Петро Гебей – син сящ. Михайла й Сузанни Микитович, нар. 20 липня 1864 р. в Кальнику (Березького комітату). Гімназію закінчив в Ужгороді, богослов’я – у Будапешті. Після висвячення на священика (1889 р.) єпископ Пастелій назначив його префектом семінарії, а також професором церковного права й історії. У 1892 р. він став ще й духовним управителем дівочої учительської семінарії. У 1906 р., коли на Закарпатті постала загроза повної мадяризації шкіл, єпископ Фірцак назначив його катехитом при Ужгородській гімназії захищати права української мови. Тоді ж він став директором хлоп’ячої бурси „Алумнеум”. У 1912 р. єпископ Папп іменував його каноніком і парохом кафедрального храму.
П. Гебей надзвичайно любив свій обряд і народ та відігравав чільну роль у звільненні Закарпаття 1919 року. У 1922 р. в розпалі релігійної боротьби він став генеральним вікарієм і прелатом. З того часу стояв на чолі оборони єпархії від насилля православних. Виславши єпископа Паппа до Угорщини, Апостольський Престол іменував Гебея Мукачівським єпископом. Його хиротонія відбулася під час Уніоністичного Конгресу на Велеграді 3 серпня 1924 року у присутності Апостольського нунція Ф. Мармаджі.
З приходом єпископа Гебея в Мукачівській єпархії настала нова ера. Він припинив релігійну боротьбу і привів єпархію до повного ладу. За те, що опирався на народ, багато мусив витерпіти від змадяризованого духовенства, яке хотіло змусити його до димісії. Але Апостольський нунцій оправдав становище єпископа Гебея й не прийняв димісії.
Помер в Ужгороді 26 червня 1931 року на 67-му році життя.