Слово дня

Побутує думка, що йти проти течії це безглуздо. Однак у християнському житті самотність неодноразово свідчить про правильність поводження. Коли навколо тебе не знайдеться жодного праведного, ти все ж повинен продовжувати бути вірним Христовим заповідям.

Ной слухав Божі слова і виконував їх бездоганно. Це породжувало насмішки зі сторони інших людей. Але він зумів переконати своїх домашніх слідувати за ним. Він знав, що Господь не зрадить свого заповіту.

Ти, Господи, захорониш нас і збережеш нас від роду цього і повік (Пс. 11,8). 

Християнська сім’я це джерело радості. Ніщо так не тішить людське серце як взаємна любов подругів та дітвора, що наповнює рідний дім.

Убогість сучасної людини пов’язана із втратою спілкування у колі рідних.

Щастя не купити в супермаркеті. Воно не коштує дорого і його не замінить найновіша техніка. Людське серце живе поки любить. А хто любить Бога, той на сторожі життя.

За повелінням Господа постав світ. Словом своїм Він створив людину. Його ж заповідями і сьогодні він утримує на землі все, що живе. А той, хто дотримує їх, той матиме життя вічне.

Історія про Ноя починається з трагедії людства. Причиною Божого гніву став непослух. Як пише про це книга Буття, насильство занапастило землю. А Ной був праведний, бо він робив усе, як велів йому Бог.

Віковічна проблема людства починається з одних і тих же бід. Непослух Божому велінню, підступність зла та легковажність людини щодо власного призначення.

На прикладі Ноєвого ковчегу ми можемо розгледіти Божу мудрість та турботливість про життя людей навіть у часи важких випробувань.

Ной мав постійний зв'язок з своїм Творцем, тому він зрозумів небезпеку, що насувалася на людство. І хоча іншим людям його поведінка здавалася безглузда, а потоп видався раптовим та не прогнозованим, сімейство Ноя було врятоване, як і тваринний світ, який його оточував.

Нехай Бог дасть нам терпеливості та завзятості, щоб ми могли також у власному житті розчути Божу присутність через голос Церкви.

А пихатість та байдужість зарозумілих людей не відвертає нас від розбудови ковчегу Божого, який для нас чудесно задумав Господь і керманич нашого спасіння Ісус Христос.

О. Роман Лозюк

Четверо друзів паралізованого зважилися на дуже відважний крок. На їхньому шляху було багато перешкод: натовп, стеля, обурення людей… Любов може підштовхнути людину на неймовірні речі. Сьогодні в центрі Євангеліє є не тільки Ісус та розслаблений, але також четверо друзів хворого.  Більшість людей, які ходили за Ісусом робили це заради себе, заради власних інтересів. Друзі ж, які супроводили хворого прийшли заради нього. Вони чітко розуміли, що їм потрібно за будь яку ціну принести свого друга до Ісуса.

Інколи наша віра вимагає від нас кардинальних кроків. Особливо коли на шляху є багато перепон, зокрема натовп. Інколи думка інших людей, до якої ми сліпо пристаємо, може псувати наші відносини з Господом. Наші старання для ближнього, діла милосердя, чи вияви емпатії також можуть зазнати атаки з боку інших людей. Зараз ми живемо в той час, коли за гріх хвалять, а за добро засуджують… Що нам робити? Найперше, мусимо пам’ятати слова апостола Павла: «Бо коли ми живемо, для Господа живемо» (Рим. 14, 8). Кожен християнин має прагнути догодити насамперед Богові.

Так важливо для нашого духовного життя знаходити можливість побути на самоті. Особливо в час Великого Посту. Життя сучасної людини зазвичай переповнене шумом, метушнею. Багато планів, багато справ, бачимо перед собою багато роботи. В такому стані легко забути про щось важливіше, легко можна занедбати те, що становить важливу умову нашого спасіння – це наші відносини з Богом. Так важливо зупинитися перевести подих, пригадати собі хто ми є і куди прямуємо. Так важливо замовчати, щоб почути Того, хто нас так любить – Бога. Тут необхідно усвідомити, що далеко не все залежить від нас, що ми несамодостатні, що потребуємо підкріплення Святого Духа… Ісус каже «Прийдіть до мене всі стомлені та обтяжені і я облегшу вас..» (Мт. 11, 28). Перебуваючи в єднанні з Ісусом можемо відчути легкість, простоту, звільнення та лікувальний дотик, якого так потребує наше серце.

