Історія створення МГКЄ

Більшість із нас дуже сильно любить своїх рідних. Але будьмо чесними, часом ця любов є егоїстичною, чи руйнуючою до тих кого любимо.
Тому слова Господа: "Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний...", вчать нас правдивої любові. Вони зовсім не означають, що маємо применшувати чи обмежувати любов до наших рідних. Зовсім ні, але наша любов до Нього має бути ще більшою за любов до рідних, хоч це здається нам неможливим. Але якщо поставимо в нашому житті Бога на перше місце, то всі інші речі стануть на свої місця. Якщо намагатимемось любити Господа з усіх наших сил, то навчимось і зможемо любити наших батьків, дружину, чоловіка, дітей і т.д. справжньою любов'ю.

У сьогоднішньому Євангелії читаємо, як велика кількість людей були з Ісусом. Три дні вони слухали Його науку, і залишались з ним не дивлячись на те, що не мали багато комфорту бо місце то було пустинне. Натомість для нас інколи важко присвятити для Бога декілька хвилин молитви протягом дня, чи годину-півтори у неділю у церкві. Знаходьмо час, щоб побути з Господом у молитві чи в читанні Святого Письма, тим самим набираючись сил і просячи внутрішнього миру та спокою.
Бачимо, що Господь дбав не лише про духовний стан його слухачів, але також і про фізичний, не хотів відпускати людей голодними.
Тому довіряймо Господу, і перебуваймо з Ним.

Часом Господь наш Ісус Христос, перед тим як зробити якесь чудо, чи оздоровити когось, просить визнання віри тієї особи. Але буває і так, як у сьогоднішньому Євангелії, коли спілкуючись з людиною Господь бачить її віру.
Жінка яка прийшла просити за свою дочку, хоч і не належала до вибраного ізраїльського народу, але щиро вірила, що Ісус може оздоровити її дитину. Не дивлячись на відмову: “не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам”, на яку більшість людей образилося б, вона не відступає, а смиренно продовжує просити: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях”. Почувши її відповідь Господь милосердиться над нею.
Чи наша віра є також такою смиренною, а прохання до Господа наполегливими?

Слухаючи Слово Боже в церкві, або читаючи його наодинці, ми з легкістю приймаємо науку Господа. Ми з радістю чуємо слова Спасителя про головні заповіді любові - до Бога і до ближнього. Але маємо пам'ятати, що наша віра виявляється у буденних обставинах нашого життя та конкретних вчинках: у допомозі один одному, у служінні один для одного, у терпінні та прощенні недосконалостей  один одного і т. д.
"Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема братам у вірі".

Нікому з нас не подобається коли його в чомусь обмежують чи відбирають свободу.
Саме через це, інколи, а частіше в молодості, ми сприймаємо негативно певні правила, закони чи заповіді Божі. В сьогоднішньому читанні, апостол Павло говорить: "Ви бо, брати, покликані до волі, аби лише ваша воля не стала причиною, щоб жити за тілом, але любов'ю служіть один одному". Отже заповіді Божі є для нас дороговказом, щоб ми не стали невільниками гріха та наших пристрастей, які є згубними для людини. Тому найголовнішою є заповідь любові, бо чим більше у нас буде любові, тим вільнішими ми будемо.

о. Михайло Лендєл

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас задуматись  про те, якими учнями Христа ми є. Інколи, ми християни, ховаємося за різними зовнішніми ознаками, обрядами, приписами, чисельними молитвами і т. д. Так, всі ці речі є важливими, бо їх роль приводити нас до Бога, але якщо ми за ними тільки ховаємося заспокоюючи голос нашого сумління, щоб не змінювати наше життя, то маємо задуматись чи слова Господа не звучать до нас – “Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене”. Де є наше серце?