Твій Бог – суддя, який карає? Він не такий, як ти думаєш! (частина ІІ)

Франческо Козентіно, калабрійський священик, є викладачем

фундаментальної теології в Папському Григоріанському університеті 

і посадовою особою Конгрегації для духовенства.

 
Другий випуск, щоб допомогти виявити неповні, заплутані, спотворені та навіть негативні образи Бога, які породжують в наших серцях почуття пригноблення.

Дуже часто ми маємо уявлення про Бога, як Бога-судді. Щоб уникнути подальших непорозумінь, краще відразу уточнити: без сумніву, Бог є і суддя, а свідчення про це ми знаходимо в Святому Письмі. У чому, отже, полягає проблема?

Як правило, головне питання полягає в тому, що ми застосовуємо до Бога наш спосіб розуміння і бачення справедливості. Для нас справедливість насамперед означає, – “хто помилився, той платить”, – і встановлює це суддя, який перевіряє провину і відповідальність. Ця ідея залишається надто обмеженою та частковою порівняно зі справедливістю Бога, тому що вона просто вимагає від винного відшкодування заподіяної шкоди. Але чи справді Божа справедливість така?

Біблія показує, що в діях Бога присутня справедливість, яка виходить поза рамки наших очікувань. Як часто нагадує Папа Франциск, Божа справедливість – це милосердя: він не хоче, щоб ти платив як винуватець, але він бажає зробити тебе справедливим і визволити від провини, щоб ти не мусів платити свої борги! Це повна зміна менталітету, який все ще присутній в наших Церквах. Милосердям Бог перемагає зло, яке тебе оточує, тобто “робить тебе праведним”. Ми постійно маємо ідею про Бога, перед яким повинні виправити  якусь помилку, – насправді, коли ми потрапляємо в сіті зла, Бог зворушується і страждає за нас, він сам втручається на нашу користь, “здійснюючи правосуддя”, тобто звільняючи нас від полону і рабства. Його справедливість полягає не в простому застосуванні закону (“Хто помилився, той платить”), але є милосердям, з яким він перетворює нас в нове створіння.

На жаль, у багатьох християн уявлення про Бога схоже на образ суворого і безжального судді, який зацікавлений тільки в тому, щоб встановити наші гріхи і покарати нас, якщо ми винні.

Це уявлення іноді прищеплюється мимоволі, особливо в релігійному вихованні, отриманому в дитинстві, через відсутність обережності та уваги батьків, вихователів та релігійних осіб. Іноді, на жаль, в спробі виховати, дорікнути або виправити, зсилаються на Боже покарання або на те, що “Бог все бачить” та “Ісус ображається”. Багато дітей досі ростуть з думкою, що перед Богом повинні бути хорошими дітьми, а не примхливими, тобто ніколи не повинні помилятися. Якщо уявлення про Бога залишається таким, і не піддається добрій євангелізації, легко народжується ідея перфекціонізму: перед Богом я не можу помилятися.

У різних духовних бесідах я досвідчив, що багато людей є виснаженими і внутрішньо зламаними. Проблема полягає в тому, що вони постійно чинять тиск на себе, щоб показати іншим все кращі і кращі результати. У таких людей часто були дуже вимогливі батьки, перед якими доводилося демонструвати відмінну продуктивність, щоб отримати трохи уваги. Вони виросли зі страхом помилитися і почуттям провини перед своїми помилками. Так Бог став для них суддею, перед яким потрібно щодня доводити свою невинність і свою цінність через загрозу покарання. Люди з таким уявленням про Бога, легко стають вимогливими, перфекціоністами, ба навіть жорстокими по відношенню до себе, часто занурюючись в почуття провини та скрупульозності.

Повертаючись до Слова Божого, ми можемо знайти новий шлях до оновлення нашої духовності і звільнення її від страху перед Богом. Так можемо відновити віру в себе, навіть у розпалі невдалих переживань нашого життя.

Для прикладу, палаючий кущ, перед яким стоїть Мойсей, є сухим місцем, де, однак, горить присутність Бога; воно представляє сухі та затвердлі ситуації нашого життя, в яких Бог працює вогнем Його присутності. У моїй слабкості сяє Бог. Я також можу приймати свої недоліки і помилки, не боячись Бога і не ототожнюючи себе з ними: моя цінність залежить не від них, а від того, що у висохлому місці мого життя горить вогонь Божої присутності.

У притчі про Блудного Сина Ісус показує нам, що Бог не є деспотом, якого потрібно боятися або суддею, перед яким потрібно відшкодувати збиток; він є батьком кожного загубленого сина і любить, не ставлячи умов. Якщо молодший син міркує згідно з людською справедливістю, тобто “я зможу повернутися в будинок мого Батька, тільки вибачившись і відплативши за скоєне зло”, – натомість Бог дивиться на горизонт здалеку і, побачивши сина, біжить йому назустріч, щоб обійняти його, не чекаючи вибачень і не вимагаючи рахунку.

Перед Божою любов’ю, об’явленим Ісусом Христом та Євангелієм ми усвідомлюємо, що жорстокого Бога, котрий засуджує – не існує. І, якщо для когось Він існує, тоді той не є християнином.

 

Переклад: семінаристи колегії Альбероні