Возглас: Яко благ і человіколюбец...
Після звершення стихослів’я 103го Псалма диякон (якщо його нема, то ієрей) стоячи перед закритими царськими воротами виголошує єктенію:
Ми́ром Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О сви́шнім ми́рі, і спасе́нії ду́ш на́ших, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О ми́рі всего́ мі́ра, благостоя́нії святи́х бо́жіїх Церкве́й, і соєдине́нії всі́х, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О святі́м хра́мі се́м, і с ві́рою, благогові́нієм і стра́хом бо́жіїм входя́щих в о́нь, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О святі́йшем вселе́нстім Архієрє́ї на́шем (ім’я), Па́пі Ри́мстім, і о преосвяще́ннійшем Архієпи́скопі і Митрополи́ті на́шем Ки́р (ім’я), і о боголюби́вім Єпи́скопі на́шем Ки́р (ім’я), честні́м пресві́терстві, во Христі́ дия́констві, о все́м при́чті і лю́дех, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О предержа́щих власте́х на́ших і о все́м во́інстві, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О гра́ді се́м, (або О ве́сі се́й, або О святі́й оби́тели се́й) вся́ком гра́ді, страні́, і ві́рою живу́щих в ни́х, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О благорастворе́нії возду́хов, о ізoби́лії плодо́в земни́х, і вре́меніх ми́рних, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О пла́вающих, путеше́ствующих, неду́гующих, стра́ждущих, пліне́нних, і о спасе́нії ї́х, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О ізба́витися на́м от вся́кія ско́рби, гні́ва і ну́жди, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Заступи́, спаси́, поми́луй і сохрани́ на́с, Бо́же, Твоє́ю благода́тію.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Пресвяту́ю, Пречи́стую, Преблагослове́нную, сла́вную Влади́чицу на́шу Богоро́дицу і Присноді́ву Марі́ю, со всі́ми святи́ми помяну́вше, са́мі себе́, і дру́г дру́га, і ве́сь живо́т на́ш Христу́ Бо́гу предади́м.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Ієрей (вголос): Я́ко подоба́єт Тебі́ вся́кая сла́ва, че́сть і поклоне́ніє, Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Катизма Блажeнъ мyжъ:, 1-й антифон.
- Блаже́н му́ж, аллилу́я, і́же не і́де на сові́т нечести́вих: аллилу́я.
- Я́ко ві́сть Госпо́дь пу́ть пра́ведних, і пу́ть нечести́вих поги́бнет: аллилу́я.
- Рабо́тайте Го́сподеві со стра́хом, і ра́дуйтеся Єму́ со тре́петом: аллилу́я.
- Блаже́ні всі́ наді́ющіїся на́нь: аллилу́я.
- Воскре́сни Го́споди, спаси́ мя Бо́же мо́й: аллилу́я.
- Го́споднє є́сть спасе́ніє, і на лю́дех Твої́х благослове́ніє Твоє́: аллилу́я.
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, аллилу́я.
І ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в, амі́нь, аллилу́я.
Аллилу́я, аллилу́я, аллилу́я, сла́ва Тебі́ Бо́же. (3)
По завершенні катизми диякон виголошує Малу єктенію:
Па́ки і па́ки ми́ром Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Заступи́, спаси́, поми́луй і сохрани́ на́с, Бо́же, Твоє́ю благода́тію.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Пресвяту́ю, Пречи́стую, Преблагослове́нную, сла́вную Влади́чицу на́шу Богоро́дицу і Присноді́ву Марі́ю, со всі́ми святи́ми помяну́вше, са́мі себе́, і дру́г дру́га, і ве́сь живо́т на́ш Христу́ Бо́гу предади́м.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Ієрей (вголос): Я́ко Твоя́ держа́ва і Твоє́ є́сть ца́рство, і си́ла і сла́ва, Отца́, і Си́на, і Свята́го Ду́ха, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
На Го1споди, воззвaхъ: співаємо стихири на 10: 3 стихири індикта та 7 стихир прп. Симеона.
Псалом 140
Господи, воззвах к тебі, услиши мя.* Услиши мя, Господи.* Господи, воззвах к тебі, услиши мя,* воньми гласу моленія моєго,* внегда воззвати ми к тебі.* Услиши мя, Господи.
Да ісправится молитва моя,* яко кадило пред тобою,* воздіяніє руку моєю,* жертва вечерняя.* Услиши мя, Господи.
Положи Господи, храненіє устом моїм,* і двер огражденія о устнах моїх./ Не уклони сердце моє во словеса лукавствія,* непщевати вини о грісіх./ Со человіки ділающими беззаконіє,* і не сочтуся со ізбранними їх./ Накажет мя праведник милостію, і обличит мя,* єлей же грішнаго да не намастит глави моєя./ Яко єще і молитва моя во благоволеніїх їх,* пожерти биша при камені судії їх./ Услишатся глаголи мої, яко возмогоша,* яко толща землі просідеся на землі, расточишася кости їх при аді./ Яко к тебі, Господи, Господи, очі мої,* на тя уповах, не отими душу мою./ Сохрани мя от сіти, юже составиша ми,* і от соблазн ділающих беззаконіє./ Падут во мрежу свою грішници,* єдин єсмь аз, дондеже прейду./
Псалом 141. Гласом моїм ко Господу воззвах,* гласом моїм ко Господу помолихся./ Пролію пред ним моленіє моє,* печаль мою пред ним возвіщу./ Внегда ісчезати от мене духу моєму,* і ти познал єси стези моя./ На пути сем, по немуже хождах,* скриша сіть мні./ Смотрях одесную і возглядах,* і не бі знаяй мене./ Погибе бігство от мене,* і ність взискаяй душу мою./ Воззвах к тебі, Господи, ріх:* ти єси упованіє моє, часть моя єси на землі живих./ Воньми моленію моєму,* яко смирихся зіло./ Ізбави мя от гонящих мя,* яко укріпишася паче мене.
Стихири індикта, глас 1. Подобен: Небeсныхъ чинHвъ:.
Стих: Ізведи із темници душу мою,* ісповідатися імени твоєму.
Самослaвнагw и3 божeственнагw ўчeніz Христ0ва, / моли1твэ научи1вшесz, / на всsкъ дeнь возопіи1мъ Зижди1телю: / Џтче нaшъ, и4же на небесёхъ њбитazй, / насyщный хлёбъ подавaй нaмъ, / презирaz н†ша прегрэшє1ніz.
Стих: Мене ждут праведници,* дондеже воздаси мні.
И$же на сінaйстэй горэ2, / скриж†ли написaвъ и3ногдA, / сaмъ и3 нhнэ во грaдэ назарeтэ по пл0ти, / кни1гу пріsлъ є3си2 прор0ческую почести2, ХристE Бо1же, / и3 сію2 согнyвъ ўчи1лъ є3си2 лю1ди, / и3сп0лнитисz писaнію њ Тебэ2.
Стих: Із глубини воззвах к тебі, Господи,* Господи, услиши глас мой.
Ћкоже є3врeєвъ тэлесA въ пустhни и3ногдA, / не покори1вшихсz и4стиннw Тебэ2 всёхъ Влади1цэ, / дост0йнw пад0ша: / тaкw и3 нhнэ кHсти разсhпли, / ѕлочести1выхъ и3 невёрныхъ ґгaрzнъ, / pал0мски, при ѓдэ, ХристE.
Стихири преподобного, глас 5. Подобен: Преподо1бне џтче:.
Стих: Да будут уші твої внемлющі* гласу моленія моєго.
Преподо1бне џтче, / ѓще бы возм0жно столпY вэщaти, / не бы2 престaлъ вопи1ти тво‰ бwлёзни, / труды2 и3 рыд†ніz. / но џнъ носи1мь бsше, нeже ношaше, / ћкw дрeво напаsемо слезaми твои1ми. / ўдиви1шасz ѓнгели, / ўчуди1шасz человёцы, / ўстраши1шасz дeмwни терпёніz твоегw2, / СmмеHне преподо1бне: / моли2 спасти1сz душaмъ нaшымъ.
Стих: Аще беззаконія назриши, Господи,* Господи, кто постоїт, яко у тебе очищеніє єсть.
Преподо1бне џтче, / си1лою божeственнаго Ду1ха, Влади1цэ твоемY под0бzсz, / на ст0лпъ вшeлъ є3си2 ћкw на кре1стъ: / но Џнъ рукописaніе всёхъ растерзA, / тh же воста1ніz страстeй разруши1лъ є3си2. / Џнъ ћкw nвчA, тh же ћкw заколeніе: / Џнъ взhде на кре1стъ, тh же на ст0лпъ. / СmмеHне преподо1бне, / моли2 спасти1сz душaмъ нaшымъ.
Стих: Імене ради твоєго потерпіх тя, Господи,* потерпі душа моя во слово твоє, упова душа моя на Господа.
Преподо1бне џтче, / тёло њмочи1въ слезaми, / и3 дyшу њчи1стивъ, / на высотY возшeлъ є3си2 добродётелей: / чyвственное ќбw жили1ще и3мёz ст0лпъ тв0й, / мhсленный же и3 небе1сный грaдъ г0рній сіHнъ, / ѓнгелы ўдиви1лъ є3си2, / человёки ўжаси1лъ є3си2, / дeмwны посрами1лъ є3си2, / добродётельми твои1ми. / СmмеHне преподо1бне, / моли2 спасти1сz душaмъ нaшымъ.
Глас 2. Самоласен.
Стих: От стражі утреннія до нощі,* от стражі утреннія, да уповаєт Ізраїль на Господа.
T к0рене благaгw благjй прозzбE пл0дъ, / t младeнства свzщeнный СmмеHнъ, / благодaтію пaче, нeже млек0мъ воспитaнъ, / и3 на кaмень тёло возвhсивъ, / къ Бо1гу же превозвhсивъ рaзумъ, / небeсное создA добродётельми жили1ще: / и3 съ боже1ственными си1лами лик0внэ шeствуz, / ХристA бhсть жили1ще Бо1га / и3 Спа1са дyшъ нaшихъ.
Стих: Яко у Господа милость, і многоє у него ізбавленіє,* і той ізбавит Ізраїля от всіх беззаконій єго.
Пaмzть твоS во вёкъ пребывaетъ, / преподо1бне џтче СmмеHне, / и3 кр0тость сeрдца твоегw2, / ўг0дниче Христ0въ блажeнне: / ѓще бо и3 престaвилсz є3си2 t нaсъ, пaстырю д0брый, / но не tступaеши t нaсъ дyхомъ, / въ любви2 Бо1гу предстоS, / и3 со ѓнгелы ликyz на Небесёхъ, / съ ни1миже моли2, спасти1сz душaмъ нaшымъ.
Стих: Хваліте Господа всі язици,* похваліте єго всі людіє.
Мощeй твои1хъ рaка, всехвaльне џтче, / и3сточaетъ и3сцэлє1ніz, / и3 свzтaz твоS душA со ѓнгелы совокyплшисz, / дост0йнw рaдуетсz: / и3мёz ќбw ко Го1споду, преподо1бне, дерзновeніе, / и3 со безпл0тными ликyz на небесёхъ, / съ ни1миже моли2, спасти1сz душaмъ нaшымъ.
Стих: Яко утвердися милость єго на нас,* і істина Господня пребиваєт во вік.
Возлюби1лъ є3си2, богон0се, / г0рнэйшее любомyдріе, / и3 внэ2 мjра бhлъ є3си2, / живhй вhшше ви1димыхъ, / и3 зерцaло несквeрно Бо1жіе, / боже1твенно показaлсz є3си2: / и3 сhй при1снw соединszсz свёту, / свётъ пріимaлъ є3си2, / и3 kснёйшій блажeнне получи1лъ є3си2 конeцъ. / моли1сz њ душaхъ нaшихъ, мyдре СmмеHне.
Слaва, святого, глас 6: Боже1твеннаz благодaть њсэнsетъ рaку мощeй твои1хъ, / њсвzщeнный СmмеHне: / тёмже и3 въ воню2 мЂра чудeсъ твои1хъ притекaюще, / недyгwвъ и3сцэлeніе почерпaемъ. / но џтче преподо1бне, / ХристA Бо1га моли2 њ душaхъ нaшихъ.
И# нhнэ, індикта, глас 6: И$же со Ду1хомъ Свzтhмъ соединeнъ, / безначaльне сл0ве и3 Сы1не, / всёхъ ви1димыхъ и3 неви1димыхъ Содётелю и3 Зижди1телю, / вэнeцъ лёта благослови2, / сохранsz въ ми1рэ правослaвныхъ мн0жєства, / моли1твами Богоро1дицы, и3 всёхъ свzтhхъ Твои1хъ.
Молитва входу:
Ве́чер, і зау́тра, і полу́дне, хва́лим, благослови́м, благодари́м і мо́лимся Тебе́, Владико всіх: іспра́ви моли́тву на́шу, я́ко кади́ло пред Тобо́ю, і не уклони́ серде́ц на́ших в словеса́ іли́ во помышле́нія лука́вствія, но ізба́ви нас от всіх ловя́щих ду́ши на́ша, я́ко ко Тебе́, Го́споди, Го́споди, о́чи наши, і на Тя́ упова́хом, да не посрами́ши нас, Бо́же наш. Я́ко подоба́ет Тебе́ вся́кая сла́ва, честь і поклоне́ніє, Отцу́, і Сину, і Свято́му Ду́ху, нині і при́сно, і во віки віко́в. Амінь.
диякон відчиняючи ззовні царські ворота промовляє:
Прему́дрость, про́сті
Народ співає пісню:
Сві́те ти́хий святи́я сла́ви безсме́ртнаго, Отца́ небе́снаго, свята́го, блаже́ннаго, Ісу́се Христе́, прише́дше со́лнца на за́пад, ви́дівше сві́т вече́рній, поє́м Отца́, і Си́на, і Свята́го Ду́ха, Бо́га. Досто́ін єси́ во вся́ времена́ пі́т би́ти гла́си преподо́бними, Си́не Бо́жий, живо́т дая́й всему́ мíру, єго́же ра́ди ве́сь мíр сла́вит Тя́.
Диякон: Во́ньмим.
Ієрей: Ми́р всі́м.
Диякон: Прему́дрость, во́ньмим.
Прокімен дня.
Боже, заступник мой єси Ти* і милость Твоя предварит мя.
Стих: Ізми мя от враг моїх, Боже, і от востающих на мя ізбави мя.
3 Паремії.
Перша Паремія: Іс. 61,1- 9.
Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув'язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених, звеселити засмучених Сіону, замість попелу дати їм вінець, єлей веселощів - замість жалобної одежі, хвалу замість пригніченого духу, - і зватимуть їх дубами справедливости, посадкою Господа на його славу. І відбудують старі румовища, і піднімуть спустошення часів днедавніх, і міста зруйновані відновлять, румовища родів минулих. Чужинці прийдуть і пастимуть ваших овець; сторонні будуть у вас хліборобами й виноградарями. Ви ж будете зватися Господніми священиками; слугами Бога нашого вас будуть величати, їсти будете скарби народів, їхньою славою оздобитеся. Через те, що сором їхній був подвійний і доля їхня - сплювки та ганьба, вони посядуть у своїй країні вдвоє, і радість вічна в них буде. Бо я, Господь, люблю право, ненавиджу здирство та злочинство. Я їм віддам правдиву плату, я укладу з ними союз вічний. Нащадки їхні будуть відомі посеред народів, між племенами - їхні потомки. І хто б їх не побачив, визнає, що вони рід, Господом благословенний.
Друга Паремія: Лев. 26,3-12,14-17,19-20,22-24.
Коли ходитимете в моїх установах і пильнуватимете мої заповіді, і будете їх виконувати, то я насилатиму вам дощі о відповідній порі, і земля даватиме свій урожай, і дерево, що в полі, приноситиме свої плоди. Молотьба триватиме у вас до збирання винограду, а збір винограду триватиме до сівби; ви їстимете хліб ваш до наситу і житимете безпечно у своєму краю. Я встановлю мир у краю, й зможете лягати (спати), і ніхто не буде вас турбувати; я повиганяю хижого звіря з країни, і меч не проходитиме по краю вашім. Ви будете гнатися за вашими ворогами, й вони падатимуть від меча перед вами. П'ятеро вас гнатиме сотню, а сотня вас гнатиме десять тисяч, падатимуть вороги ваші від меча перед вами. Я обернусь до вас і розплоджу вас, і розмножу вас, і дотримаю мого союзу з вами. Ви не то що зможете прохарчуватися попередньолітніми врожаями, ба навіть виноситимете старе перед новим урожаєм. Я поставлю мою храмину посеред вас: не буду бридитися вами. Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете моїм народом. Коли ж ви мене не послухаєте і не виконуватимете всіх оцих заповідей моїх, коли зневажатимете мої установи й гордуватимете веліннями моїми, не здійснюючи всіх заповідей моїх та ламаючи союз мій, то ось що я зроблю з вами: напущу на вас страх, сухоти й пропасницю, від них померкнуть очі й погасне життя. Намарно будете засівати своє зерно, бо вороги ваші пожеруть його. Я звернусь проти вас, і вас поб'ють вороги ваші; над вами володарюватимуть ненависники ваші, і ви втікатимете, хоч і ніхто не буде гнатися за вами. Я зламаю вашу зарозумілу силу, і зроблю небо над вами як залізо, а землю вашу як мідь. Намарне витратиться ваша сила, бо земля ваша не даватиме врожаю, ні дерево з краю не даватиме свого плоду. Я пущу на вас дикого звіря, що вигубить дітей ваших, і винищить скотину вашу, і вас зведе нінащо, так що спорожніють шляхи ваші. Коли ж ви й після цього не дасте мені вас направити, а виступатимете проти мене, то я теж піду проти вас і покараю вас семикрат-но за гріхи ваші.
