Історія створення МГКЄ

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас задуматись  про те, якими учнями Христа ми є. Інколи, ми християни, ховаємося за різними зовнішніми ознаками, обрядами, приписами, чисельними молитвами і т. д. Так, всі ці речі є важливими, бо їх роль приводити нас до Бога, але якщо ми за ними тільки ховаємося заспокоюючи голос нашого сумління, щоб не змінювати наше життя, то маємо задуматись чи слова Господа не звучать до нас – “Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене”. Де є наше серце?

У сьогоднішньому Євангелії, Господь вчить нас, ставитися до Божих заповідей не як до переліку заборон чи приписів, яких маємо дотримуватись через страх бути покараними, але через призму любові. Бо коли прагнемо любити Бога та ближнього, тоді уникаємо всього, що може принести їм прикрість, тобто гріха. Саме любов має спонукати нас не сухо виконувати закон Божих заповідей, але діяти, прославлячи Бога і роблячи добро один одному.

Чи відчуваєш ти, як страх іноді сковує твоє серце, коли потрібно говорити правду? Подивися на Івана Хрестителя! Він стояв сам перед силою царя, але не зламався. Він знав, що правда дорожча за життя, і це зробило його непереможним. А Ірод? Він мав усе: владу, багатство, вплив, але став рабом власної слабкості. Сьогодні ми стоїмо перед тим самим вибором: обрати сміливість, яка веде до свободи і життя, чи страх, який замикає нас у клітці компромісів і духовної смерті. Бог кличе нас бути вільними, бути сильними, бути справжніми. Чи наважимося ми відповісти на цей заклик?

о. Юрій Керестеші

В сьогоднішньому Євангелії Ісус попереджає нас про важкі часи, які прийдуть на цей світ. Але Його слова є також джерелом надії. Він говорить про війну, переслідування, зраду, і про те, що любов багатьох охолоне. Та незважаючи на ці виклики, Ісус закликає нас зберігати витривалість у вірі, обіцяючи спасіння тим, хто витримає до кінця. Ці слова нагадують нам, що християнське життя – це не лише шлях благодаті, але й шлях випробувань, які ми проходимо з надією і довірою до Бога. Нехай ці труднощі зміцнюють нашу віру, а не зламлюють, і нехай допомагають нам залишатися вірними Його любові.

О. Юрій Керестеші

Коли ми кудись їдемо, то беремо з собою багато речей, які нам і не потрібні, але ми переживаємо, що як ми будемо без них. Ісус дає своїм учням детальні настанови: «Не брати з собою нічого на дорогу, крім палиці, ні хліба, ні сумки, ні грошей.» Тобто, вони мають бути повністю залежними від довіри до Бога. Для єврея торба означала, що  можна було щось носити в ній з собою в дорозі: одяг чи їжу наприклад. Торба також мала символічне значення. Торби носили з собою фарисеї та книжники, куди вони збирали пожертвування на храм у Єрусалимі. Нерідко, частину пожертвувань вони залишали собі. Тому торба мала також значення жадібності та крадіжки. Можливо, тому Ісус посилає апостолів без торби, щоб ті відрізнялися від фарисеїв. Бо апостоли також проповідували про Царство Боже, але не мали з собою символу жадібності. Цим Словом Господь сьогодні вчить нас: неважливо як складаються наші життєві обставини, які ми іноді не можемо зрозуміти, але Він завжди піклується про нас. Тому від нас потрібна просто - довіра. Як казав Святий Йоан Павло II: « Довіра до Бога дає Йому змогу творити чудеса.»

О. Юрій Керестеші

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Неділя 14 по ЗСД__bl.mp3[/audio]

У сьогоднішній притчі наш Спаситель Ісус Христос дає розуміння безкінечної щедрості Царства Божого і любові, терпеливості, а також справедливості Отця Небесного. Притча про весільний обід дуже добре ілюструє людську поведінку у відносинах із нашим Творцем. Весь видимий світ є подарунком Отця нашого Небесного для нас, Син Божий відкрив двері Царства Божого для кожного з нас і приготував кожному там місце, а ми своєю егоїстичною поведінкою відкидаємо ці подарунки. Як часто ми у своєму повсякденному житті чуємо поклик до радості цього життя, поклик до звершення духовний подвигів, поклик до того, щоб бути інструментом божим у становленні Царства Божого вже тут на землі, але різні земні речі є для нас важливішими за вічне. Тому просімо у своїх молитвах Всемогутнього Бога, щоб давав нам мудрість розрізняти першочергове від другорядного, і якнайчастіше обирати те, що веде нас до спасіння. І дуже просімо нашого Спасителя, щоб ми через наш егоїстичний стиль життя не втратили свого покликання і були обраними для участі у вічному небесному бенкеті.

о. В'ячеслав Щербанич