Кожна людська доля наповнена великим Божим промислом. І людина не залишається на самоті у найважчі хвилини земного існування. Від сотворення і на віки кожен з нас пов'язаний вузами любові зі своїм Небесним батьком.
Ми досвідчуємо цю любов у різний спосіб. Найбільше можна її відчути відповідаючи на план Божого спасіння щодо нас. Для цього потребуємо досліджувати Божу волю у особистому житті через молитву розважання на щодень.
Але стається, що ми не хочемо йти за Божим планом. І тоді на нас падуть важкі випробування, ми втрачаємо розуміння свого правдивого призначення на землі. Смуток породжує відчай та зневіру.
І навіть тоді нас не покидає всюдисущий Бог. Він продовжує шукати спосіб щоб змогти без найменшого нав’язування подарувати нам своє благословення. Хоч іноді це терпеливе Боже до нас ставлення ми сприймаємо як Божу байдужість чи жорстокість до нас.
А іноді наша гріховна природа прагне принесення жертви Богові, бо ми не віримо у безкорисливу доброту Творця. І Бог приймає наші жертви, і воздає всім набагато більше. Хоча тільки подяка і похвала з наших уст дійсно потрібні Богові.
о. Роман Лозюк