Третя Паремія: Муд. 4,7-15.
А праведник, хоч і вмре передчасно, | знайде спокій,
бо чесна старість не - в довголітті | і не міряється числом років.
Розумність людям - за сивий волос править, | і вік старечий - це життя неосквернене.
Він сподобався Богові й він полюбив його, | а що жив між грішниками, то й переніс його.
Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду | або щоб хитрість не обманула душі його.
Бо чар зла затемнює добро, | і вихор пожадання змінює ум нелукавий.
За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття,
душа бо його Господеві була вгодна, | тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. | Люди ж те бачать, та не розуміють, | їм і на думку не спадає те,
що ласка й милосердя - для вибранців його | і опіка - для святих його.
Диякон: Рце́м всі́ от всея́ души́, і от всего́ помишле́нія на́шего рце́м.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Го́споди вседержи́телю, Бо́же оте́ц на́ших, мо́лимтися, усли́ши і поми́луй.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Поми́луй на́с, Бо́же, по вели́цій ми́лості Твоє́й, мо́лимтися, усли́ши і поми́луй.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Диякон: Єще́ мо́лимся о святі́йшем вселе́нстім Архієре́ї на́шем (ім’я) Па́пі Ри́мстім, і о преосвяще́ннійшем Архієпи́скопі і Митрополи́ті на́шем Ки́р (ім’я), і о боголюби́вім Єпи́скопі на́шем Ки́р (ім’я), о служа́щих і послужи́вших во святі́м хра́мі се́м, і о отці́х на́ших духо́вних, і все́й во Христі́ бра́тії на́шей.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Єще́ мо́лимся о предержа́щих власте́х на́ших і о все́м во́інстві.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Єще́ мо́лимся о предстоя́щих лю́дех, ожида́ющих от Тебе́ вели́кія і бога́тия ми́лости, за творя́щих на́м ми́лостиню і за вся́ правосла́вния христия́ни.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Ієрей: Я́ко ми́лостив і человіколю́бец Бо́г єси́, і Тебі́ сла́ву возсила́єм, Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Люди співають:
Сподо́би, Го́споди, во ве́чер се́й / без гріха́ сохрани́тися на́м.
Благослове́н єси́, Го́споди Бо́же оте́ц на́ших: / і хва́льно, і просла́влено і́мя Твоє́ во ві́ки, амі́нь.
Бу́ди, Го́споди, ми́лость Твоя́ на на́с, / я́коже упова́хом на Тя́.
Благослове́н єси́, Го́споди, / научи́ на́с оправда́нієм Твої́м.
Благослове́н єси́, Влади́ко, / вразуми́ на́с оправда́нієм Твої́м.
Благослове́н єси́, Святи́й, / просвіти́ на́с оправда́нії Твої́ми.
Го́споди, ми́лость Твоя́ во ві́к, / ді́л руку́ Твоє́ю не пре́зри.
Тебі́ подоба́єт хвала́, / Тебі́ подоба́єт пі́ніє,
Тебі́ сла́ва подоба́єт, / Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху,
Ни́ні і при́сно, / і во ві́ки віко́в, амі́нь.
Диякон: Іспо́лним вече́рнюю моли́тву на́шу Го́сподеві.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Заступи́, спаси́, поми́луй і сохрани́ на́с, Бо́же, Твоє́ю благода́тію.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Ве́чера всего́ соверше́нна, свя́та, ми́рна і безгрі́шна, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
А́нгела ми́рна, ві́рна наста́вника, храни́теля ду́ш і тіле́с на́ших, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Проще́нія і оставле́нія гріхо́в і прегріше́ній на́ших, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди
До́брих і поле́зних душа́м на́шим, і ми́ра мі́рови, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Про́чеє вре́мя живота́ на́шего в ми́рі і покая́нії сконча́ти, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Христия́нскія кончи́ни живота́ на́шего, безболі́зненни, непости́дни, ми́рни і до́браго отві́та на стра́шнім суди́щі Христо́ві, про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Пресвяту́ю, Пречи́стую, Преблагослове́нную, сла́вную Влади́чицу на́шу Богоро́дицу і Присноді́ву Марі́ю, со всі́ми святи́ми помяну́вше, са́ми себе́, і дру́г дру́га, і ве́сь живо́т на́ш Христу́ Бо́гу предаді́м.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Ієрей (вголос): Я́ко бла́г і человіколю́бец Бо́г єси́, і Тебі́ сла́ву возсила́єм, Отцу́ і Си́ну і Свято́му Ду́ху, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Ієрей: Ми́р всі́м.
Люди: І ду́хові твоєму́.
Диякон: Глави́ ва́ша Го́сподеві приклони́те.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Священик тихо молиться: Го́споди Бо́же наш, приклони́вый небеса́ і соше́дий на спасе́ніє ро́да человіческаго, при́зри на рабы́ Твоя́ і на достоя́ніє Твоє. Тебі бо стра́шному і человіколю́бцу судії, Твої раби́ подклони́ша главы́, своя́ же покори́ша вы́я, не от человік ожида́юще по́мощи, но Твоєя́ ожида́юще ми́лости і Твоєго́ ча́юще спасе́нія, я́же сохрани́ на вся́коє вре́мя і по настоя́щем ве́чері, і во приходя́щую но́щь, от вся́каго врага́, от вся́каго проти́внаго дійства диявольскаго і от помышле́ній су́єтных, і воспомина́ній лука́вых. і в кінці виголошує:
Бу́ди держа́ва ца́рствія Твоєго́ благослове́на і препросла́влена, Отца́ і Си́на, і Свята́го Ду́ха, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Стихири на стиховні.
Стихири індикта, глас 1. Самогласен.
НастA вх0дъ лёта, / созывaющь почитaти того2 просвэщaющыz, / Каллjсту, Е#v0да и3 Е#3рмогeна, / самобрaтныz страдaлцы: / СmмеHна равноaнгельнаго, / и3 Їисyса Наvи1на: / и5же во є3фeсэ седмочи1слєнныz џтроки: / и3 четверодесzтосвётлый свzтhхъ жeнъ ли1къ, / и4хже пaмzтемъ приwбщaющесz празднолю1бцы, / возопіи1мъ благочeстнw: / Го1споди, благослови2 дэлA рyкъ Твои1хъ, / и3 спод0би ны2 д0брэ преити2 лёта њбхождeніz.
Стjхъ: Тебэ2 подобaетъ пёснь Бо1же въ СіHнэ, и3 Тебэ2 воздaстсz моли1тва во Їерусали1мэ.
ХристE Бо1же нaшъ, / и4же мyдростію вс‰ содёzвый, / и3 и3зъ не сyщихъ во є4же бhти приведhй, / благослови2 вэнeцъ лёта, / и3 грaды нaшz сохранsй неврeдны, / и3 вBрныz лю1ди си1лою Твоeю возвесели2, / побBды даS и4мъ на супостaты, / Богоро1дицы рaди дaруz мjру вeлію ми1лость.
Стjхъ: И#сп0лнимсz во благи1хъ д0му Твоегw2, свsтъ хрaмъ Тв0й, ди1венъ въ прaвдэ.
Глас 2. Ди1венъ є3си2, Бо1же, и3 чyдна дэлA Тво‰, / и3 путіE Твои2 неизслёдими: / є3си1 бо мyдрость Бо1жіz, / и3 v3постaсь совершeнна, и3 си1ла: / собезначaленъ же и3 соприсносyщенъ: / и3 содётельною всеси1льною влaстію в мjръ пришeлъ є3си2, / и3щS є4же ўдобри1ти создaніе ТвоE, / неизречeннэ t неискусомyжныz мате1ре, / не преврaщсz божеств0мъ, / завэщaвъ ўстaвы и3 лBта, / во спасeніе нaше неизмённе, / сегw2 рaди вопіeмъ Ти2: / благjй Го1споди, слaва Тебэ2.
Стjхъ: Благослови1ши вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди.
И$же въ мyдрости вс‰ содётельствовавый превёчное сл0во џтчее, / и3 всsческую твaрь всеси1льнымъ сл0вомъ Твои1мъ состaвивый, / благослови2 вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, / и3 є4реси низложи2 Богоро1дицы рaди, / ћкw бла1гъ и3 человэколю1бецъ.
Слaва, святого, глас 5: Преподо1бне џтче, / добрY и3з8wбрёлъ є3си2 лёствицу, / є4юже возшeлъ є3си2 на высотY, / ю4же њбрёте ИліA колесни1цу џгненну, / но џнъ ќбw восх0да и3ны6мъ не њстaви, / тh же и3 по смeрти и4маши ст0лпъ тв0й, / небeсный человёче, земнhй ѓнгеле, / свэти1льниче неусhпный вселeнныz, / СmмеHне преподо1бне, / моли2 є4же спасти1сz душaмъ нaшымъ.
И# нhнэ, індикта, глас 5. Ты2, Царю2, сhй при1снw, и3 пребывazй, / и3 во вёки безконє1чныz, / пріими2 молeніе грёшныхъ просsщихъ спасeніz, / и3 подaждь, человэколю1бче, / земли2 Твоeй благопл0діе, / благорастворє1ны воздyхи дaруz: / споб0рствуй на безбHжныz вaрвары, / ћкоже и3ногдA Да1виду, / ћкw пріид0ша сjи во nби1тєли Тво‰, / и3 всесвzт0е мёсто њскверни1ша, Спа1се. / Но Ты2 дaруй побBды, ХристE Бо1же, / моли1твами Богоро1дицы: / побёда бо Ты2 правослaвныхъ и3 хвалA.
По завершенні стихир на стиховні співаємо:
Ни́ні отпуща́єши раба́ Твоєго́, Влади́ко, по глаго́лу Твоєму с ми́ром: я́ко ви́діста о́чі мої́ спасе́ніє Твоє́, є́же єси́ угото́вал пред лице́м всі́х люде́й, сві́т во открове́ніє язи́ков, і сла́ву люде́й Твої́х Ізра́іля.
Святи́й Бо́же, Святи́й Крі́пкий, Святи́й Безсме́ртний, поми́луй нас (3).
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в. Амі́нь.
Пре́святая Тро́йце, поми́луй на́с; Го́споди, очи́сти гріхи́ на́ша: Влади́ко, прости́ беззако́нія на́ша: Святи́й, посіти́ і ісціли́ не́мощи на́ша, і́мене Твоєго́ ра́ди.
Го́споди, поми́луй (3).
Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в. Амі́нь.
О́тче на́ш, і́же єси́ на небесі́х, да святи́тся і́мя Твоє́, да при́йдет Ца́рствіє Твоє́, да бу́дет во́ля Твоя́, я́ко на небесі́ і на землі́. Хлі́б наш насу́щний да́ждь на́м дне́сь, і оста́ви нам до́лги на́ша, я́коже і ми оставля́єм должнико́м на́шим, і не введи́ нас во іскуше́ніє, но ізба́ви нас от лука́ваго.
Ієрей: Я́ко Твоє́ є́сть ца́рство, і си́ла, і сла́ва, Отца́, і Си́на, і Свята́го Ду́ха, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Зараз співаються тропарі
Тропар індикта, глас 2. ВсеS твaри Содётелю, / временA и3 лBта во своeй влaсти положи1вый, / благослови2 вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди, / сохранsz въ ми1рэ лю1ди и3 грaдъ Тв0й, / моли1твами Богоро1дицы, и3 спаси1 ны.
Слaва, тропар преподобного, глас 2. Терпёніz ст0лпъ бhлъ є3си2, / ревновaвый прaoтцємъ, преподо1бне, / Їwву во страстeхъ, ЇHсифу во и3скушeніихъ, / и3 безпл0тныхъ жи1тельству, / сhй въ тэлеси2, СmмеHне џтче нaшъ, / моли2 ХристA Бо1га спасти1сz душaмъ нaшымъ.
И# нhнэ, тропар Богородиці, глас 2. Рaдуйсz, њбрaдовА$ннаz Богоро1дице Дёво, / пристaнище и3 предстaтельство р0да человёческагw, / и3зъ Тебе2 бо воплоти1сz и3збaвитель мjра: / є3ди1на бо є3си2 Ма1ти и3 Дёва, / присноблагословeннаz, и3 препрослaвленнаz, / моли2 ХристA Бо1га, ми1ръ даровaти всeй вселeннэй.
Великий відпуст:
Диякон: Прему́дрость.
Люди: Благослови́.
Ієрей: Си́й благослове́н і препросла́влен Христо́с Бо́г на́ш, всегда́, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь. Утверди́ Бо́же, святу́ю католи́ческую ві́ру, во ві́ки ві́ков.
Ієрей: Пресвята́я Богоро́дице, спаси́ на́с.
Люди: Честні́йшую Херуви́м і сла́внійшую бе́з сравне́нія Серафи́м, без істлі́нія Бо́га Сло́ва ро́ждшую, су́щую Богоро́дицу Тя́ велича́єм.
Ієрей: Сла́ва Тебі́, Христе́ Бо́же, упова́ніє на́ше, сла́ва Тебі́.
Люди: Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в, амі́нь. Го́споди, поми́луй (3). Благослови́.
Ієрей: Христо́с і́стинний Бо́г на́ш…
Люди: Амі́нь.
На святковій Утрені
Ієрей: Сла́ва святі́й єдиносу́щній, і животворя́щій, і неразді́льній Тро́йці, всегда́ , ни́ні і́ при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Сла́ва в ви́шніх Бо́гу, і на землі́ ми́р, в челові́ціх благоволе́ніє. (3)
Го́споди, устні́ мої́ отве́рзеши, і уста́ моя́ возвістя́т хвалу́ Твою́. (2)
Псалом 3
Го́споди, что́ся умно́жиша стужа́ющії ми́; / мно́зи востаю́т на мя́,
Мно́зі глаго́лют душі́ моє́й: / ні́сть спасе́нія єму́ в Бо́зі єго́.
Ти́ же, Го́споди, засту́пник мо́й єси́, / сла́ва моя́, і вознося́й главу́ мою́.
Гла́сом мої́м ко Го́споду воззва́х, / і усли́ша мя́ от гори́ святи́я своєя́.
А́з же усну́х, і спа́х, / воста́х, я́ко Госпо́дь засту́пит мя́.
Не убою́ся от те́м люде́й, о́крест напа́дающих на мя́. /Воскре́сни, Го́споди, спаси́ мя, Бо́же мо́й:
Я́ко Ти́ порази́л єси́ вся́ вражду́ющия ми́ всу́є, / зу́би грі́шников сокруши́л єси́.
Го́споднє є́сть спасеніє, / і на лю́дех Твої́х благослове́ніє Твоє́.
А́з усну́х і спа́х, воста́х, / я́ко Госпо́дь засту́пит мя́.
Псалом 37
Го́споди, да не я́ ростію Твоє́ю обличи́ ши мене́, / ниже́ гні́вом Твої́м нака́жеши мене́.
Я́ко стрі́ли Твоя́ унзо́ша во мні́, / і утверди́л єси́ на мні́ ру́ку Твою́.
Ні́сть ісціле́нія в пло́ти моє́й от лица́ гні́ва Твоєго́, / ні́сть ми́ра в косте́х мої́х, от лица́ грі́х мої́х.
Я́ко беззако́нія моя́ превзидо́ша главу́ мою́, / я́ко бре́мя тя́жкоє отяготі́ша на мні́.
Возсмерді́ша і согни́ша ра́ни моя́ / от лица́ безу́мія моєго́.
Пострада́х і сляко́хся до конца́, / ве́сь де́нь сі́туя хожда́х.
Я́ко ля́двія моя́ напо́лнишася поруга́ній, / і ні́сть ісціле́нія в пло́ті моє́й.
Озло́блен би́х, і смири́хся до зіла́: / рика́х от воздиха́нія се́рдца моєго́.
Го́споди, пре́д Тобо́ю все́ жела́ніє моє́, / і воздиха́ніє моє́ от Тебе́ не утаї́ся.
Се́рдце моє́ смяте́ся, оста́ви мя́ си́ла моя́, / і сві́т о́чію моє́ю, і то́й ні́сть со мно́ю.
Дру́зи мої́ і і́скреннії мої́, / пря́мо мні́ прибли́жишася і ста́ша.
