Історія створення МГКЄ

Христос сьогодні запрошує нас через Євангеліє, зректися себе. 

Часто ми можемо розуміти ці слова, як заклик до покори, а така покора часто отримує титул "псевдо" через наш егоїзм. Натомість зректися себе означає можливість поставити добро ближнього вище свого власного добра, а це потребує зрілості, духовної і ментальної. 

Тому в сьогоднішньому євангелії Христос запрошує нас до серйозних відносин з Ним, до зрілості. Власне до любові. 

О. Віктор Бурлака 

Коли читаємо сторінки Старого Завіту і розуміємо, що ті які найбільше знали про Бога і бачило його втручання в історії спасіння і нібито жили для Нього, зустрівшись із ним виявились нездатними Його прийняти. Ця проблема, нажаль, стосується не тільки ізраїльського народу.
У сучасному світі ми  також маємо схожу затверділість у стереотипах чи мисленнях , нездатність сприймати просто й адекватно, а відповідно слухати та виконувати накази, функції провідників спільноти. Нажаль, і сьогодні можемо спостерігати за міжконфесійними суперечками, або коли під певними християнськими гаслами, криються тоталітарні, політичні ідеї, просування гендерної ідеології і т. д. і це все впливає на морально – здоровий глузд простого люду. Через такі виклики людство є засліплене і не бачить справжнього Бога і провідника.
Якщо сьогоднішня Церква житиме дарами мудрості, щирості та чуйності у різних життєвих обставинах та викликах сьогодення то це буде велике свідчення для світу. Непорозумінь, конфліктів та розчарувань може стати набагато менше, тому, що вся життєва сила та енергія будуть скеровані саме в напрямку виконання волі Отця Небесного .
Просімо Духа Святого щоб дав нам ці дари аби відкинути все непотрібне і шукати присутності Ісуса та слухати Його слово.

“І відповіли Ісусові: Не знаємо. Ісус же відказав їм: То і я вам не скажу, якою владою Я це роблю”.
Як бачимо у своїх питаннях книжники та старші народу не були щирими з Ісусом бо ціллю для них було зберегти свій статус  у народі та залишитись при власних інтересах. Не щирість або фальшивість у відносинах із Богом  не дають відповідей на важливі питання.  І навпаки коли ми  щирі то це відкриває для нас і перед нами нове розуміння та сприйняття про Бога, ближнього та навколишнього світу.
Один монах, бібліст Проспер Грех у своїй книзі “Контури духовності Нового Завіту” дає цікаве визначення, що таке духовність: “Духовність – це абсолютна відповідь віри християнина, що виявляється любов’ю, яку оживляє Святий Дух, на Боже самовиявлення у Христі”. Тобто, міра та глибина нашої духовності є відповідю нашої віри на Божий дар спасіння в його сині. Від цього розуміння залежить наша відкритість на Бога і на план його спасіння щодо нас. Господь який має повноту влади втручається в наше життя щоб відкрити нам нашу роль і показати місце в Його грандіозних задумах
Кожен день який я проживаю – це особливий дар, який можна, як талант використати або змарнувати. Використовуймо, щоб як найкраще пізнати Живого Бога який хоче вести мене дорогою мого життя щоб не бути зіпсованим світом і замкнутим  у власному егоїзмі.

Молитва − це не тільки розмова з Богом але це також і результат дії Святого Духа у нашому житті. Глибину та якість молитви визначають віра і прощення - це як дві легені людського організму.
Віра в біблійному розумінні − це завжди акт вірності Богові, вона позначає довіру до Його особи. У єврейській мові це слово спільнокореневе зі словом «Амінь». Відкритися з довірою до Бога можна тільки тоді, якщо маємо досвід цього Бога як Отця, люблячого та милосердного Батька.
Якщо маємо живий досвід Бога, тоді хочемо бути схожими на Нього. Одним із способів наслідування Бога Отця є прощення. Ця Божа риса позначає Його стосунки з людьми. Прощення – це усунення з нашого життя перешкод для дії Святого Духа.

Проповідник та Євангелізатор Хосе Прадо Флорес у своїй книжці «Ідіть євангелізуйте охрещених» дуже гарно пише: «Якщо ми хочемо відчувати силу та дію Святого Духа в нашому житті, то маємо усунути всі перешкоди, які заважають Йому зійти у глибину нашого серця. Образа, злоба чи ненависть які тримаємо на нашого ближнього, є немовби стіною, перешкодою. Тому необхідно і варто прощати і просити прощення».

Просімо у молитві щоб Дух Святий просвічував розум кожного з нас щоб завжди могти бачити своє серце і розуміти усі перешкоди та чим скоріше їх «перевертати».

о. Олександр Егреші

Навчав Він їх і казав їм: «Хіба не написано: Дім Мій Домом Молитви назветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!». Ці слова Ісуса є певним викликом для нашої християнської свідомості, і серйозним закликом завжди виходити на «глибоку воду» тобто прагнути більшого, глибшого розуміння храму (спільноти вірних) для мене і його важливості у житті.
Бог є Батьком для усіх людей, і постійним бажанням є добро для усіх Його дітей. Ми, християни, запрошені відкрити Його волю цілому світові. Це не тільки привілей, але й велика відповідальність.
Світ навколо нас потребує нашого свідчення, хоче бачити, що насправді означають слова апостола Павла: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа».
Слова Ісуса із сьогоднішнього уривку є щепленням від пафосу який так відкидає людей, які ще не відкрили для себе в Церкві спільноту, де їх люблять і чекають. Важливо працювати на результат й уникати імітації, яка приховує, що насправді ми більше любимо себе у Церкві, ніж саму Церкву, тобто інших людей, служіння для яких мало би стати для нас найбільшою радістю та честю.
Просім Отця щоб наше життя у спільноті було таке яким задумав Він його, і приносило добрі плоди.

о. Олександр Егреші

«Багато хто сварив на нього, щоб мовчав, та він ще більше кричав».  Вартимей не замовк, не перестав кричати і не прислухався до «розсудливих» заспокоєнь тих, які його оточували. Він знав, що саме він хоче. Інші насправді ним не цікавилися, вони не пережили його стану і не досвідчили його страждань. Дивна Божа благодать зродила в його серці віру та впевненість, що Ісус може відкрити йому очі. І він кричав, поки не отримав зцілення. А після того, як прозрів, пішов за Ісусом, бо Він єдиний звернув на нього увагу та забрав його терпіння.
У нашому житті також трапляються схожі ситуації. Бог вкладає у наші серця неймовірні бажання і мрії. Та нам часто бракує мужності, відваги та довіри до Ісуса, щоби піти за Його голосом та зреалізувати свою мрію. Це Бог зроджує усе прекрасне в нашому серці, Його благодать перемінює нас з середини бо апостол Павло каже: «Бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням», а в заамвонній молитві є такі гарні слова: «Усяке добре давання і  усякий звершений дар згори сходить від тебе Отця Світла».

Просімо у Господа, щоб дав нам віру яку мав Вартимей, щоб завжди бути сфокусованим на Його особі, а не на моїх сумнівах чи голосах інших людей і відкриті очі щоб як учень іти вслід за ним.

о. Олександр Егреші