Слово дня

Вдова нічого не просить у Ісуса. Вона просто плаче за своїм єдиним сином. Але Христос сам бачить її біль, зупиняється і говорить: «Не плач».

Часом нам здається, що Бог не бачить нашого болю, особливо коли вже немає сил навіть просити. Але сьогодні Євангеліє показує: Христос бачить і приходить Сам. Там, де ми бачимо кінець, Він може сказати: «Встань!»

А чи довіряю я Богові те, що вже вважаю безнадійним?

Леві сидить на митниці, коли чує від Ісуса прості слова: «Іди за мною!» Христос не чекає, поки він стане кращим чи виправить своє минуле. Він кличе його саме там, де він є.

Апостол Павло говорить, що навчився покладатися не на себе, а на Бога. Можливо, і наше навернення починається тоді, коли перестаємо надіятися тільки на власні сили і довіряємо Христові.

А що мені сьогодні потрібно залишити, щоб встати і піти за Ним?

Йоан запитує Ісуса: «Ти той, що має прийти?» А Христос не починає доводити словами, ким Він є. Він просто показує на плоди: сліпі бачать, хворі оздоровлюються, бідним звіщається Добра Новина.

Апостол Павло теж зрозумів, що все, чим колись пишався, нічого не варте у порівнянні з пізнанням Христа. Бо віра — це не тільки знати про Бога, а побачити Його дію у своєму житті.

А де сьогодні я бачу, що Христос діє у моєму житті?

Побачити чужу помилку завжди легше, ніж свою. Христос називає це скалкою в оці брата і колодою у власному. Тому перш ніж виправляти іншого, Він пропонує подивитися у своє серце.

Апостол Павло хвалить Тимотея, бо той не шукає свого, а дбає про інших. Справжня зміна ближнього часто починається не з наших зауважень, а з нашого власного прикладу.

А яку «колоду» у своєму житті мені сьогодні потрібно побачити?

Христос говорить речі, які важко прийняти: любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає, молитися за тих, хто кривдить. Але саме так християнин стає іншим від світу.

Апостол Павло каже, що ми маємо сяяти «неначе світила у світі». Іноді найбільше світло — це не відповісти злом на зло, а залишитися людиною любові.

А чи видно світло Христа у моїй поведінці з тими, кого мені важко любити?

Любити тих, хто любить нас, не так важко. Але Христос сьогодні пропонує щось більше: чинити добро навіть тому, від кого не отримаємо нічого у відповідь.

Апостол Павло чує від Господа: «Досить тобі моєї благодаті». Саме Божа благодать дає нам силу любити тоді, коли наших власних сил уже не вистачає.

А чи вмію я робити добро, не чекаючи нічого взамін?

Розслаблений сам не міг прийти до Ісуса. Але біля нього були люди, які не зупинилися перед перешкодами, а принесли його до Христа. І Євангеліє говорить дуже цікаво: Ісус побачив їхню віру.

Іноді наша віра потрібна не тільки нам. Можливо, поруч є хтось, хто сьогодні сам не має сили прийти до Бога. Тоді наше завдання — понести його своєю молитвою, підтримкою, присутністю.

А кого сьогодні я можу принести до Ісуса?

Бажати собі вбогості, голоду чи плачу — це зовсім не те, що світ називає щастям. Світ говорить: май більше, думай про себе, будь першим. А Христос пропонує іншу дорогу.

Апостол Павло каже: «майте на увазі користь не власну, але інших». Можливо, саме тут і починається справжнє блаженство — коли людина перестає жити тільки для себе і вчиться давати.

А ти вже досвідчив щастя, яке приходить тоді, коли віддаєш?

Марта приймає Ісуса у свій дім і відразу починає багато робити для Нього. Марія ж просто сідає біля Його ніг і слухає. Ісус не говорить, що служити погано. Він нагадує, що серед багатьох наших справ можна загубити найважливіше — слухання Бога.

Бо можна багато робити для Бога, але мало бути з Ним. А Христос сьогодні говорить: «Одного ж потрібно».

А чи знаходжу я серед своїх щоденних клопотів час просто сісти біля Ісуса і послухати Його?

Ми часто хочемо, щоб Бог щось змінив у нашому житті: дав мир, вирішив проблему, допоміг у труднощах, змінив людей біля нас. Але сьогодні Ісус говорить про молоде вино, яке не можна вливати у старі бурдюки. Бо Бог не приходить тільки для того, щоб трохи «полатати» наше старе життя. Він приходить, щоб зробити його новим.

Апостол Павло переживає кайдани, але навіть у них бачить можливість для Євангелія. Те, що мало його зупинити, стає нагодою для проповіді Христа. Бо коли людина дозволяє Богові перемінити своє серце, тоді навіть труднощі починає бачити по-іншому.

Може, ми просимо в Бога «нового вина», але хочемо залишитися старими бурдюками? Христос завжди приносить щось нове. Питання лише одне: чи готовий я дозволити Йому змінити мене?

Прокажений –« Господи, якщо ти хочеш, можеш мене зробити чистим.» (Лк.5,12)

Проказа вважалася покаранням Бога за вчинені гріхи (Втор.28,27.35) 

Прокажений -це  ізгой, позбавлений суспільного життя. Й Ісус на прохання прокаженого, робить дві речі, які ніхто не робить: 1- торкається прокаженого, 2- очищає словом “Хочу, очисться!”

Напевно, найцінніше, найважливіше, тут це те, що  «Ісус хоче» . Чуєш? Хоче! 

Тепер, що робить нас прокаженими ?  Гріх. І як наслідок через гріх позбавляємося спільноти. Перше, спільноти Бога( згадаймо первородний гріх) а відтак і спільноти людей ( згадай сварку у сімї де «его» домінує).  Грубе, гнівливе, образливе, без любові, слово в колективі, сімї, чи іншій формі спільноти, лише знищує єдність, а відтак позбуває нас суспільства, і так з будь яким гріхом. 

Тому; а) як важливо зауважити в собі проказу, яка позбавляє нас спільноти. б) як важливо побачити виявити потребу очищення від цієї прокази. в)як важливо почути -  “Хочу, очисться!”

Духу Святий веди нас до Ісуса.