І бли́жнії мої́ от дале́че мене́ ста́ша, / і нужда́хуся і́щущії ду́шу мою́,
І і́щущії злая мні́, глаго́лаху су́єтная, / і льсти́вним ве́сь де́нь поуча́хуся.
А́з же я́ко глу́х не сли́шах, / і я́ко ні́м не отверза́яй у́ст свої́х.
І би́х я́ко челові́к не сли́шай, / і не іми́й во уcті́х свої́х обличе́нія.
Я́ко на Тя́ Го́споди, упова́х, / Ти́ усли́шиши Го́споди Бо́же мо́й.
Я́ко рі́х: да не когда́ пора́дуютмися врази́ мої́, / і внегда́ подвижа́тися нога́м мої́м, на мя́ велері́чеваша.
Я́ко а́з на ра́ни гото́в, / і болі́знь моя́ предомно́ю є́сть ви́ну.
Я́ко беззако́ніє моє́ а́з возвіщу́, / і попеку́ся о грісі́ моє́м.
Врази́ же мої́ живу́т, і укріпи́шася па́че мене́, / і умно́жишася ненави́дящії мя́ без пра́вди.
Воздаю́ щії ми́ зла́ я возблага́ я, / оболга́ ху мя́, зане́ гоня́х благости́ню.
Не оста́ви мене́, Го́споди Бо́же мо́й, / не отступи́ от мене́.
Вонми́ в по́мощь мою́, / Го́споди спасе́нія моєго́.
Не оста́ви мене́, Го́споди Бо́же мо́й, / не отступи́ от мене́.
Вонми́ в по́мощь мою́, / Го́споди спасе́нія моєго́.
Псалом 62
Бо́же, Бо́же мо́й, / к Тебі́ у́тренюю:
Возжада́ Тебе́ душа́ моя́, / ко́ль мно́жицею Тебі́ пло́ть моя́,
В землі́ пу́сті, і непрохо́дні, і безво́дні. / Та́ко во святі́м яви́хся Тебі́, ви́діти си́лу Твою́ і сла́ву Твою́.
Я́ко лу́чши ми́лость Твоя́ па́че живо́т, / устні́ мої́ похвали́ті Тя́.
Та́ко благословлю́ Тя в животі́ моє́м, / о і́мені Твоє́м воздіжу́ ру́ці мої́.
Я́ко от ту́ка і ма́сти да іспо́лнится душа́ моя́, / і устна́ма ра́дости восхва́лят Тя́ уста́ моя́.
А́ ще помина́х Тя́ на посте́лі моє́й, на у́тренних поуча́хся в Тя: я́ко би́л єси́ помо́щник мо́й.
І в кро́ві крилу́ Твоє́ю возра́дуюся, прилпе́ душа́ моя́ по Тебі́, / мене́ же прія́т десни́ца Твоя́.
Ті́ї же всу́є іска́ша ду́шу мою́, вни́дут в преіспо́дняя землі́: / предадя́тся в ру́ки ору́жія, ча́сти ли́совом бу́дут.
Ца́рь же возвесели́тся о Бо́зі, похва́лится вся́к клени́йся і́м: / я́ко загради́шася уста́ глаго́лющих непра́ведная.
На у́тренних поуча́хся в Тя́, / я́ко би́л єси́ помо́щник мо́й,
І в кро́ві крилу́ Твоє́ю возра́дуюся, прилпе́ душа́ моя́ по Тебі́, / мене́ же прія́т десни́ца Твоя́.
Сла́ва: і ни́ні:
Аллилу́я, аллилу́я, аллилу́я, сла́ва Тебі́ Бо́же. (3)
Го́споди, поми́луй. (3) Сла́ва: і ни́ні:
Псалом 87
Го́споди Бо́же спасе́нія моєго́, / во дни́ воззва́х, і в нощи́ пред Тобо́ю:
Да вни́дет пред Тя́ моли́тва моя́,/ приклони́ у́хо Твоє́ к моле́нію моєму́.
Я́ко іспо́лнися зо́л душа́ моя́, / і живо́т мо́й а́ду прибли́жися.
Привміне́н би́х с низходя́щими в ро́в, / би́х я́ко человіќ без по́мощи, в ме́ртвих свобо́дь:
Я́ко язве́ннії спя́щії во гро́бі, і́хже не помяну́л єси́ ктому́, / і ті́ї от руки́ Твоєя́ отринове́ни би́ша.
Положи́ша мя́ в ро́ві преіспо́днім, / в те́мних і сі́ни сме́ртній.
На мні́ утверди́ся я́рость Твоя́, / і вся́ во́лни Твоя́ наве́л єси́ на мя́.
Уда́лил єси́ зна́ємих мої́х от мене́, / положи́ша мя́ ме́рзость себі́.
Пре́дан би́х, і не ісхожда́х: / о́чи мої́ ізнемого́сті от нищети́.
Воззва́х к Тебі́ Го́споди, ве́сь де́нь: / возді́х к Тебі́ ру́ці мої́.
Єда́ ме́ртвими твори́ши чудеса́; / іли́ вра́чеве воскреся́т і іспові́дятся Тебі́;
Єда́ повіс́ть кто́ во гро́бі ми́лость Твою́ , / і і́стину Твою́ в поги́белі;
Єда́ по́знана бу́дут во тьмі́ чудеса́ Твоя́, / і пра́вда Твоя́ в землі́ забве́нній;
І а́з к Тебі́ Го́споди, воззва́х, / і у́тро моли́тва моя́ предвари́т Тя́ .
Вску́ю Го́споди, отрі́єши ду́шу мою́; / отвраща́єши лице́ Твоє́ от мене́;
Ни́щ єс́мь а́з, і в трудіх́ от ю́ности моєя́, / возне́сжеся, смири́хся, і ізнемого́х.
На мні́ прейдо́ша гні́ви Твої́, / устраше́нія Твоя́ возмути́ша мя́.
Обидо́ша мя́ я́ко вода́ ве́сь де́нь, / одержа́ша мя́ вку́пі.
Уда́лил єси́ от мене́ дру́га і і́скренняго, / і зна́ємих мої́х от страсте́й.
Го́споди Бо́же спасе́нія моєго́, / во дни́ воззва́х, і в нощи́ пред Тобо́ю.
Да вни́дет пред Тя́ моли́тва моя́, / приклони́ у́хо Твоє́ к моле́нію моєму́.
Псалом 102
Благослови́ душе́ моя́ Го́спода / і вся́ вну́тренняя моя́ і́мя свято́є Єго́.
Благослови́ душе́ моя́ Го́спода, / і не забива́й всі́х воздая́ній Єго́:
Очища́ющаго вся́ беззако́нія твоя́, / ісціля́ющаго вся́ неду́ги твоя́:
Ізбавля́ющаго от істлі́нія живо́т тво́й, / вінча́ющаго тя́ ми́лостію і щедро́тами:
Ісполня́ющаго во благи́х жела́ніє твоє́: / обнови́тся я́ко о́рля ю́ность твоя́.
Творя́й ми́лостини Госпо́дь, / і судьбу́ всі́м оби́димим.
Сказа́ пути́ своя́ Мойсе́йові, / синово́м Ізра́ілевим хоті́нія своя́.
Ще́др і ми́лостив Госпо́дь, / долготерпіли́в і многоми́лостив.
Не до конца́ прогні́ваєтся, / ниже́ во ві́к вражду́єт.
Не по беззако́нієм на́шим сотвори́л єс́ть на́м, / ниже́ по гріхо́м на́шим возда́л єс́ть на́м.
Я́ко по висоті́ небе́сній от землі́, / утверди́л є́сть Госпо́дь ми́лость свою́ на боя́щихся Єго́.
Єли́ко отстоя́т восто́ци от за́пад, / уда́лил є́сть от на́с беззако́нія наша.
Я́коже ще́дрит оте́ц си́ни, уще́дри Госпо́дь боя́щихся Єго́: / я́ко то́й позна́ созда́ніє на́ше,
Помяну́, я́ко пе́рсть єсми́: / челові́к, я́ко трава́ дні́є єго́, я́ко цві́т се́льний, та́ко оцвіте́т:
Я́ко ду́х про́йде в не́м, і не бу́дет, / і не позна́єт ктому́ мі́ста своєго́.
Ми́лость же Го́сподня от ві́ка / і до ві́ка на боя́щихся Єго́,
І пра́вда Єго́ на сині́х сино́в, / храня́щих заві́т Єго́,
І по́мнящих за́повіди Єго́, / твори́ти я́.
Госпо́дь на небесі́ угото́ва престо́л сво́й, / і ца́рство Єго́ всі́ми облада́єт.
Благослови́те Го́спода всі́ а́нгели Єго́, / си́льнії крі́постію, творя́щії сло́во Єго́, усли́шати гла́с слове́с Єго́.
Благослови́те Го́спода вся́ си́ли Єго́, / слуги́ Єго́, творя́щії во́лю Єго́.
Благослови́те Го́спода вся́ діла́ Єго́. / На вся́ком мі́сті влади́чествія Єго́, благослови́ душе́ моя́ Го́спода.
На вся́цім мі́сті влади́чествія Єго́, / благослови́ душе́ моя́ Го́спода.
Псалом 142
Го́споди, усли́ши моли́тву мою́, внуши́ моле́ніє моє́ во і́стині Твоє́й, / усли́ши мя́ в пра́вді Твоє́й:
І не вни́ди в су́д с рабо́м твої́м, / я́ко не оправди́тся пред Тобо́ю вся́к живи́й.
Я́ко погна́ вра́г ду́шу мою́, / смири́л є́сть в зе́млю живо́т мо́й:
Посади́л мя́ є́сть в те́мних, я́ко ме́ртвия ві́ка: / і уни́ во мні́ ду́х мо́й, во мні́ смяте́ся се́рдце моє́.
Помяну́х дні дре́внія, поучи́хся во всі́х ді́ліх Твої́х, / в творе́ніїх руку́ Твоє́ю поуча́хся.
Возді́х к Тебі́ ру́ці мої́: / душа́ моя́ я́ко земля́ безво́дная Тебі́.
Ско́ро усли́ши мя́ Го́споди, / ісчезе́ ду́х мо́й:
Не отврати́ лица́ Твоєго́ от мене́, / і уподо́блюся низходя́щим в ро́в.
Сли́шану сотвори́ мні́ зау́тра ми́лость Твою́ , / я́ко на Тя́ упова́х.
Скажи́ мні́ Го́споди пу́ть, в о́ньже пойду́, / я́ко к Тебі́ взя́х ду́шу мою́.
Ізми́ мя от враг мої́х, Го́споди к Тебі́ прибіго́х,/научи́ мя твори́ти во́люТвою́, я́ко Ти́ єси́ Бо́г мо́й.
Ду́х Тво́й благи́й наста́вит мя́ на зе́млю пра́ву: / і́мене Твоєго́ ра́ди, Го́споди, живи́ши мя́ пра́вдою Твоє́ю.
Ізведе́ши от печа́лі ду́шу мою́ : / і ми́лостію Твоє́ю потреби́ши враги́ моя.
І погуби́ши вся́ стужа́ющия душі́ моєй́, / я́ко а́з ра́б Тво́й є́смь.
Усли́ши мя́ Го́споди, в пра́вді Твоє́й, / і не вни́ди в су́д с рабо́м твої́м.
Усли́ши мя́ Го́споди, в пра́вді Твоє́й, / і не вни́ди в су́д с рабо́м твої́м.
Ду́х Тво́ й благи́й / наста́вит мя́ на зе́млю пра́ву.
Сла́ва: і ни́ні: Аллилу́я, аллилу́я, аллилу́я, сла́ва Тебі́ Бо́же. (3)
Після звершення шестипсалмія диякон, стоячи перед царськими дверима, виголошує Мирну єктенію:
Ми́ром Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О сви́шнім ми́рі, і спасе́нії ду́ш на́ших, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О ми́рі всего́ мі́ра, благостоя́нії святи́х бо́жіїх Церкве́й, і соєдине́нії всі́х, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О святі́м хра́мі се́м, і с ві́рою, благогові́нієм і стра́хом бо́жіїм входя́щих в о́нь, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О святі́йшем вселе́нстім Архієрє́ї на́шем (ім’я), Па́пі Ри́мстім, і о преосвяще́ннійшем Архієпи́скопі і Митрополи́ті на́шем Ки́р (ім’я), і о боголюби́вім Єпи́скопі на́шем Ки́р (ім’я), честні́м пресві́терстві, во Христі́ дия́констві, о все́м при́чті і лю́дех, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О предержа́щих власте́х на́ших і о все́м во́інстві, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О гра́ді се́м, (або О ве́сі се́й, або О святі́й оби́тели се́й) вся́ком гра́ді, страні́, і ві́рою живу́щих в ни́х, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О благорастворе́нії возду́хов, о ізoби́лії плодо́в земни́х, і вре́меніх ми́рних, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О пла́вающих, путеше́ствующих, неду́гующих, стра́ждущих, пліне́нних, і о спасе́нії ї́х, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
О ізба́витися на́м от вся́кія ско́рби, гні́ва і ну́жди, Го́споду помолі́мся.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Заступи́, спаси́, поми́луй і сохрани́ на́с, Бо́же, Твоє́ю благода́тію.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Пресвяту́ю, Пречи́стую, Преблагослове́нную, сла́вную Влади́чицу на́шу Богоро́дицу і Присноді́ву Марі́ю, со всі́ми святи́ми помяну́вше, са́мі себе́, і дру́г дру́га, і ве́сь живо́т на́ш Христу́ Бо́гу предади́м.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Ієрей (вголос): Я́ко подоба́єт Тебі́ вся́кая сла́ва, че́сть і поклоне́ніє, Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Бо́г Госпо́дь, і яви́ся на́м, благослове́н гряди́й во і́мя Го́споднє.
Стих 1: Іспові́дайтеся Го́ сподеві я́ ко бла́г, я́ко во ві́к ми́лость Єго́.
Стих 2: Обише́ дше обидо́ ша мя́ , і і́менем Госпо́днім противля́хся ї́м.
Стих 3: Не умру́, но жи́в бу́ду, і пові́м діла́ Го́сподня.
Стих 4: Ка́ мень, єго́ же небрего́ ша зи́ждущії,се́йби́стьвоглаву́ у́гла:отГо́спода би́сть се́й, і єс́ ть ди́вен во очесіх́ на́ших.
На Бо1гъ Госпо1дь: тропар індикта, глас 2.
ВсеS твaри Содётелю,/ временA и3 лBта во своeй влaсти положи1вый,/ благослови2 вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди,/ сохранsz въ ми1рэ лю1ди и3 грaдъ Тв0й,/ моли1твами Богоро1дицы, и3 спаси1 ны. /2 рази/,
Слaва: тропар преподобного, глас 2. Терпінія столп бил еси, / ревновавий праотцем, преподобне, /Ійову во страстех, Иосифу во искушениих, / и безплотных жительству, сий во тілеси, / Симеоне отче наш, / моли Христа Бога спастися душам нашим.
И# нhнэ: тропар Богородиці, глас 2. Радуйся, обрадованная Богородице Діво, / пристанище і предстательство рода человіческаго, / із Тебе бо воплотися Избавитель мира: / Едина бо єси Мати і Діва, присноблагословенная і препрославленная, / моли Христа Бога, / мир даровати всій вселенній.
Після першої стихології сідален індикта, глас 4. Подобен: Ўдиви1сz ЇHсифъ:.
Ћкw Влади1цэ всёхъ, и3 подaтелю благи1хъ, / Тебэ2 припaдаемъ вёрнw, / вопію1ще прилёжнw: / t Твоегw2 ўмолsемь благоутр0біz, Спа1се, / и3 моли1твами р0ждшіz ТS, / и3 всёхъ при1снw благоугождaющихъ Тебэ2, / лёто благопріsтно принести2 Тебэ2, / ћкw Благъ спод0би, / во двY сущєствY чествyющихъ, / и3 вёрнw слaвzщихъ ТS.
Слaва, преподобного, глас 8. Подобен: Премyдрости:.
Кре1стъ Госпо1день взeмъ мyдре, / и3 томY до концA послёдовавъ, / ўм0мъ не возврати1лсz є3си2 въ мjръ, богомyдре, / воздержaніемъ и3 труды6 стр†сти ўмертви1въ, / и3 хрaмъ ўгот0вилъ є3си2 себE Го1споду твоемY. / Тёмже и3 даровaній возмeздіе пріsлъ є3си2, / и3сцэлsти неду1жныz, и3 дyхи tгони1ти, / СmмеHне преподобнэйшій, / моли2 ХристA Бо1га, / грэхHвъ њставлeніе подaти / прaзднующымъ люб0вію свzтyю пaмzть твою2.
И# нhнэ, індикта Ћкw Влади1цэ всёхъ: дивись вище.
Після другої стихології сідален, глас 8. Подобен: Премyдрости и3 сл0ва:.
