Чому ми поклоняємося Святому Духові нарівні з Отцем і Сином? Роздуми про Символ віри, частина VІІ

о. Іван Васько - ThDr

Лип 27, 2024

«І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків»

Що означає дух? Хто такий Святий Дух?

Давньоєврейською мовою, слово «дух» – «руах» – означає подих, вітер, силу, яка невидима для ока, але проте вона може рухати речами і їх оживляти. Дух, мовою Святого Письма, – це сутність, яку не можна порівняти чи співставити із якимось іншим сотворінням, але ця сутність у всьому присутня і все пронизує. Євангеліє дає нам визначення: «Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде» (Ів 3,8). 

Святий Дух – це Бог в Його дії, у Його життєдайній силі в нас, у світі та всій природі. Святий Дух – це присутність Бога всюди і завжди. Ось чому ми називаємо Його Духом, а також Господом і описуємо Його дію як того, хто все «животворить». Без досвіду цієї присутності невидимого, але відчутного Бога – Бог би перетворився на пусту «ідею», якусь видумку людського розуму. 

Як розуміти віру в Єдиного Бога одночасно у трьох Особах? 

Ми віримо у Єдиного Бога, але не «Бога самотнього», не Бога, самого в Собі закритого. «Бог є Любов», (1Ів 4,8), а любов означає існувати задля іншого, віддавати себе іншому! Якщо Отець є «Люблячий», а Син є «Улюблений», то Святий Дух є сама «Любов», що Їх об’єднує. Цією самою любов’ю, якою є Бог, своєю самовіддачею Він творить світ, закликає кожного з нас до буття, робить кожного з нас своїм улюбленим сином/дочкою. Тому ми називаємо Святого Духа «Утішителем», «Сокровищем благих» і «Подателем життя», молимося до Нього: «Прийди і вселися в нас…». І Він вселяється в нас, наставляє нас, за словом Христа, на всяку правду (пор. Ів 16,13), дарує нам вічне життя (пор. Ів 3,5-6).

Чому Святий Дух з Отцем і Сином «рівнопоклоняємий» і «рівнославимий»?

Святий Дух походить від Бога-Отця, через Бога-Сина, тому він Сам – Бог (пор. Ів 14,16; 14,26; 15,26). У посланнях святого апостола Павла ми можемо прослідкувати, що Святий Дух від Отця походить, про Отця і Сина свідчить, до Отця призводить, але Він не є Отцем і не є Сином (пор. 1Кор 2,10-11; Еф 4,30). Святий Дух – це єдність Отця і Сина, Він є відблиск Божественної краси і Божественного добра, життєдайна і невидима сила Божа у видимому фізичному світі.

Святий Дух, …який «говорив через пророків». Що це означає для нас?

Легко зауважити, що в нашій свідомості «пророк» – це той, хто пророкує майбутнє, щось на кшталт ясновидця. Хоча передбачення майбутнього входить у християнське сприйняття і розуміння пророцтва, воно не вичерпує собою цього поняття. Передбачення майбутнього не є головним завданням пророка. Добра половина Старого Завіту складається із писань пророків, але вони зовсім не зводяться до передбачення майбутнього. Суть, глибина пророцтва полягає в іншому: розповісти людям, якою є Божа воля. 

Розкриваючи і пояснюючи Божу волю, пророк не просто пояснює чи говорить про майбутнє, як це є у ворожок і ясновидців. Пророкувати – це відкривати Божу волю і закликати прийняти її. Пророкувати – це викривати зло і закликати до боротьби з ним. Ось чому Церква рішуче відкидає і засуджує ходіння до всіляких ворожбитів та ясновидців. Тому що ворожіння і передбачування того, що з нами відбудеться у майбутньому, – означає недовіряти Богові, вірити, що наше життя наперед призначене: комусь Бог дає добре життя, а комусь — погане. Вірити ворожці чи екстрасенсам – означає заперечувати доброту Бога і свободу, яку Бог дав кожному з нас! Пророцтво відрізняється від будь-якого віщунства, бо воно закликає до свободи, закликає звільнитися від зла і лінивства, щоб працювати над собою, змінювати себе та своє життя на краще.

Якщо прочитаємо пророків Старого Завіту, зауважимо, що вони пишуть про дуже звичні для нас події: війни, перевороти, вбивства, завоювання… Цим різним, давно минулим подіям, які, здавалося б, не мають ніякого відношення до нас, присвячена величезна частина Біблії. Чому ж ми повинні не тільки читати пророків, а ще й визнавати ці тексти богонатхненним Письмом, словом Божим? Причина проста: у цих подіях, в яких пророки пояснюють, у чому полягає воля Божа, йдеться вже не тільки про минуле, але також про теперішнє, про наше життя та його сенс. Через події з минулого людина може навчитися розуміти сенс і задум Божий щодо свого життя. У цьому сенсі пророцтва звернені як до сьогодення, так до минулого і майбутнього.

 «Як не покаєтесь, усі загинете так само!» (Лк 13,3) – ось справжня суть пророцтва. Ісус нас навчає, що пророцтво завжди вказує на два шляхи, між якими постійно, у великому й малому, людина покликана робити вибір. Можемо вибирати шлях Божий або ж шлях, направлений проти Бога. 

Треба додати, що згідно християнської віри, через святу Тайну Миропомазання дар пророцтва даний кожному християнину. Кожен із нас покликаний до того, щоб бачити сенс свого життя і подій, що відбуваються. Дуже часто, на жаль, ми приглушуємо в собі це покликання бачити і чути Бога у подіях нашого життя, а також розуміти, чи кожен наш вчинок є згідний волі Божій. Щоб відновлювати дарований нам талант пророкувати, важливо молитися щодня до Святого Духа: «Прийди, вселися в нас і очисти нас від усякої скверни…». 

Читати попередниій розділ