Зустріч Ісуса із самарянкою містить дуже багато важливих акцентів і тем.
Перший важливий акцент. Біля колодязя в Самарії Ісус починає розмову з жінкою. Євангелист, проте, зауважує, що «не мають-бо зносин юдеї з самарянами» (Йо 4:9). Ті, які колись належали до одного народу, тепер дуже по-різному дивляться на Бога та Його роль в їхній історії, Святе Писання, а також те, як і де слід поклонятися Богові. Ісус перший починає розмову, і бачимо з Євангелія, що крига потрохи кресне, а відтак не тільки діалог, але й щира розмова стають цілком можливі. Тобто Йоан демонструє, що там, де, здавалося б, немає жодних шансів на примирення, воно можливе, якщо там присутній Ісус… Іншими словами, якщо учасники діалогу готові до щирості й не пробують вживати Бога як інструмент для поширення, скажімо, якихось «рускіх міров», то Він може зцілити навіть дуже глибокі рани.
Другий акцент історії. Христос єдиний може «вивести на світло» наші проблеми і «скелети з наших шаф», не принижуючи нас, а дозволяючи пережити життєдайне звільнення та зцілення серця. Жінка самарянка потрохи відкриває своє життя і настільки відчуває полегшення, що біжить до міста й запрошує усіх зустрітися з Ісусом.
Третій і останній акцент. Саме ця зустріч жінки та мешканців міста з Ісусом та їх особистий досвід є ключовими в цьому уривку. Переживши глибоку зустріч з Ісусом, жінка біжить і ділиться цією радістю з іншими, внаслідок цього «Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього з-за слів жінки, яка посвідчила: “Сказав мені все, що я робила”. 40. Тож коли прийшли до Нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там» (4:39−40). Та час, проведений з Ісусом, приносить ще більші плоди: «Багато більше увірували з-за Його Слова. 42. Жінці ж вони сказали: “Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду Він – світу Спаситель”» (4:41−42).
о. Роман Северин