Воздержaніемъ и3 труды6 и3 моли1твами / дyшу твою2 њбучи1въ боголёпнэ, / бhлъ є3си2 сопричaстникъ мyченикwмъ блажeнне, / и3 чудeсъ и4стиннw даров†ніz пріsлъ є3си2 и3сцэлsти недyги, / вёрою чествyющихъ тS, / тёмже и3 дeмwнскіz tгонsеши полки2, / на сі‰ свhше влaстію дaнною тебэ2, / СmмеHне преблажeнне, моли2 ХристA Бо1га, / согрэшeній њставлeніе даровaти, / прaзднующымъ люб0вію свzтyю пaмzть твою2.
Слaва, глас 4. Подобен: Ск0рw предвари2:.
ВошлA є3си2 въ п0двигъ мучeніz вёрнw, Каллjсто, / проповёдающи, со двэмA брaты, Христа2 Бо1га нaшего: / желaніемъ бо воспитaна, / мhсленныz сосyды и4стиннw Христ0вы Це1ркве, / соверши1ла є3си2 си1хъ, тёмже и3 сочетaласz є3си2 и5мъ, / му1ченице, въ вhшнюю жи1знь.
И# нhнэ, Богородичен. Ск0рw пріими2, Влади1чице, мольбы6 нaшz, / и3 сі‰ принеси2 ТвоемY Сы1ну и3 Бо1гу, / ГоспожE всечи1стаz: / разрэши2 њбсто‰ніz къ Тебэ2 притекaющихъ, / разруши2 навёты, и3 дeрзwсти, Дёво, / нhнэ воwружaющихсz на рабы6 Тво‰.
Псалом 50
Помилуй мя, Боже, з великої милости Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини. Обмий мене повнотою від вини моєї, очисть мене від гріха мого. Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною. Тобі єдиному згрішив я, і зло на очах Твоїх учинив я, щоб Ти у вироку Твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити. Я ж у беззаконні народився, й у гріху зачала мене моя мати. Ти любиш правду в серці і в глибині душі мудрости мене навчаєш. Окропи мене іссопом, і я буду чистий, обмий мене, і я над сніг буду біліший. Дай мені відчути радість і веселість, нехай радіють кості, які Ти сокрушив. Відверни лице Твоє від гріхів моїх і зітри усі мої провини. Серце чисте створи мені, Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм. Не відкидай мене від обличчя Твого, духа Твого святого не відбирай від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і зміцни мене духом благородним, щоб доріг Твоїх навчив я беззаконних, і грішники щоб навернулися до Тебе. Визволь мене від кровопролиття, Боже, Боже мій, Спасе, і язик мій буде радуватись Твоїм милосердям. Господи, відчини губи мої, і уста мої возвістять хвалу Твою. Ти бо не любиш жертви, і всепалення, коли б я й дав, Ти не хочеш. Жертви Богові – дух сокрушенний: серцем сокрушенним і смиренним Ти, Боже, не нехтуєш. Щасти Сіонові, о Боже, Твоєю благою волею, і відбудуй єрусалимські мури. Тоді приймеш прихильно законні жертви, приносини й всепальні жертви; тоді принесуть телят на Твій жертовник.
На каноні. Канон індикта з ірмосом та канони святих жінок й преподобного без ірмосів. Тропарі канону святих жінок співаються на ірмоси канону глас 4 Tвeрзу ўстA мо‰:, а тропарі канону преподобного співаються на ірмоси канону глас 8 Пои1мъ Го1сподеви вси2 лю1діе:.
Пёснь 1.
Індикта: Глас 1. Їрм0съ: Пои1мъ вси2 лю1діе, / t г0рькіz раб0ты фараHни Їзраи1лz и3змёншему, / и3 во глубинэ2 морстёй ногaми нем0крыми настaвльшему, / пёснь побёдную, ћкw прослaвисz.
Воспои1мъ вси2 ХристY, и4мже состaвишасz всsчєскаz, и3 въ нeмже соверши1шасz неразлу1чна, ћкw и3зъ безначaльнагw р0ждшусz Бо1га NтцA v3постaсному Сл0ву, пёснь побёдную, ћкw прослaвисz.
Святих жінок: Твeрдw на противоб0рца подвизaстесz мyчєницы, пост0мъ ќбw пeрвэе, втор0е же кр0внымъ страдaніемъ: сегw2 рaди вaшz па1мzти вёрою почитaемъ.
Преподобного: Дaждь мнэ2 nргaномъ kзhка гнилhмъ, q богон0се СmмеHне, пёснь тебэ2 плетyщему, мольбaми твои1ми, знaніz свётъ богонаучeнъ.
Богородичен: Пречи1стаz Богоро1дице, рaдуйсz, честнaz, невмэсти1маго Бо1га во ўтр0бэ Твоeй вмэсти1вшаz, и3збaвитисz лю1тыхъ и3спроси2 пою1щымъ ТS.
Катавасія: Крестъ начертaвъ:.
Пёснь 3.
Індикта: Їрм0съ: Ўтверди2 менE ХристE, / на недви1жимомъ кaмени зaповэдей Твои1хъ, / и3 просвэти1 мz2 свётомъ лицA Твоегw2: / нёсть бо свsтъ пaче Тебє2 человэколю1бче.
Ўтверди2, Бла1же, є3г0же насади2 люб0вію на земли2 десни1ца ТвоS, плодови1тъ віногрaдъ, сохранsz Твою2 Цeрковь, Всеси1льне.
Святих жінок: Крёпостію всеси1льною ўкрэплsеми, противоб0рцєвъ попрaсте си1лу: сегw2 рaди ћкw побэдонHсицы, t Христа2 вэнчaстесz.
Преподобного: Ск0рw и3збёгъ зи1мныz бэды2 духHвъ, ко спаси1тельнэй ўстреми1лсz є3си2 nби1тели, СmмеHне, и3зъ неsже и3 нестарёемую жи1знь пріsлъ є3си2.
Богородичен: Неизречeннw зачалA є3си2, Богоневёсто, Спа1са и3 Го1спода, и3збавлsющаго ны2 t лю1тыхъ, ТS во и4стинэ призывaющыz.
Кондак індикта, глас 2. Въ вhшнихъ живhй, ХристE Царю2, / всёхъ ви1димыхъ и3 неви1димыхъ Тв0рче и3 Зижди1телю, / и4же дни6 и3 нHщи, временA и3 лBта сотвори1вый, / благослови2 нhнэ вэнeцъ лёта, / соблюди2 и3 сохрани2 въ ми1рэ грaдъ и3 лю1ди Тво‰, многоми1лостиве.
Сідален індикта, глас 8. Подобен: Премyдрости:
И$же временA плодонHсна, / и3 дожди2 съ небесE подаS сyщымъ на земли2, / и3 нhнэ пріeмлz мольбы6 рабHвъ Твои1хъ, / t всsкіz и3збaви нyжды грaдъ Тв0й: / щедрHты бо Тво‰ и4стиннw на всёхъ дёлэхъ Твои1хъ, / тёмже вх0ды благослови2, и3 и3сх0ды, / дэлA и3спрaви въ нaсъ рyкъ нaшихъ, / и3 согрэшeній прощeніе дaруй нaмъ, Бо1же: / Тh бо и3зъ несyщихъ всsчєскаz во є4же бhти, ћкw си1ленъ, привeлъ є3си2.
Сідален преподобного, глас 8. Подобен: Премyдрости:
Земн†z вс‰ њстaвивъ, и3 въ мjрэ сhй тэлeснэ, / Ду1хомъ бhлъ є3си2 небeсный ѓнгелъ, / находsщыz бо стр†сти ўмертви1въ пл0тію, / Тро1йцы kви1лсz є3си2 ўг0дникъ блажeнне, / тёмже недyгующихъ и3сцэлsеши стр†сти, / и3 сл0вомъ дyхи tгонsеши благодaтію, СmмеHне преблажeнне, / моли2 ХристA Бо1га, согрэшeній прощeніе даровaти / чествyющымъ люб0вію свzтyю пaмzть твою2.
Слaва, сідален святих жінок, глас 1. Подобен: Гр0бъ Тв0й Спа1се:
Ѓгницы слове1сныz, / Ѓгнцу и3 Пaстырю привед0стесz вёрнw мучeніемъ, / течeніе соверши1вше и3 вёру соблю1дше. / Тёмъ рaдостнw днeсь восхвалsемъ, досточyдніи, / свzщeнную вaшу пaмzть, ХристA величaюще.
И# нhнэ, Богородичен. Настaви ны2 на пyть покаsніz, / ўклонsющыzсz при1снw къ ѕлы6мъ безпyтіємъ, / и3 преблагaго прогнёвающыz Го1спода, / неискусобрaчнаz, Благословeннаz Марjе, / прибёжище tчazнныхъ человёкwвъ, / Бо1жіе њбитaлище.
Пёснь 4.
Індикта: Їрм0съ: Разумёхъ, всеси1льне, твоE смотрeніе, / и3 со стрaхомъ прослaвихъ ТS, Спа1се.
Начaло Тебэ1 лёта лю1діе твои2 прин0сzтъ, ѓнгельскими пёсньми славосл0вzще ТS, Спа1се.
Святих жінок: Претерпёвше м{ки, и3 сокрушeніе тёла разли1чными џбразы, раздроблeніе же ўдeсъ и3 њпалeніе, небе1снаz селє1ніz наслёдовасте, наслaждшесz дрeва жи1зни, досточyдніи.
Преподобного: Не на песцэ2, преблажeнне, но на глубочaйшихъ трудёхъ твои1хъ положи1въ њсновaніе воздержaніz, добродётелей создaлъ є3си2 ст0лпъ непоколеби1мъ.
Богородичен: Бо1га, є3г0же родилA є3си2 Пречи1стаz Марjе, моли2 всегдA рабHмъ Твои6мъ даровaти согрэшeній прощeніе.
Пёснь 5.
Індикта: Їрм0съ: T н0щи ќтренююще поeмъ ТS ХристE, / NтцY собезначaльна, и3 Спа1са дyшъ нaшихъ, / ми1ръ мjрови подaждь, человэколю1бче.
И#сполнszй всsчєскаz бла1гости, ХристE, Ты2 благорастворeніемъ и3 благопл0діемъ, благословeнми вэнчaемо, многокрyжное лёто рабHмъ Твои6мъ дaруй.
Святих жінок: Ћкw ѓгницы непорHчныz, ћкw жє1ртвы прі‰тныz, Ѓгнцу и4стинному, и3 Пaстырю, мyчєницы, принес0стесz, приношє1ніz всебог†таz, и3 пріz1тна всесожжє1ніz.
Преподобного: Н0ваго, Даніи1ла СmмеHне, Христ0съ тS показA, и3зъ р0ва бо ѕвёрска тS kвлeніемъ невреждeна возврати2.
Богородичен: Моли2 при1снw Сы1на Твоего2 и3 Бо1га нaшего, неискусобрaчнаz Марjе чи1стаz, низпослaти нaмъ вBрнымъ вeлію ми1лость.
Пёснь 6.
Індикта: Їрм0съ: Прор0ка спaслъ є3си2 t кита1, человэколю1бче, / и3 менE и3зъ глубины2 прегрэшeній возведи2, молю1сz.
ЖитіE начaти, благоуг0дно Тебэ1, Влади1ко, съ лётнымъ начинaніемъ, нaсъ спод0би.
Святих жінок: Раздражeна, и3 ногaми жeнскими попирaема, зрsщи прамaтерь, боже1ственнэ рaдуетсz, тyю лeстію и3зъ раS пeрвэе и3згнaвшаго.
Преподобного: Знaменій и3 чудeсъ тS Христ0съ самодётелz показA, боже1ственнагw блажeнне дёйства, пріsтнw жили1ще.
Богородичен: Г0ру, ю4же прови1дэ Даніи1лъ, и3зъ неsже несэк0мый кaмень вёры tсэчeсz Христ0съ, ТS познавaемъ.
Кондак преподобного Симеона, глас 2: Вhшнихъ и3щs, вы1шнимъ совокуплszйсz, / и3 колесни1цу џгненную ст0лпъ содёлавый: / тёмъ собесёдникъ ѓнгелwмъ бhлъ є3си2, преподо1бне, / съ ни1ми ХристY Бо1гу молsсz непрестaннw њ всёхъ нaсъ.
Јкосъ: СmмеHново непор0чное житіE, кjй љзhкъ человёчь довлёетъ когдA къ похвалэ2 и3сповёдати; nбaче воспою2, бо1жіею мyдростію, д0блzго сегw2 и3споли1на страдaніе же и3 п0двиги, ±же на земли2, ћкw свэти1льника ћвльшасz, всBмъ человёкwмъ, мн0гимъ терпёніемъ, въ ли1цэ ѓнгельстэмъ возсіsвша, съ ни1ми бо поS непрестaннw ХристY, воздержaніемъ чистотY стzжA, молsсz непрестaннw њ всёхъ нaсъ.
Пёснь 7.
Індикта: Їрм0съ: Џтроцы, благочeстію совоспи1тани, / ѕлочести1вагw велёніz небрeгше, / џгненнагw прещeніz не ўбоsшасz, / но посреди2 плaмене стоsще, поsху: / nтцє1въ Бо1же, благословeнъ є3си2.
Сы1й пре1жде вэ#къ, на вэ1къ же и3 є3ще2 Госпо1дь, воспэва1ющимъ Тz2 Христе2, и3сто1чникъ бла1гости, благи1хъ Твои1хъ дарw1въ лэ1то сіе2 и3спо1лни, nтцє1въ Бо1же благослове1нъ є3си2.
Святих жінок: К0ль непобэди1мо твоE мудровaніе, Ґммyне богон0се: и4бо начaльникъ ли1ка дёвъ, мyкъ не ўбоsлсz є3си2, съ ни1ми скончевazсz, ћкw діaконъ и3 таи1нникъ боже1ственныz слaвы, пёлъ є3си2: препётый Го1споди Бо1же nтє1цъ, благословeнъ є3си2.
Преподобного: Разрэши1лъ є3си2 ќбw сухотY недоумёющымсz, и3 вратA тBмъ дождє1вныz tвeрзлъ є3си2, и3 зeмлю колeблющуюсz моли1твами ўстaвилъ є3си2, и3 лю1ди звaти научи1лъ є3си2: благословeнъ Бо1гъ nтцє1въ нaшихъ.
Богородичен: Подобaше безсёменнw вопл0щшемусz и3зъ Тебє2 проити2, Дёво чи1стаz: Тh бо kви1ласz є3си2 чистот0ю всёхъ преб0льши, Е#мyже вопію1ще пёсньми зовeмъ: благословeнъ Бо1гъ nтцє1въ нaшихъ.
Пёснь 8.
Індикта: Їрм0съ: Пэсносл0вцы въ пещи2 спaсшаго дёти, / и3 громоплaменную прел0жшаго на р0су, / Христа2 Бо1га п0йте, / и3 превозноси1те во вс‰ вёки.
Ћкw начaльнику спасeніz, Христе2, начaтокъ Тебэ2 прин0ситъ лётный, честнaz Це1рковь зовyщи: п0йте и3 превозноси1те Христа2 во вёки.
Святих жінок: Свётлы себэ2 t кровeй ри6зы мyченическихъ њбложи1сте, совлeкшесz и4стиннw тлёемагw грэхaми человёка, и3 воспэвaюще: Го1спода п0йте дэлA, и3 превозноси1те є3го2 во вс‰ вёки.
Преподобного: T всsкагw tлучи1всz пристрaстіz, и3 мaтерню нeмощь ўщeдривъ, ћкw живёй kви1лсz є3си2 по смeрти, Го1спода п0йте, и3 превозноси1те є3го2, вопіS, во вёки.
Богородичен: T ѓнгела рaдость пріeмшую, и3 р0ждшую Го1спода слaвы, и3 свётъ мjру возсіsвшую, вси1 Тz2 поeмъ, Дэ1во Богоро1дице, во вс‰ вёки.
На 9-у пісню, після завершення катавасії 8-ї пісні, диякон, стоячи перед іконою Пресвятої Богородиці, яку кадить, виголошує:
Богоро́дицю і Ма́терь сві́та в пі́снех возвели́ чим.
Народ же співає пісню Богородиці (або стихи Велича́й:), а диякон (або ієрей) обкаджує святилище і весь храм та народ:
Вели́чит душа́ моя́ Го́спода, і возра́довася ду́х мо́й о Бо́зі Спа́сі моє́м.
Після кожного стиха приспів:
Честні́йшую Херуви́м і сла́внійшую без сравне́нія Серафи́м, без істлі́нія Бо́га Сло́ва ро́ждшую, су́щую Богоро́дицу Тя́ велича́ єм.
Я́ко призрі́ на смире́ніє раби́ своєя́, се́ бо от ни́ні ублажа́т мя́ всі́ ро́ди.
Я́ко сотвори́ мні́ вели́ чіє си́ льний, і свя́то і́мя Єго́, і ми́лость Єго́ в ро́ди родо́в боя́щимся Єго́.
