Перейти до вмісту

Преосвященний владика Ніл та губернатор Закарпатської області пан Анатолій Полосков привітали, з нагоди свята Дня Незалежності України, пана Івана Мирона, останнього в’язеня сталінських таборів

Мрон Іван Васильович (нар. 9 березня 1929, с. Росішка Рахівського району) — останній в’язень сталінських таборів, 25 років провів у ГУЛАГу, член ОУН. Вчитель. Зараз дяк в місцевій греко-католицькій церкві “Всіх святих”, активіст та громадський діяч.

У січні 1952-го військовий трибунал на закритому судовому засіданні визнав заарештованих винними в зраді батьківщині, участі в контрреволюційній організації і засудив до різних термінів позбавлення волі. Шістьом із засуджених, у тому числі Івану Мирону, дали по 25 років таборів.

У Норильську було багато німців — в основному колишніх есесівців і гестапівців, а також угорські та японські військовослужбовці. Всі іноземці отримали вироки радянських судів за військові злочини. Вони працювали нарівні з усіма. Намагалися триматися окремими національними групами, проте робочі бригади умисно «тасували», щоб не допустити зближення. Ми ставилися один до одного з повагою, не ворогували. Українці найбільше зближувалися з прибалтами, особливо литовцями. Називали їх своїми побратимами і однаково ненавиділи радянську владу, яка принесла стільки бід нашим народам. Але так витончено проклинати комуністів, як репресовані греки, в таборі не вмів ніхто. Всіх нас, незалежно від громадянства і національності, адміністрація називала фашистами. Після арешту Берії ув’язнених спробували перейменувати в «берієвцев», але ця кличка не прижилася …

В Норильську Іван Мирон відпрацював до самого закриття «Норильлагу» в 1956 році. Потім його відправили в Іркутську область, де радянські ув’язнені будували залізницю (Транссибірську магістраль) разом з японськими військовополоненими. А з 1961-го і до закінчення терміну ув’язнення Іван Васильович пробув в мордовських таборах.

Після ХХ з’їзду партії та розвінчання культу особи Сталіна частину політв’язнів звільнили. Він до цього переліку не потрапив, оскільки не визнавав провини і не каявся. На початку 1960-х, коли в Українській РСР прийняли новий Кримінальний кодекс, який зменшив максимальний термін ув’язнення з 25 років до 15, почалася нова хвиля звільнень. Хто саме з «25-літників» заслуговує свободу, вирішували спеціальні комісії.

В травні 1976 року Івана Мирона етапували з Мордовії до Москви, а звідти літаком у супроводі чотирьох офіцерів КДБ — в Ужгород. Останній день його укладення припав на суботу. За законом він мав відсидіти його повністю, проте після півночі починалася неділя. Виходило так, що у вихідний ув’язненого звільняти не можна, а тримати його за ґратами довше терміну — теж порушення. Тому начальство вирішило відпустити Івана Мирона в суботу в 6:00 вечора. Таким чином, термін його ув’язнення склав 25 років без шести годин.

Навесні 1976 р. у суботу 22 травня побачив волю.

Реабілітований 18 липня 2019.

Джерело “Вікіпедія”