Сотвори́ держа́ву ми́шцею Своє́ю, расточи́ го́рдия ми́слію се́рдца ї́х.
Низложи́ си́льния со престо́л, і вознесе́ смире́нния: а́лчущия іспо́лни благ, і богатя́щияся отпусти́ тщи́.
Воспрія́т Ізра́іля о́трока своєго́, помяну́ти ми́лости, я́коже глаго́ла ко отце́м на́шим, Авраа́му і сі́мени єго́ до ві́ка.
Пёснь 9.
Індикта: Їрм0съ: Џбразъ чи1стагw рождетвA Твоегw2, / nгнепали1маz купинA / показA неwпaльнаz, / и3 нhнэ на нaсъ напaстей свирёпэющую / ўгаси1ти м0лимсz пeщь, / да ТS, Богоро1дице, / непрестaннw величaемъ.
Сл0во бо1жіе, и3 си1ла, и4стиннаz мyдрость и3 v3постaснаz, содержaщаz и3 прaвzщаz всsчєскаz мyдрэ, и3 нhнэ настaвшее рабHмъ твои6мъ врeмz, во ўстр0еніи ти1сэ произведи2.
Святих жінок: Подаю1тъ и3сцэлeній т0ки трeбующымъ, ћкw t и3ст0чника всеблажeнныz: ўставлsютъ пaгубу недyгwвъ, и3 страстeй tгонsютъ зн0й: сердцA боголюби1выхъ напаsютъ к благопл0дію боже1ственныхъ дэsній.
Преподобного: Воцари1вшасz надъ страстьми2 терпёніемъ, Христ0съ тS пріsтъ, СmмеHне Богон0се, своемY џбщника цaрству: тёмъ тS пёсньми почитaемъ.
Богородичен: КупинA горsщаz nгнeмъ, и3 неwпалsема kви1ласz є3си2, Влади1чице, зачeнши безсёменнw Бо1га и3 Спа1са мjра, є3г0же непрестaннw величaемъ.
Світилен індикта. Подобен: ЎченикHмъ:
Бо1же богHвъ и3 Го1споди, тріmпостaсное є3стество2, непристyпне, присносyщне, несоздaнне, и3 всёхъ содётелю вседержи1телю, Тебэ2 припaдаемъ вси2, и3 ТS м0лимъ: настоsщее лёто сіE ћкw бла1гъ благослови1въ, сохрани2 въ ми1рэ вс‰ лю1ди тво‰, щeдре.
Слaва, преподобного. Подобен: ЎченикHмъ:.
Ћкоже свэти1ло, препод0бне, свэтон0сное твоE житіE њблистaвшее просвэти2 подс0лнечную всю2 чудeсъ лучaми: столп0мъ бо, џтче, возшeлъ є3си2, ћкw лёствицею къ Бо1гу, и3дёже всёхъ желaній, СmмеHне, конeчное и4стиннw воспріsтіе є4сть, њ нaсъ молsсz, чествyющихъ тS, блажeнне.
И# нhнэ, індикта. Подобен: ЎченикHмъ:.
Содётелю и3 прави1телю всеS твaри сhй, временA и3 лBта положи1въ въ Твоeй влaсти, лётній крyгъ, благословeньми, щeдре, блaгости вэнчaй, въ ми1рэ сохранsz тво‰ лю1ди неврє1дны, и3 цBлы, м0лимсz, моли1твами р0ждшіz ТS, и3 боже1ственных ѓнгелъ.
На Хвали1те: стихири на 4: 3 стихири індикта та 1 стихира святих жінок.
Псалом 148
Вся́коє диха́ніє да хва́лит Го́спода. Хвалите Господа с небес, хвалите́́́́ Єго́ вви́шних.Тебі́ подоба́єтпі́снь Бо́же.
Хвали́те Єго́ всі́ а́нгели Єго́, хвали́те Єго́ вся́ си́ли Єго́. Тебі́ подоба́єт піс́нь Бо́же.
Хвали́те Єго́ со́лнце і луна́, / хвали́те Єго́ вся́ зві́зди і сві́т.
Хвали́те Єго́ небеса́ небе́с, і вода́ я́же преви́ше небе́с, / да восхва́лят ім́ я Го́споднє. Я́ко то́й рече́, і би́ша: / то́й повелі́, і созда́шася.
Поста́ви я во ві́к, і во ві́к ві́ка: / повелі́ніє положи́, і не ми́мо і́дет.
Хвали́те Го́спода от землі́ / змі́єве, і вся́ бе́здни:
О́гнь, гра́д, сні́г, го́лоть, ду́х бу́рен, / творя́щая сло́во Єго́:
Го́ри і всі́ хо́лми, / древа́ плодоно́сна, і всі́ ке́дри:
Зві́ріє і всі́ ско́ти, / га́ди і пти́ци перна́ти: Ца́ріє зе́мстії, і всі́ лю́діє, / кня́зі, і всі́ су́дії зе́мстії:
Ю́ноши і ді́ви, ста́рци с ю́нотами да восхва́лят і́мя Го́споднє: / я́ко вознесе́ся і́мя Того́ єди́наго.
Іспові́даніє Єго́ на землі́ і на небесі́, / і вознесе́т ро́г люде́й свої́х.
Пі́снь всі́м преподо́бним Єго́, / синово́м Ізра́ілевим, лю́дем приближа́ющимся Єму́.
Псалом 149
Воспо́йте Го́сподеві пі́снь но́ву, / хвале́ніє Єго́ в це́ркві преподо́бних.
Да возвесели́тся Ізра́їль о сотво́ршем Єго́, іси́нове Сіо́н и возра́дуются о царі́ своєм́:
Да восхва́лят і́мя Єго́ в ли́ці, / в тимпа́ні і псалти́рі да пою́т Єму́.
Я́ко благоволи́т Госпо́дь в лю́дех своїх́ ,/ і вознесе́т кро́ткія во спасе́ніє.
Восхва́лятся преподо́бнії во сла́ві, / і возра́дуются на ло́жах свої́х.
Возноше́нія бо́жія в горта́ні ї́х, / і мечи́ обою́ ду остри́ в рука́х ї́х:
Сотвори́ти отмще́ніє во язи́ціх, / обличе́нія в лю́дех:
Связа́ти царі́ ї́х пу́ти, / і сла́вния ї́х ручни́ми око́ви желі́зними.
Сотвори́ти в ни́х су́д напи́сан: сла́ва сія́ бу́дет всі́м преподо́бним Єго́.
Хвали́те Бо́га во святи́х Єго́, хвали́те Єго́ во утверже́нії си́ли Єго́.
Стих: Хвали́те Єго́ на си́лах Єго́, хвали́те Єго́ по мно́жеству вели́чествія Єго́.
Стихири індикта, глас 3. Превёчное сл0во џтчее, и4же во џбразэ бо9іи сhй, и3 состaвивый твaрь и3зъ не сyщагw во є4же бhти, временA и3 лBта въ своeй влaсти положи1вый, благослови2 вэнeцъ лёта блaгости твоеS, дaруz ми1ръ цeрквамъ твои6мъ, и3 побBды правосл†внымъ христіaнwмъ, благопл0діе же земли2, и3 нaмъ вeлію ми1лость.
Стих: Хвали́те Єго́ во гла́сі тру́бнім, хвали́те Єго́ во псалти́рі і гу́слех.
Глaс 4. Ца1рствіе твоE, Христе2 Бо1же, ца1рство всёхъ вэкHвъ, и3 владhчество твоE во всsкомъ р0дэ и3 р0дэ: вс‰ бо мyдростію сотвори1лъ є3си2, временA и3 лBта нaмъ предложи1въ. Тёмже благодарsще њ всёхъ и3 за вс‰ вопіeмъ: благослови2 вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, и3 спод0би нaсъ неwсуждeннw вопи1ти Тебэ2: Го1споди, слaва тебэ2.
Стих: Хвали́те Єго́ в тимпа́ні і ли́ці, хвали́те Єго́ во стру́нах і орга́ні.
Шeствіz тво‰, Бо19е, шє1ствіz вє1ліz и3 ч{дна: тёмъ строeніz твоегw2 си1лу величaемъ, ћкw свётъ t свёта пришeлъ є3си2 во nкаsнный мjръ тв0й, и3 пeрвую погуби1лъ є3си2 клsтву вeтхагw Адaма, ћкw благоволи1лъ є3си2, Сл0ве, и3 нaмъ, мyдростію временA и3 лBта положи1лъ є3си2, є4же слaвити вседётельную твою2 блaгость: Го1споди, слaва тебэ2.
Стих: Хвали́те Єго́ в кимва́ліх доброгла́сних, хвали́ те Єго́ в кимва́ ліх восклица́ нія. Вся́коє диха́ніє да хвалит́ Го́спода.
Стихира святих жінок, глас 2. Е#гдA стрaстію твоeю, Го1споди, вселeнную ўтверди1лъ є3си2, тогдA и3 немощствyющіи препоsсашасz си1лою, жєны2 мyжествоваша на горчaйшаго мучи1телz, и3 побэждeніе мaтернее и3спрaвивше, пaки въ слaдости рaйстэй бhша, въ слaву твою2 р0ждшагwсz t жены2, и3 спaсшагw р0дъ человёческій.
Слaва, преподобного, глас 2. T к0рене благaгw благjй прозzбE пл0дъ, и4же t младeнства свzщeнный СmмеHнъ, благодaтію пaче, нeже млек0мъ воспитaнъ, и3 на кaмень тёло возвhсивъ, къ Богу же превозвhсивъ рaзумъ, небeсное создA добродётельми жили1ще: и3 съ божественными си1лами лик0внэ шeствуz, Христа2 бhсть жили1ще, Бо1га и3 Спа1са дyшъ нaшихъ.
И# нhнэ, індикта, глас 8. Неизречeнною мyдростію, состaвивый всsчєскаz, сл0ве Христе2 Бо1же, временA и3 лBта нaмъ предложи1вый, дэлA рyкъ твои1хъ благослови2, и3 вBрныz лю1ди тво‰ си1лою твоeю возвесели2, подаS є3мY на вaрвары крёпость, ћкw є3ди1нъ бла1г и3 чеlовэколю1бець.
Після завершення Богородичного священик з амвону виголошує:
Сла́ва Тебі́ показа́вшему на́м сві́т.
Народ же співає Велике славословіє: Сла́ва во ви́шніх Бо́гу, і на землі́ ми́р, во челові́ціх благоволеніє.
Хва́лим Тя́, благослови́м Тя́, кла́няємтися, славосло́вим Тя́, благодари́м Тя́ вели́кія ра́ди сла́ви Твоєя́.
Го́споди Царю́ небе́сний, Бо́же О́тче вседержи́телю, Го́споди Си́не Єдиноро́дний Ісу́се Христе́, і Святи́й Ду́ше.
Го́споди Бо́же, А́гнче Бо́жий, Си́не О́тчь, взе́мляй грі́х мі́ра, поми́луй на́с: взе́мляй гріхи́ мі́ра,прийми́ моли́тву на́шу: сідя́й одесну́ю Отца́, поми́луй на́с.
Я́коТи́ єси́ єди́н свя́т,Ти́ єди́н Госпо́дь, Ісу́с Христо́с, во сла́ву Бо́га Отца́, амі́нь.
На вся́ к де́ нь благослови́ м Тя, восхва́лим і́мя Твоє́ во ві́ки, і во ві́к ві́ка.
Сподо́би Го́споди в де́нь се́й без гріха́ сохрани́тися на́м.
Благослове́н єси́ Го́споди, Бо́же оте́ц на́ших, і хва́льно і просла́влено і́мя Твоє́ во ві́ки, амі́нь.
Бу́ди Го́споди, ми́лость Твоя́ на на́с, я́коже упова́хом на Тя́.
Благослове́н єси́ Го́споди, научи́ на́с оправда́нієм Твої́м.
Благослове́н єси́ Влади́ко, вразуми́ на́с оправда́нієм Твої́м.
Благослове́н єси́ святи́й, просвіти́ на́с оправда́нії Твої́ми.
Го́споди, прибі́жище би́л єси́ на́м в ро́д і ро́д.
А́з рі́х: Го́споди, поми́луй мя́, ісціли́ ду́шу мою́ , я́ко согріши́х Тебі́.
Го́споди, к Тебі́ прибіго́х, научи́ мя твори́ти во́лю Твою́, я́ко Ти́ єси́ Бо́г мо́й:
Я́ко у Тебе́ істо́чник живота́, во сві́ті Твоє́м у́зрим сві́т.
Проба́ви ми́лость Твою́ ві́дущим Тя́.
Святи́й Бо́же, святи́й Крі́пкий, святи́й Безсме́ртний, поми́луй на́с (3).
Сла́ва: і ни́ні:
Святи́й Безсме́ртний, поми́луй на́с.
Святи́й Бо́же, святи́й Крі́пкий, святи́й Безсме́ртний, поми́луй на́с.
Після трисвятого, тропар індикта, глас 2
ВсеS твaри Содётелю,/ временA и3 лBта во своeй влaсти положи1вый,/ благослови2 вэнeцъ лёта блaгости ТвоеS, Го1споди,/ сохранsz въ ми1рэ лю1ди и3 грaдъ Тв0й,/ моли1твами Богоро1дицы, и3 спаси1 ны. /2 рази/,
Слaва: тропар преподобного, глас 2. Терпінія столп бил еси, / ревновавий праотцем, преподобне, /Ійову во страстех, Иосифу во искушениих, / и безплотных жительству, сий во тілеси, / Симеоне отче наш, / моли Христа Бога спастися душам нашим.
И# нhнэ: тропар Богородиці, глас 2. Радуйся, обрадованная Богородице Діво, / пристанище і предстательство рода человіческаго, / із Тебе бо воплотися Избавитель мира: / Едина бо єси Мати і Діва, присноблагословенная і препрославленная, / моли Христа Бога, / мир даровати всій вселенній.
Зараз диякон виголошує єктенію:
Поми́луй на́с, Бо́же, по вели́цій ми́лості Твоє́й, мо́лимтися, усли́ши і поми́луй.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Єще́ мо́лимся о святі́йшем вселе́нстім Архієре́ї на́шем (ім’я) Па́пі Ри́мстім, і о преосвяще́ннійшем Архієпи́скопі і Митрополи́ті на́шем Ки́р (ім’я), і о боголюби́вім Єпи́скопі на́шем Ки́р (ім’я), о служа́щих і послужи́вших во святі́м хра́мі се́м, і о отці́х на́ших духо́вних, і все́й во Христі́ бра́тії на́шей.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Єще́ мо́лимся о предержа́щих власте́х на́ших і о все́м во́інстві.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Єще́ мо́лимся о предстоя́щих лю́дех, ожида́ющих от Тебе́ вели́кія і бога́тия ми́лости, за творя́щих на́м ми́лостиню і за вся́ правосла́вния христия́ни.
Люди: Го́споди, поми́луй (3).
Ієрей: Я́ко ми́лостив і человіколю́бец Бо́г єси́, і Тебі́ сла́ву возсила́єм, Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Диякон: Іспо́лним вече́рнюю моли́тву на́шу Го́сподеві.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Заступи́, спаси́, поми́луй і сохрани́ на́с, Бо́же, Твоє́ю благода́тію.
Люди: Го́споди, поми́луй.
Ве́чера всего́ соверше́нна, свя́та, ми́рна і безгрі́шна, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
А́нгела ми́рна, ві́рна наста́вника, храни́теля ду́ш і тіле́с на́ших, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Проще́нія і оставле́нія гріхо́в і прегріше́ній на́ших, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди
До́брих і поле́зних душа́м на́шим, і ми́ра мі́рови, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Про́чеє вре́мя живота́ на́шего в ми́рі і покая́нії сконча́ти, у Го́спода про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Христия́нскія кончи́ни живота́ на́шего, безболі́зненни, непости́дни, ми́рни і до́браго отві́та на стра́шнім суди́щі Христо́ві, про́сим.
Люди: Пода́й, Го́споди.
Пресвяту́ю, Пречи́стую, Преблагослове́нную, сла́вную Влади́чицу на́шу Богоро́дицу і Присноді́ву Марі́ю, со всі́ми святи́ми помяну́вше, са́ми себе́, і дру́г дру́га, і ве́сь живо́т на́ш Христу́ Бо́гу предаді́м.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Ієрей (вголос): Я́ко бла́г і человіколю́бец Бо́г єси́, і Тебі́ сла́ву возсила́єм, Отцу́ і Си́ну і Свято́му Ду́ху, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Ієрей: Ми́р всі́м.
Люди: І ду́хові твоєму́.
Диякон: Глави́ ва́ша Го́сподеві приклони́те.
Люди: Тебі́, Го́споди.
Священик тихо молиться: «Го́споди Бо́же на́ш...» і в кінці виголошує:
Бу́ди держа́ва ца́рствія Твоєго́ благослове́на і препросла́влена, Отца́ і Си́на, і Свята́го Ду́ха, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь.
Великий відпуст:
Диякон: Прему́дрость.
Люди: Благослови́.
Ієрей: Си́й благослове́н і препросла́влен Христо́с Бо́г на́ш, всегда́, ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в.
Люди: Амі́нь. Утверди́ Бо́же, святу́ю католи́ческую ві́ру, во ві́ки ві́ков.
Ієрей: Пресвята́я Богоро́дице, спаси́ на́с.
Люди: Честні́йшую Херуви́м і сла́внійшую бе́з сравне́нія Серафи́м, без істлі́нія Бо́га Сло́ва ро́ждшую, су́щую Богоро́дицу Тя́ велича́єм.
Ієрей: Сла́ва Тебі́, Христе́ Бо́же, упова́ніє на́ше, сла́ва Тебі́.
Люди: Сла́ва Отцу́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні і при́сно, і во ві́ки віко́в, амі́нь. Го́споди, поми́луй (3). Благослови́.
Ієрей: Христо́с і́стинний Бо́г на́ш…
Люди: Амі́нь.
Бог, цар віків, котрий поклав часи і літа в своїй владі[1], і в них до слави своєї, а людям від справ заспокоєнню узаконив усілякі свята, дав повеління у Старому Заповіті святкувати спеціально вересень у всі роки, щоб люди в цей місяць, звільнившись од суєт житейських, трудилися одному Богові. Таке в книгах Мойсеевих пишеться: "І промовив Господь до Мойсея, говорячи: "Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: сьомого місяця, першого дня місяця буде вам спочинок... жодного робочого заняття не будете робити в усіх оселях ваших і принесете всепалення, Господу"[2] коли в день сьомий Творець після шестиденного всього живого свого створення, благословив і на святість його, спочивав тоді, то людині заповів, кажучи: "Шість день працюй і, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці своєї у той день[3]. Також і місяць сьомий благословив і освятив його, і повелів людям своїм спочити в ньому від діл своїх, про що і повторно у книгах Левітських каже до Мойсея таке:" Цього сьомого місяця, коли закінчите жита землі, майте свято Господу"[4]. Через що святкується, збагни: у цей місяць ковчег Ноєвий, коли спали потопні води, став на горах Араратських. У цей місяць святий пророк Мойсей зійшов удруге з гори, маючи лице прославлене, несучи нові скрижалі[5], що мали на собі закон Господній написаний. У цей місяць у полках ізраїльських почала створюватися скинія Господня[6]. У цей місяць архієрей великий у скинію, названу Святе Святих, що була за другою завісою, раз у рік сам заходив[7] приносити службу не без крові за себе і за людські провини[8]. У цей місяць люди Божі од гріхів, через цілий рік учинених, очищаються, смиряючи постом душі свої перед Богом і приносячи всеспалення Господові[9]. У цей місяць освячено було пречудовий і преславний храм Господній, Соломоном створений, і кивот Заповіту в нього внесено[10]. У цей місяць зібралися всі коліна Ізраїлеві в Єрусалим на свято, заповідав-бо їм Господь про місяць цей, кажучи: "Святом свят хай буде вам сьомий місяць, - і ви впокоріте, душі свої перед Господом"[11]. Із цього місяця починається вичислення року старозаповітного, повелінням на п'ятдесят років протяглого: повелів-бо Господь людям своїм, які у землю обітування входили: хай сорок дев'ять років відрахують, а п’ятдесяте літо хай окремо святкують, не тільки самі і раби їхні, волове ж і осли їхні, але и земля[12], що на ній поселяться, хай буде неорана, ані сіяна і щоб не збирали від неї колосся, котре на ній виростає, ані з виноградів грона, ані від садів плоди щедрі, але хай не буде на харч людям убогим, звірам же і птахам. Так у книгах Левіт пишеться: "І засурмите в сурми... по всій землі вашій. І освятите цей рік п'ятдесятий, і прославите звільнення для всіх мешканців її... не будете сіяти і не будете жати, що саме виросте"[13] і збирати, що залишиться, але "хай їдять убогі народу твого, а рештки хай з'їдять звірі дикі, так само зробиш для винограду твого і оливки твоєї"[14]а. У те п'ятдесяте літо полишатимуться борги боржникам, відпускатимуться раби на свободу, і з великою осторогою дбатиме собі всяка людина, щоб не прогнівити Бога якимось гріхом, ані опечалить ближнього: літо то буде полишення і від гріхів очищення. Те повеління Господнє, до п'ятдесятого літа протягнене, розділяється на сім седмиць літніх, тобто сім по сім років, кожне-бо сьоме літо називається субота і спокій. Так Мойсей казав синам Ізраїлевим: "Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого виноградника і збиратимеш урожай його, а сьомого року - субота відпочинком хай буде для землі, поля свого не будеш обсіювати, а виноградника свого не будеш обтинати"[15]. А коли ви скажете: "Що будемо їсти сьомого року, таж не будемо сіяти, не будемо збирати врожаї свої? І зішлю я благословення своє на вас шостого року - і примножу врожай і будете їсти з старих урожаїв"[16]. Всі оті літа, в які Господь людям і землі спокій подасть, починатимуться із вересня місяця за повелінням Господнім: "І розповісте - каже - про спочинок сьомого місяця"[17], тобто у місяць цей вересень, той-бо є сьомий од березня, що перший є від буття світу. Не тільки це старозаповітне повеління, але й язичницький індиктіон од вересня місяця, першого числа починається. Про язичницький індиктіон така є повість.
Август, римський кесар, коли Антонія та Клеопатру, володарів єгипетських переміг, почав один володіти усім всесвітом; тоді для збирання від усіх країн податей установив індиктіон, тобто повеління на п'ятнадцять років. Розділив те на три частини по п'ять років, щоб через ціле п'ятнадцятирічне коло індиктіону тричі збирати данину, в п'яте літо. Це узаконив задля віддалених країн, що були в кінцях землі, від них було незручно в усі літа данину знімати, бо ледве п'ятого літа можна назбиране принести в Рим. Кожні ті п'ять років називалися Люструм, тобто Світлим через те, що люди в ті часи, зі свічками веселячись, віддавали кесареві своєму, що було кесареве, бо не були утяжені великими данинами, але малі й легкі від них збиралися і то доброхітно, не нуждою[18]. На п'ятнадцять-бо літ індиктіон простягався, через те, коли в перший п'ятилітній час подавалося залізо та мідь на куття мечів, списів, шоломів, щитів, броней та іншої військової зброї, то в другий п'ятилітній час бралося срібло на дання плати воїнству; в третє приносили в Рим золото на прикрасу марнотних богів їхніх; і так п'ятнадцятилітнього індиктіону коло здійснивши, знову від першого числа починали, і назвали те Новим роком. Початок тому установлено від першого числа вересня місяця, бо саме в той час Август-кесар переміг Антонія та Клеопатру, єдиновладним усього всесвіту прославився й індиктіон узаконив.
Прийняла і Церква свята початок індиктіону святкувати місяця вересня в перший день через те, що в цей місяця день, святковому в Юдеї і по всесвіті Новому році, прийшов Ісус Господь у Назарет[19], де був вихований, а оскільки суботою був день той, увійшов на зібрання юдейське, бо звичай був юдеям найбільше в суботу у синагозі збиратися і повчатися від книг пророчих. Зайшов-бо Ісус посеред учителів, і, віддавши честь, подали йому книгу Ісаї-пророка і, розгорнувши, знайшов місце, де було написано: "На мені Дух Господній, заради нього мене він помазав, щоб добру новину звіщати вбогим, послав він мене зцілити розбиті серця проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, випустити на волю надломлених, щоб проповідувати рік Господній сприятливий"[20]. Також, згорнувши і віддавши книгу, почав учити, являючи себе, що він істинний є Месія, посланий від Бога Отця на спасіння і обновлення життя людського; на ньому-бо прочитане Писання збулося, і всі свідчили йому і дивувалися на слова благодаті, що виходили із вуст його. Установлено-бо свято те від святих отців на першому Нікейському соборі, коли великий цар Константан переміг мучителя Максентія, обновив і просвітлив усесвіт світлом благочестя і викоренив бісівські свята, від тяжкого іга мучительського християнську віру збавив, учинивши вільною, і свої індиктіони встановив. Тоді святі отці повеліли І святкувати нове літо, як початок свободи християнської, з нагадуванням про Христа, що в той день посеред юдейського зібрання увійшов і літо Господнє приємне від книги Ісаєвої возвістив. І уже не старого закону, але нової благодаті свято в перший день цього літа святкуємо, в який сам законодавець явив себе світові, зійшов із горніх [сфер], носячи на собі Духа Отчого і пишучи Закон Божий не перстом, але божественним своїм язиком і пресолодкими своїми вустами: не на скрижалях кам'яних, а на скрижалях серця нашого плотських.[21] І той, творячи мисленню скинію, Церкву свою, приніс Богу Отцю про гріхи наші жертву небезкровну, себе самого, сам є Архієрей великий, що небеса пройшов[22] і очистив нас од гріхів наших вилитою за нас кров'ю, сотворив нам собі храми святії, за словом апостольським: "Храм Божий святий, а храм той - то ви!"6, через що усі роздаючи йому подяку[23], святкуємо приємне літо Господнє, бо численні і невимовні прийняли від руки Господньої блага, за те і самі доброприємними йому бути подбаймо. Святкуємо ж і індиктіон не від римських царів узаконений, а від того ж небесного Царя слави Христа нам установлений. Христовим же індиктіоном є повеління його святії, що мають нами хоронитися і виконуватися. Не бере-бо від нас цар наш Христос заліза та міді, не стягає срібла, не вимагає золота, що заявив Давид, кажучи до нього: "Ти Господь мій, добра мого не вимагаєш"[24], а замість заліза та міді стягаєш від нас добродійності віри в православному доброчесті тверді та міцні. Те-бо основане є вилиттям крові святих мучеників, залізною зброєю і мідяними знаряддями та посудинами за християнську віру мучених, що про кожного з них говорено: "Залізо прошило його душу"[25], і повеліває небесний Цар наш і Бог, щоб правим серцем вірувати в нього доброчесно, "бо серцем віруємо для праведності"[26], і тією вірою, як зброєю залізною і щитом мідяним, хай переможемо супротивних, наслідуючи святим праотцям нашим, "що вірою царства перемагали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, уникли від вістря меча, зміцнялись від немочі, міцні були на війні, обертали у розтіч полки чужоземців[27].
Замість срібла шукає від нас Цар наш Христос чесноти надії, безсумнівної в упованні на Бога, що більше срібла буває потрібна людині для щасливого життя, а коли збагатившись численним сріблом, сподівається всі у світі бажані добра дістати і, добронадійна, у веселощах провадить дні свої, покладаючись на багатство своє, то оскільки більше збагатиться безсумнівною на Бога надією: хто покладе на нього все своє сподівання, дістане бажане і поживе у веселощах не дбаючи про всі біди та скорботи від світу, плоті та диявола, що на нього наступають, але все те солодко перетерпить заради майбутнього воздаяння. Срібло пана свого часто зваблює, але, згинувши у якийсь спосіб, жебраком його чинить, а хто надіється у багатстві до смерті прожити, той, раптово обіднівши, позбудеться хліба. А "ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік"[28], "а надія не засоромить"[29]. Такого неуречевленого срібла Господь наш від нас шукає, а повеліває, "щоб надії не клали на багатство, котре швидко гине, а на Бога живого"[30], "Господні слова — слова чисті, як срібло розтоплене"[31], ним-бо неложно обіцяне нам вічне, невимовне добро в свойому царстві, і хай таку його превелику, що на нас, благостиню сповідуємо вустами, "бо серцем віруємо для праведності, а вустами ісповідуємо для спасіння"[32], і сподіванкою мздовоздаяння хай би надихали себе до численних подвигів, як добрі воїни Ісус Христові; надія-бо прийняття мзди побуджує воїна до боріння[33]. Говорить святий Дама скин про страстотерпців: "Мученики твої, Господи, вірою утверджуються і надією укріплюються, ворожі мучительства руйнують і дістають вінці".
Замість золота вимагає від нас Цар наш Христос найдорожчої чесноти, любові нелицемірної до Бога і до ближніх. Адже вона через золото від учителів утворюється найвищої заради своєї честі; так само, як золото є ліпше срібла, міді й заліза, так і любов є ліпша надії та віри, як пишеться: "А тепер залишається віра, надія, любов — оці три. А найбільша між ними — любов[34]. Такого від нас золота шукає і повеліває, щоб любили Його нелицемірно, не тільки серцем віруючи і вустами сповідуючи, але і ділом любов з'являючи, що є: душі за Нього класти і готовим бути на смерть заради любові Його божественної. До цього нехай і ближніх наших возлюбимо так, як учить нас улюблений Христовий учень Іван Богослов, кажучи: "Діточки мої любімо не словом, ані язиком, але ділом і істиною"[35]. Любов же така на прикрасу приймається від найкраснішого добротою, більше синів людських, Христа Бога нашого, мовленим Божою премудрістю: "Прикрасився і став красним перед Богом та людьми: однодумством братії і любов'ю щирих"[36]. Той ото індиктіон християнський замість давнього язичницького, Церква православна тепер святкує, "скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнутися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її"[37], тому ж бо святкуємо Новий рік так, як радить нам апостол, кажучи: "Щоб і ми стали ходити в обновленні життя"[38], бо працювати нам (Богові) на обновлення духу, а не задля давності письмен. Святкуємо індиктіон, слухаючи повеління Господа Бога нашого через Мойсея, в його ж книгах Левит тепер читається: "Якщо будете ходити згідно з постановами моїми, а заповідей моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть плід свій... і дам мир у краю... і ви будете гнати ворогів своїх... і обернусь я до вас і благословлю вас... і душа моя не обридить вами, і буде ходити серед вас і буду вам Богом, а ви будете мені народом"[39], — каже Господь Бог святий Ізраїлевий.
Є такі, що думають про індиктіони, ніби ті від початку світу почалися і числять їх од світобуття, починаючи із першого світобудівного літа, але те чинять од невігластва; тепер же нехай пізнають, що не від буття світу, а від установлення Августових індиктіонів це почалося, як то явно дається знати, а раніше Августа, кесаря римського, індиктіонів від початку світу не було не чули ніколи в піднебесній про індиктіони аж до кесаря Августа[40].
[1] Дії. 1, [7].
[2] 3 М. 23, [23-25].
[3] 2 М. 20, [9-10].
[4] 3 М. 23, [10].
[5] 2 М. 34, [29].
[6] 2 М. 35,
[7] 3 М. 16, [34].
[8] Євр. 9, [3 і 7].
[9] 3 М. 23.
[10] 3 Цар. 8.
[11] 3 М. 23, [32].
[12] «Рік сприятливий» [Іс. 61, 2].
[13] 3 М. 25, [9-11].
[14] 2 М. 23, [11]. [В українському перекладі Біблії: "І будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова звірина" ].
[15] 3 М. 25, [3-4].
[16] Там-таки, в. 20 і 21.
[17] Там-таки, в. 9.
[18] «Данини царські в давні літа Бували невеликі і радісно подавалися доброхітно, без принуки. Георгій Кедрин Панцеров».
[19] Лк. 4,18-19.
[20] Іс. 61, [1-2].
[21] 2 Кор. 3.
[22] Євр. 4, [14].
[23] Рим. 6. [1 Кор. З, 17].
[24] Пс. 15, [2].
[25] Пс. 104, [18].
[26] РМ. 10, [10].
[27] Євр. 11, [33-34].
[28] Пс. 124 [1].
[29] Рм. 5, [5].
[30] 1 Тим. 6, [17]
[31] Пс. 11. [7].
[32] Рм. 10, [10].
[33] Глас 3-ій, в середу на вечірні
[34] 1 Кор. 13 [13].
[35] 1 Ів. 3, [18].
[36] Сірах. 21, [1-2].
[37] Кол. 3, [9 і 10].
[38] Рм. 6, [4].
[39] 3 М. 26, [3, 4, 6, 7, 9, 11 і 12].
[40] "Індикт іони не від початку світу, але від Августа почалися".
2.09.2023 - СУБОТА
- Божественна Літургія
- Вечірня
-
Утреня
- Життя святого
Псалми зображальні та Блаже1ни: /або Антифони повсякденні/.
Тропар, глас 2. Апо́столи, проро́ци, му́ченици, святи́теліє, преподо́бнії і пра́веднії, / до́брі по́двиг сконча́вшиї і ві́ру соблю́дшії, / дерзнове́ніє іму́ще ко Спа́су, / моли́м ви́, о нас Того́, я́ко бла́га, моли́те, / спасти́ души́ на́ша.
Сла́ва: і ни́ні: кондак, глас 8. Я́ко нача́тки єстества́, Насади́телю тва́рі, / вселе́нная прино́сит Ти́, Го́споди, / богоно́сния му́ченики: / ті́х моли́твами в ми́рі глубо́ці Це́рков Твою́, / і жи́тельство Твоє́, / Богоро́дици ра́ди соблюди́, / єди́не Многоми́лостиве.
Прокімен, глас 8. Веселі́теся о Го́споді і ра́дуйтеся, пра́веднії.
Стих: Блаже́ні, ї́хже оста́вишася беззако́нія, і і́хже прикри́шася гріси́.
Апостол до Корінтян, зач.130 (1 Кр.4,1-5).
Браття, нехай кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. Тому від завідувачів вимагається, щоб кожний з них був вірний. Для мене найменша річ, чи ви мене судите, чи якийсь суд людський, бо і я сам себе не суджу. Хоч я не почуваюсь ні в чому винним, це не означає, що я виправданий. Хто мене судить – це Господь. Не судіть, отже, нічого передчасно, поки Господь не прийде і не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога.
Аллилуя, глас 4.
Стих: Воззва́ша пра́веднії, і Госпо́дь усли́ша ї́х, і от всі́х скорбе́й ї́х ізба́ви ї́х.
Стих: Мно́ги ско́рби пра́ведним, і от всі́х ї́х ізба́вит я Госпо́дь.
Євангеліє Матея, зач.93 (Мт.23,1-12).
Того часу сказав Ісус до народу й до своїх учнів: На сідалищі Мойсея сіли книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. В’яжуть тяжкі, не під силу, тягарі і кладуть людям на плечі, самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери і побільшують свої китиці. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: учителю! Ви ж не давайте себе звати: учителю; один бо ваш Учитель, а ви усі брати. Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. Ані наставниками не давайте себе називати, один бо ваш Наставник – Христос. Найбільший з вас хай буде вам слугою. Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.
Причастен: Ра́дуйтеся, пра́веднії, о Го́споді, пра́вим подоба́єт похвала́. Аллилу́я.
Христовий мученик Мамант[1] батьківщину мав Пафлагонію; батьки його знамениті: батько його був Теодот, мати ж його Руфина - обидва з великого патриціянського роду, славні, й багаті, й осяяні благочестям. Вони, коли в середині себе довго таїти не могли своєї до Христа віри і дбалої любові, явили перед усіма своє сповідане благочестя і до нього багатьох приводили. На них учинили донос Олександру, що був тоді намісником міста Гагрського, йому ж було звелено від царя, щоб честь богів їхніх усією старатливістю розмножував і возносив, а християн, яких би виявив і тих, що не слухаються їхнього повеління, хай мучить і віддає смерті. Олександр привів перед судисько своє Теодота, примушував його покласти жертви ідолам, але той і чути не хотів наказаного Олександром. Той, хоч і готовий був мучити неслухняного, але утриманий був великим доброродством Теодотовим, не годиться-бо йому безчестити й мучити патриціянських дітей без. повеління царського. Тому послав його до Кесарії Каппадокійської до Фауста-князя, той наскільки був у своєму безбожному безчесті м'яікіший, настільки являвся лютіший до християн. Він Теодота побачив і вкинув його в темницю. Дружина його блаженна Руфина, хоч і вагітна була, одначе слідувала за мужем своїм і з ним укупі до темниці пішла і страждала в ній заради Христа. Теодот же, бачачи неміч тіла свого і думаючи про суворість мучителя, вдався до Господа із старатливою молитвою, бажаючи ліпше вмерти, аніж супроти благочестя зігрішити, коли не зможе винести тяжких мук. І сказав у молитві своїй таке: "Господи, Боже сил, Отче улюбленого Сина твого, тебе благословляю і прославляю, що сподобив мене заради імені твого бути вкиненим у цю темницю, але молю тебе, Господи, прийми душу мою в узах оцих, знай неміч мою, хай ніколи не похвалиться ворог мій щодо мене!" - так він молився. Бог же, що "створив серце кожного з нас, розуміє всі наші діла"[2], почув молитву вірного раба свого, щоби дав йому блаженну кончину, вивів із темниці душу його і вселив його у світлі обителі небесні. Дружина ж його, блаженна Руфина, терплячи нестатки і скорботу в'язничні і обійнята великою за чоловіком печаллю, передчасно народила дитину чоловічої статі. Позираючи на дитя і на мертве тіло чоловіка свого, закричала до Бога із зітханням та слізьми, кажучи: "Боже, що створив чоловіка і від боку його створив Єву, повели, хай і я тим-таки шляхом піду, яким піде чоловік мій і розріши мене від малочасного цього життя, прийми у вічні свої покрівлі, а народжене дитя ти виховай так як знаєш - ти йому будеш батько й матір, і оберігач життя його!" Так та чесна і свята жона в печалі своїй до Бога гукала, була ним почута, і від вуз плотських розрішена - пішла на вічну свободу, віддавши дух свій у руки Господові, а дитя посеред мертвих батьків своїх залишилося живе. Тоді Господь, який пильнує дітей[3], доброзволив відкрити про нього одній доброрідній та благочестивій жінці, що жила в Кесарії, ім'я її було Аммія, і звелів їй через ангела свого в нічному видінні, кажучи, щоб випросила у князя тіла святих, що померли в темниці і хай поховає їх чесно, дитя ж хай візьме собі і виховає його замість сина[4]. Вона, вставши, пішла швидко за повелінням Господнім і просила князя, щоб повелів їй узяти з темниці тіла померлих в’язнів . Бог же схилив на милість немилосердне серце князя і не заборонив, щоб було на бажання тієї чесної жінки. І ввійшла Аммія в темницю, знайшла тіла обох, що лежали вкупі, посередині між ними - дитя з лицем світлим та веселим. Тіла-бо святих узявши, поховала чесно в саду своєму, дитину ж прийняла і полюбила, як свою рідну, вигодувала по-християнському, була-бо бездітна і вдовою цнотливою[5]. Дитя, виростаючи, не говорило п’ять років, потім до Аммії, що була йому другою матір'ю, прорекло таке слово: "Мамма!" (що по-римському значить "груди" чи "мати"), і від того слова Мамантом прозваний був. Потім дала його та мати в науку письма, де невзабарі перевищив усіх своїх однолітків, що всі дивувалися гостроті розуму його.
У той час царював у Римі Авреліян злочестивий, що примушував усіх поклонятися бісам, не тільки чоловіків та жінок, але й малих дітей - про них же багато дбав, особливо про тих, що малолітні й малоумні були, що зручно можуть звабитися і підхилитися до будь-якого лихого діла. Ще бо гадав беззаконний, що звикши їсти в юних літах ідоложертвування, на старість будуть більші ідолопоклонники. Тому через усілякі лестощі приводив дітей до свого злочестя. Але хоч численні малі діти та юнаки зваблювалися і підлягали царській волі, однак ті, що з Мамантом в училище ходили, діяли супротивне, слідуючи Мамантовому вченню; той-бо в малі літа мав сиву премудрість і вік старечий життя безскверного, виказуючи одноліткам своїм марноту язичницьких богів бездушних та недійсних, навчаючи їх знати, що і сам він знав, - єдиного істинного Бога і приносити йому розумну жертву: дух сокрушенний і серце смиренне.
Тоді прийшов од царя в Кесарію на місце Фаустове князь Демокрит, дихаючи заборонами та вбивством на християн, - був-бо великий ревнильник нечестивого і безбожного зловір'я свого. До нього донос подали на святого Маманта, що не тільки сам не поклоняється богам їхнім, але й інших підлітків, що з ним учаться, розбещує і християнській вірі навчає. Було тоді Маманту п'ятнадцять літ від народження його і вже осиротів по Другій матері своїй Аммії, котра прийомному синові своєму, святому Маманту, як єдиному спадкоємцю, численні на землі залишивши маєтки, пішла до небесного багатства, уготованого тим, що люблять Бога.
Демокрит же, почувши про Маманта, послав по нього і, коли привели його перед нього, запитав спершу: чи є він християнином? Також, що він сам не тільки богам не поклоняється, але й рівних собі юнаків розбещує, учачи не слухатися царського повеління. і Він же, котрий у молодих літах являв собою досконалого мужа, безстрашно відповів, кажучи: "Я той, котрий ні в що ставить сивини ваші, бо з правдивого шляху зблудили і такою обкладені тьмою, що не можете поглянути на світло істини і, полишивши істинного і живого Бога, до бісів приступили, кланяючись бездушним та глухим ідолам. Я ж від Христа мого ніколи не відступаю, і їх можу приводити до нього - дбаю про те". Демокрит, почудувався такій дерзновенній Мамантовій відповіді, тож ярістю повелів підлеглим повести його у храм Серапіда, поганого їхнього бога, і там до жертви ідольської примусити його. Він же, ні трохи не боячись ярості князя, вільною мовою каже: "Не подобає тобі кривдити мене, що є великорідним, я є син батьків, що були в синклітському доброродстві. Демокрит запитав підлеглих про Мамантовий рід і довідався, що той родом є від стародавніх римських бояр, а виховала його славна і багата жінка Аммія і зробила його спадкоємцем численним своїм маєткам. Не захотів (князь) піддавати його мукам, малолітній-бо був, через це залізні на нього наклавши вериги, послав його до царя Авреліяна, що був тоді в місті Єгії, і звістив йому писанням усе про і Маманта.
Цар же прийняв писання від Демокрита і прочитав його. Звелів, щоб привели перед нього юнака Маманта і, побачивши його, почав усіляко до свого зловір'я приводити, одне, забороною страхаючи, а друге, лестощами зваблюючи, дари й почесті обіцяючи й кажучи: "Коли приступиш до великого Серапіда і принесеш йому жертви, о красний юначе, будеш із нами в палаті і по-царському виховаєшся, і всі тебе шанувати і хвалити будуть, і блаженний станеш воїстину. Коли ж не послухаєш мене, то зле маєш загинути". Юнак же Мамант мужньо відповів йому, кажучи: "Не буде того, о царю, щоб поклонився я бездушним ідолам, котрих ви як богів пошановуєте. Та ж ви безумні є, що кланяєтеся дереву і каменю нечуттєвому, а не Богові живому! Перестань-бо лестивими словами мене зваблювати, бо коли ти доброчиниш - мучиш, коли ж мучиш - доброчиниш. Знай-бо, що ті твої обіцяні мені добродіяння дари та почесті були б мені тяжкими муками, коли б замість Христа полюбив би я те. Муки ж тяжкі, що заради імені Христа обіцяєш накласти, будуть мені великим добродіянням, бо заради Христа мого ліпше померти мені, і це більше усіляких почестей та надбань". Так святий Мамант говорив перед царем і не соромився, що в юнацькому тілі розум мав досконалого мужа і серце безбоязне; сила Божа знає і малого хлопця з'явити нездоланним Голіатом і з вуст малолітка звершити собі хвалу, і малолітнього хлопця так умудрити, щоб більше старця розумів, - це все можна було бачити в юнакові Маманті: не перемогли його слова беззаконного царя, не звабили дари, не застрашили муки, що їх більше великих дарів прийняв старатливо, бо розгнівавсь мучитель і звелів, щоб на землі його розпростертого нещадно бити, а коли били красне його тіло, він так терпів, ніби ніякого не відчував болю. Цар же каже до нього: "Промов тільки вустами, що подаси жертви богам, тоді вільний будеш від муки". Він же відповів: "Ні серцем, ні вустами не відкинуся від Бога і Царя мого Ісуса Христа, коли мені і в тисячу разів більші за ці знову накладеш рани, вони- бо з'єднують мене з жаданим Господом моїм, і хочу, щоб не утрудилися руки тих, що б'ють мене, — скільки-бо тії б'ють, стільки винуватцями стають більших мені благ у подвигоположника. Христа".
Авреліян же, бачачи його байдужим до ран, повелів свічками опалювати тіло його. І так сталося: вогонь, соромлячись тіла мученика, не торкнувся до нього, але метнувся на лиця тих, що опаляли. І більше загорівся мучитель гнівом і опалився ярістю, аніж Христовий мученик вогнем природним: наскільки той на вогонь незважав, настільки мучителеві серце спалював. Тоді повелів камінням побивати святого Маманта - йому ж бо те камінне побиття таке доброприємне було заради любові Христової, ніби хто пахучими посипав його квітами. Цар, бачачи, що нічого не досягне, засудив його на смерть - хай у море його вкинуть. Прив'язали слуги на шию його оливо велике, повели до моря, але й там не полишив Господь раба свойого: ангелам своїм заповів, щоб уберегли його[6]. І тут з'явився ангел Господній на шляху, як блискавка лискочучи. Ті, що вели (Маманта), побачивши його, назад побігли зі страху, покинувши святого Маманта. Узяв-бо ангел мученика, відкинув оливо і завів його на гору високу в пустелі поблизу Кесарії і там йому жити повелів.
Пустельне оте життя Мамант почав од посту: сорок днів і сорок ночей на горі тій постився, і був наче другий Мойсей, якому дано в руки новий закон, даний спершу отцям нашим і чого не одержав Мойсей, те прийняв Мамант, бо ж Мойсей тільки скрижалі з висоти дістав, до Маманта зійшов-бо з небес і голос, і жезл. Коли ж прийняв жезла, за голосом, що повелів йому, ударив тим жезлом у землю, як Мойсей колись у море прийняв одразу Євангеліє, котре вийшло від надр земних, і явився не тільки як другий Мойсей, а ще й як другий Павло, проповідуючи Євангеліє і збудував таку собі малу церкву, і в ній молився, святе Євангеліє читаючи. За повелінням же Божим збиралися до нього з тієї пустелі звірі, як вівці до пастиря і, як розумні, до слів уст його прихилили вуха свої і корилися йому[7]. Харч же його був молоко диких звірів, їх-бо доїв, творячи сири не тільки собі, але и жебракам - зібрав-бо багато сирів; носячи їх до міста Кесарійського, роздавав убогим. Пішла чутка про нього у тому місті; такий собі Олександр, не той, що раніше згадувався, але інший, поставлений на той час ігемон у Каппадокії, людина яра і лиха вельми, довідався все те про Маманта; вважаючи його за чародія, послав певних воїнів на конях у ту пустелю шукати його, а, знайшовши, привести до нього. Він сам зійшов з гори до тих, що шукали в пустелі Маманта святого, зустрів їх і запитав: кого шукають? Вони ж, гадаючи, що він пастух, що пасе овець своїх на тій горі, сказали йому: "Маманта шукаємо, що десь живе у цій пустелі: чи не знаєш його ти, де він є?". Мамант же запитує їх: "Для чого шукаєте?" Вони ж сказали: "Оговорений перед ігемоном, що волхв він є. І послав нас ігемон схопити його на муки". Мамант же мовив до них: "Я вам, о друзі, повім про нього, тільки прийдіть у хатину мою і, відпочивши трохи від праці, харчем підкріпітеся". І пішли воїни з ним у його житло, він же подав їм сири їсти. Коли ж вони їли, то прийшли, за звичаєм своїм, лані і кози дикі молочні, щоб їх видоїли. Він же надоїв молока і подав воїнам хай п'ють, сам же став на молитву. І почали приходити численні звірі, що бачачи, воїни перелякалися і, кинувши їжу, до нього прибігли[8]. Він же звелів їм не боятися, так само звістив, що це він є Мамант, якого шукають. Вони ж бо сказали йому: "Коли хочеш іти до князя, то іди з нами, коли ж ні, то нас відпусти самих, ми ж бо не сміємо вести тебе. Однак молимо тебе: хай не пошкодять нам звірі!" Він же втішив Їх, спершу їм повелів іти, кажучи: "Ідіть ви спершу, а я сам услід за вами піду". І пішли воїни, і чекали пришестя його у міських воротях, вірили-бо словам такого мужа, ані помислити не можучи щось неправедне про нього. Мамант же взяв із собою одного лева, пішов із ним до міста, і сам увійшов у місто, а лев зовні залишився[9]. Воїни ж узяли Маманта і поставили його перед ігемоном Олександром.
Ігемон же, побачивши святого, спершу почав питати його, кажучи: "Чи ти є знаменитий отой волхв, що про нього я чув?" Святий відповідає: "Я є раб Ісуса Христа, що всім віруючим у нього і тим, що творять волю його, дає спасіння, а волхвів та чародіїв і тих, що кланяються ідолам, віддає вогню пекельному. Скажи: навіщо покликав ти мене до себе?" І рече ігемон: "Через те покликав тебе, що не відаю, яким волхвуванням та звабою диких і лютих звірів приборкав ти, що з ними пробуваєш, і посеред них живеш, і повеліваєш ними, наче розумними, - як це чував я про тебе?" Каже святий Мамант, хто служить Богу єдиному живому та істинному, той не потерпить анітрохи перебувати з ідолопоклонниками та злодіями. "Через те і я ліпше зволив із звірми в пустелі, аніж з вами жити в поселеннях грішницьких, і звірі ніяким волхвуванням як це ти гадаєш, не приборкуються і слухаються мене, та й не знаю я, що це є волхвування, і хоч нерозумні вони, але знають страх Божий і пошановують рабів Його. Ви ж набагато нерозумніші є звірів, адже не пізнаєте істинного Бога і безчестите рабів Його, немилостиво їх мучачи і вбиваючи". Ігемон же, ярості наповнився, зразу ж повелів святого мученика, повісивши, бити і кігтями залізними тіло його шарпати. Він же, хоч вельми ранився був, однак так мужньо терпів, що ніякого не відчував болю, не кричав, не стогнав, а тільки до небес зворушено возводячи очі, звідтіля сподівався помочі, її і не був позбавлений, бо раптово пролунав із небес голос: "Кріпися і мужній, Маманте!" Той голос багато із тих, що стояли там, вірних чули і в благочесті утвердилися. Мамант же святий тим голосом вельми укріпився, не зважаючи ані трохи на муки. Після довгого шарпання, полишили святого і кинули у темницю, поки приготовано буде вогняну піч, у якій намислив його ігемон спалити[10]. Були й інші в'язні у темниці тій, сиділи-бо по сорок чоловік. Коли ж знемігся від голоду та спраги, помолився святий, і тут залетів віконцем у темницю голуб, несучи у дзьобику харч наче бісер світлий і більше меду солодкий - поклав це перед святим Мамантом і геть полетів[11]. Харч же той на всіх в’язнів примножився, як колись малі хліби численному народу в пустелі і укріпили тих, що поїли[12]. І знову опівночі, коли помолився святий, одчинилися двері в'язничні і всі в'язні вийшли, один лише залишився Мамант святий. Коли ж розпалилася піч вельми, виведено було із темниці мученика і в огненну ту піч кинено. Бог же, який оросив був колись вавілонську піч трьом юнакам[13], оросив і Маманту вогонь і посеред палахкого полум'я холодний дух рабові своєму сотворив. Мученик же, у печі тій, співаючи і славлячи Бога, пробув три дні, доки цілковито піч не охолола і вогненне вугілля в попіл перетворилося. Після трьох днів довідався ігемон, що Мамант живий є у печі, здивувався і сказав: "О який великий є цей чародій, що й вогонь не може торкнутися його". Багато із людей, бачачи, що нітрохи не торкнувся вогонь святого і не пошкодив йому, пізнали істинного Бога і йому єдиному велике те чудо приписали, прославляючи силу його.
Безумний же ігемон, не бажаючи пізнати всесильного Бога, вивів мученика з печі і його неушкодження від вогню побачив, волхвуванню це приписав і багато брехні на істину казав, відтак засудив його на з їжу звірам. І повели святого на видовище, випустили на нього ведмедицю голодну; та ж, прибігши, поклонилася святому і лежала при нозі його, обіймаючи стопи його. Також випустили парда, але той покірливо обняв за шию його і цілував лице, і облизував піт чола його. Коли все так сталося, прибіг тоді лев отой, що з пустелі із святим прийшов, і, скочивши на видовище, людським голосом провістив святому[14]: Бог-бо відкрив вуста звіру, як колись Валаамовій ослиціі, на явлення всемогутньої своєї сили. Проказані ж ті слова звірові були такі[15]: "Ти є пастир мій, котрий пас мене на горі!" - і, проказавши це, негайно кинувся на людей, а їх була там безліч велика, еллінів, та жидів, та дітей без числа. За чинилися двері огорожі видовища. Бог так хотів, і вбив там лев людей дуже багато, що ледве ігемон утік і мало хто з ним, що були там в огорожі видовищній, де лев од ярості та лютості хапав і терзав. Тоді святий приборкав лева і відіслав його в пустелю[16]. Ігемон же знову схопив святого, тримав його в кайданах і вдруге вивів на видовище, випустивши на нього свого лева, вельми лютого. Але і той покірливий став, валявся перед ногами його. Еллінські люди, бачачи це, скреготали зубами на святого від гніву і кричали до ігемона: "Відведи лева, хай волхва цього камінням поб'ємо!" І кидали каміння на мученика[17]. Жрець же один ідольський, за повелінням мучителя, сильно вдарив тризубцем у черево святого і проколов його, і випали із нього всі нутрощі його. І сам узяв їх своїми руками, і пішов за місто, несучи нутрощі свої; кров же його, що проливалася, як воду одна із вірних ланка збирала у водонос, і йшов так святий десь зо дві стадії. Знайшов якусь печеру у скелі і ліг у ній. Був же до нього із небес голос, що закликав його у горнє, і віддав із радістю дух свій у руки Господа свого[18], за нього-бо достатньо постраждав. Мамант святий прийняв вінця мучення. Святі ж його мощі на тому-таки місці було поховано вірними, де численні чудеса звершувалися, як явно з'являється зі слів святого Василія Великого, що на пам'ять святого мученика Маманта у своїй до народу проповіді пише таке:
"Пам'ятайте мученика святого, поскільки у видінні його бачите[19]; поскільки на місці цім зібрані, помічника його маєте; поскільки тим, що ім'я його закликають, самим викажеться ділом; поскільки заблудлих на життя наставив; поскільки життя продовжив - всі, спільно зібравшись, хвалу мученику принесіте!" Із цих слів Василія Великого з'являється, що численні сцілення та чудеса при гробі мученика святого Маманта здійснювалися.
Не випадає і про те промовчати чудо, що коли Юліан-відступник ще юний був і хотів від себе виказати благочестя[20], хоч уже і вовком в одежі овечій ходив, почав будувати святому мученику Маманту над його гробом церкву предивну великим коштом, але це чинив не від благочестя, а від марнославства та лицемір'я; тоді воістину чудо було видно преславне, бо створене вдень падало вночі[21], а стовпи поставлені перетворювались у гору; одне каміння не могло добре у стіну вкластися, інше тверде бувало, аж годі було всікти його, інше ж у порох розсипалося; крейду й плінти[22] щоранку знаходили ніби від вітру розсипані й розкидані з місця свого - і це було викриття його злочестя, знамення майбутнього на Божу церкву його гоніння. Таке чудо творилося над гробом святого, і не бажав святий, щоб створено було йому храм, через те, що від нього невдовзі мало благочестя руйнуватися. Молитвами, Господи, мученика твого Маманта створи з нами знамення на добро і збав нас од тих, що гонять нас, хай прославимо тебе із Отцем і Святим Духом навіки віків, амінь!
[1] "Від Метафраста скорочено".
[2] Пс. 32, [15].
[3] Пс. 114, [6]. а[В українському перекладі Біблії: "Пильнує Гоподь недосвідчених"]
[4] "Праведних батьків дитя 1не буде забуте і залишене Богом".
[5] "Пролог".
[6] Пс. 90, [11]. [В українському перекладі Біблії: "Бо своїм ангелам він накаже про тебе, щоб тебе пильнували"].
[7] "Звірі з пустелі слів Божих слухачі".
[8] "Олениці дівственному повинуються й дикі звірі, і харчують його".
[9] "Мінея, пісня 4-та".
[10] "Мінея, пісня 5-та".
[11] "Голуб харч приніс у дзьобі в'язню Христовому Маманту".
[12] Мт. 14, [19-20].
[13] Дан. 3,[19-28].
[14] 4 М. 22, [28]. [В українському перекладі Біблії: "І видкрив господь уста ослиці і сказала вона до Валаама"].
[15] "Звір повелінням Божим говорить по-людському".
[16] "Ворогам Божим і звірі помстителі".
[17] "Мінея, пісня 8-ма".
[18] "В літо 275-те".
[19] "Святий Василій Великий. Бесіда 26".
[20] "Никифор і Георгій Кедрин".
[21] "Лицемірне благочестя цілком неприємне Богові".
[22] «Вапно і цегла».
3.09.2023 - Неділя 14 по Зісланні Святого Духа, гл. 5-й.
- Божественна Літургія
- Вечірня
- Утреня
- Життя святого
Псалми зображальні та Блаже1ни: /або Антифони недільні.
Тропар неділі 5-го гласу:
Собезначaльное Сл0во O#тцу2 и3 Ду1хови, / t Дэ1вы р0ждшеесz на спасeніе нaше, / воспои1мъ вёрніи и3 поклони1мсz: / ћкw благоволи2 пл0тію взhти на крестъ, / и3 смeрть претерпёти, и3 воскреси1ти ўмeршыz / слaвнымъ воскресе1ніемъ свои1мъ.
Сла1ва: кондак неділі 5-го гласу:
Ко ѓду Спа1се м0й сошeлъ є3си2, / и3 вратA сокруши1вый ћкw всеси1ленъ, / ўмeршихъ ћкw создaтель совоскреси1лъ є3си2, / и3 смeрти жaло сокруши1лъ є3си2, / и3 А#дaмъ t клsтвы и3збaвленъ бhсть, человэколю1бче. / тёмже вси2 зовeмъ: спаси2 нaсъ Го1споди.
И# нhнэ: кондак храму (у храмі святих гл. 6, Застyпнице христіа1нъ:).
Прокімен неділі 5-го гласу:
Ты2 Го1споди сохрани1ши ны2, и3 соблюдeши ны2 t р0да сегw2 и3 во вёкъ.
Стjхъ: Спаси2 мz Го1споди, ћкw њскудЁ преподо1бный.
Апостол до Корінтян, зач.170 (2 Кр.1,21-2,4).
Браття, той, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог, який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа. А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт. Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати – вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно. Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку; бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку? Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози – не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас надмірну любов.
Ґллилyіа. глас 5-й
Стjхъ: Ми1лости Тво‰ Го1споди во вёкъ воспою2, въ р0дъ и3 р0дъ возвэщY и4стину Твою2 ўсты2 мои1ми.
Стjхъ: ЗанE рeклъ є3си2: въ вёкъ ми1лость сози1ждетсz, на небесёхъ ўгот0витсz и4стина ТвоS.
Євангеліє Матея, зач.89 (Мт.22,1-14).
Сказав Господь притчу оцю: “Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля. Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства; інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. Тоді він мовив своїм слугам: Обід – готовий, але запрошені були негідні. Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна. Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж:, і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів.Багато бо покликаних, але вибраних мало.”
Причастен: Хвали1те Господа съ небе1съ, хвали1те Е#гw во вы1шнэхъ. А#ллилу1іа.
Відпуст найменший, недільний.
Катизма 1-а Блаже1нъ мужъ: – ціла. На Гдcи, воззва1хъ: стих. на 10:
4 стихири недільні 5-го гласу:
Честнhмъ Твои1мъ крест0мъ ХристE, / діaвола посрами1лъ є3си2, / и3 воскресе1ніемъ Твои1мъ жaло грэх0вное притупи1лъ є3си2, / и3 спа1слъ є3си2 ны2 t врaтъ смeртныхъ: / слaвимъ ТS є3динор0дный.
Воскресе1ніе даsй р0ду человёческому, / ћкw nвчA на заколeніе ведeсz: / ўстраши1шасz сегw2 кнsзи ѓдстіи, / и3 взsшасz вратA плачє1внаz. / вни1де бо ца1рь слaвы Христ0съ, / глаг0лz сyщымъ во ќзахъ, и3зыди1те: / и3 сyщымъ во тьмЁ, tкрhйтесz.
Вeліе чyдо, / неви1димыхъ содётель, / за человэколю1біе пл0тію пострадaвъ, / воскресе2 безсмeртный, / пріиди1те nтeчєствіz kзы6къ, / ТомY поклони1мсz: / благоутр0біемъ бо є3гw2 t прeлести и3збaвльшесz, / въ тріeхъ v3постaсэхъ є3ди1наго Бо1га пёти навык0хомъ.
Вечeрнее поклонeніе прин0симъ ТебЁ невечeрнему свёту, / на конeцъ вэкHвъ, / ћкw въ зерцaлэ пл0тію возсіsвшему мjрови, / и3 дaже до ѓда низшeдшему, / и3 тaмw сyщую тьмY разруши1вшему, / и3 свётъ воскресе1ніz kзhкwмъ показaвшему: / свэтодaвче Го1споди слaва ТебЁ.
3 стихири священномученика Антима:
Глaсъ № Под0бенъ: Прехвaльніи мyчєницы:
БGомyдре блажeнне, / њчервлeнми своеS кр0ве / свzщeнную твою2 / и3 боже1ственную nдeжду ўzсни1лъ є3си2: / t си1лы бо благочeстнw въ си1лу, / и3 t слaвы въ слaву прешeлъ є3си2. / и3 нhнэ моли1сz, / даровaти душaмъ нaшымъ / ми1ръ и3 вeлію ми1лость.
Жeртву пeрвэе / Бо1гу приносS безкр0вную, / ћкw свzщeнникъ зак0ннэйшій, / ћкw всепл0діе и3 пріsтну жeртву / тебE самaго кр0вію, / ћкw мyченикъ и4стиннэйшій / п0слэжде ХристY принeслъ є3си2, / богоглаг0ливе всечeстне, / є3г0же моли2 њ пою1щихъ тS.
Мyченикwвъ вHинства / ХристY, џтче, привeлъ є3си2 / ўчє1ніи твои1ми, А#нfi1ме, / и3 наказ†ніи, ўчS и3 наказyz, / и3 ћвэ џбразъ, богомyдре, / тебE самaго предлагaz. / съ ни1миже моли1сz, даровaти душaмъ нaшымъ / ми1ръ и3 вeлію ми1лость.
3 стихири преподобного Теоктиста:
Глaсъ } под0бенъ т0йже:
Џтче Fеоктjсте, / твоS свётлаz пaмzть / монaхwвъ соб0ры весели1тъ, добр0тами твоегw2 житіS, и3 чудeсъ благодaтьми, / и3 даровaній свэтлостьми2. / ХристA моли2, даровaти душaмъ нaшымъ / ми1ръ и3 вeлію ми1лость.
Џтче Fеоктjсте, / твоегw2 терпэли1вагw воздержaніz / дeмwни ўжас0шасz, / и3 ўпраздни1шасz твои1ми / непрестaнными моли1твами всехвaльне: / Христa бо поспёшствующа стzжaлъ є3си2. / Е#г0же нhнэ моли2, даровaти душaмъ нaшымъ / ми1ръ и3 вeлію ми1лость.
Џтче Fеоктjсте, / бо1жіе здaніе бhлъ є3си2, є4же по џбразу бо сохрани1въ, / и4стинствуz житіeмъ, и3 честнaгw твоегw2 џбраза, звaніе показaлъ є3си2 всечyдне. / ХристA моли2, даровaти душaмъ нaшымъ / ми1ръ и3 вeлію ми1лость.
Сла1ва: свщмч. Антима
Глaсъ ѕ7, самоглaсенъ:
Свzщeнникъ зак0ннэйшій, дaже до кончи1ны твоеS бhлъ є3си2, блажeнне А#нfjме: свzщеннодёйствуz бо боже1ствєннаz и3 неизглагHланнаz т†инства, кр0вь и3зліsлъ є3си2 за ХристA Бо1га, и3 жeртву благопріsтну себE привeлъ є3си2. тёмъ дерзновeніе и3мёz къ НемY, прилёжнw моли1сz њ вёрою и3 люб0вію совершaющихъ твою2 пречестнyю пaмzть, и3 почитaющымъ сію2, и3збaвитисz напaстей, и3 всsкихъ бёдъ и3 њбстоsній.
И# нhнэ: Богор.-догм. 5-го гл.
Въ чермнёмъ м0ри, / неискусобрaчныz невёсты w4бразъ написaсz и3ногдA: / тaмw Мwmсeй, раздэли1тель воды2: / здё же Гавріи1лъ, служи1тель чудесE. / тогдA глубинY шeствова нем0креннw Їзра1иль: / нhнэ же ХристA роди2 безсёменнw Дэ1ва. / м0ре по прошeствіи Їзра1илевэ, пребhсть непрох0дно: / непор0чнаz по рождествЁ Е#мманyилевэ, / пребhсть нетлённа. / сhй, и3 прeжде сhй, / kвлeйсz ћкw человёкъ, / Бо1же поми1луй нaсъ.
Вхід. Прокімен дня.
На стиховні: стих. нед. 5-го гл.
ТебE воплощeннаго Спа1са ХристA, / и3 небе1съ не разлучи1вшасz, / во глaсэхъ пёній величaемъ: / ћкw кре1стъ и3 смeрть пріsлъ є3си2 за р0дъ нaшъ, / ћкw человэколю1бецъ Госпо1дь, / и3спровeргій ѓдwва вратA, триднeвнw воскрeслъ є3си2, / спасaz дyшы нaшz.
Стjхъ: Госпо1дь воцари1сz, въ лёпоту њблечeсz.
Прободє1нымъ Твои6мъ рeбрwмъ жизнодaвче, / т0ки њставлeніz всBмъ и3сточи1лъ є3си2, / жи1зни и3 спасeніz: / пл0тію же смeрть воспріsлъ є3си2, / безсмeртіе нaмъ дaруz: / всели1въ же сz во гр0бъ нaсъ свободи1лъ є3си2, / совоскреси1въ съ соб0ю слaвнw ћкw Бо1гъ. / сегw2 рaди вопіeмъ: / человэколю1бче Го1споди, слaва ТебЁ.
Стjхъ: И$бо ўтверди2 вселeнную, ћже не подви1житсz.