О. Василь Лехман

Слова «закон», «заповідь», «правило» для багатьох можуть звучати неприємно, або викликати неоднозначну реакцію. Вони асоціюються в нашому розумі з обмеженнями, певними неприємними перепонами до нібито повної свободи. Дуже часто причиною такого сприйняття заповідей є гординя і тоді людина думає, що краще знає як має діяти, думати, говорити. Так само як і Слово, яке виходить з вуст Божих, заповіді є тим світильником на дорозі нашого життя. «Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119, 105). Тут маємо зробити важливий висновок: заповіді нам дані не для того, щоб нас обмежити, але щоб зробити світлою нашу дорогу, щоб показати нам правдивий шлях до істини, добра та справжнього щастя… Ми повинні сприймати їх як мудрі настанови нашого Небесного Батька, який понад усе хоче нашого спасіння. «Щасливі ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Господнім законом» (Пс. 119, 1).

о. Василь Лехман

Пора Великого Посту – це є той час, коли наша праця має перетворитися у великі плоди. 

«Іди, ледащо, до мурашки; приглянься до її звичаїв, будь розумним». Святописець радить приглянутися до мурашки, до маленького Божого творіння, яке вражає своєю працьовитістю. Бездіяльність для неї означає смерть. Це стосується й людини. Коли людина впадає в лінивство – її життя під загрозою. Тут говоримо не тільки про фізичну працю, але також про наші духовні змагання до святості. Хочемо, щоб наше життя набирало нового змісту, а наше серце очищувалося, потрібно прикладати зусилля. «…Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Отже, багато залежить наскільки готові ми працювати для власного духовного вдосконалення. 

Але це не має бути просто праця, але співпраця. Успіхи в нашому духовному переображенні залежать у великій мірі від усвідомлення того, що «без Мене ж Ви нічого чинити не можете» (Ів. 15, 5). Самонадіяність може зіграти з нами злий жарт. 

Отже, крокуючи дорогою Великого Посту, прямуючи до Пасхи, ми мусити усвідомити зміст слів апостола Павла: «Я можу все в Тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 13). 

Найперше наше покликання – це покликання до життя. Ми покликані прожити наше життя достойно. Сучасність позначена тотальною неповагою до людського життя, більшість людей не бачать у ньому місця для того, хто є самим Життям, тобто Бога. Це дуже часто стається тому, що людина не розуміє, що її життя є даром Божим, що життя походить від Нього. Через таку позицію втрачається справжня цінність життя. Багато моментів сучасності вказують нам на легковажне ставлення до життя: залежність від алкоголю, аборти, наркоманія, евтаназія – це все ознаки ненависті до життя. Вбивство Авеля показує нам як далеко може зайти людина опанована гордістю, заздрістю, ненавистю… Тому, щоб не розтрачати своє життя, щоб не витратити його на речі даремні, мусимо звільнити себе від всього того, що ламає відносини з Богом… Тільки завдяки любові Бога ми можемо відчути, що наше життя важливе, красиве і його варто прожити…

о. Василь Лехман

Історія Каїна й Авеля має глибоке відображення в нашому житті. Адже, кожен може бути подібним до цих двох братів. Почнемо з того, що обидва зважилися на добру справу – принести жертву Богові… Але далі має значення як ми це робимо, або з яким серцем. Принести Богові жертву – це означає бути вдячним Йому, віддавати належне Творцеві, багоговіти перед ним… Тут маємо добрий намір, але далі має значення, що нами керує: любов, чи власна гординя… 

Бажання робити добру справу – це щось дуже важливе для нашого духовного піднесення. Ісус Христос також вчить нас (ми про це неодноразово читаємо в Євангелії) бути милосердними, так ми уподібнюємося до Бога. Це так само певна жертва Богові. Але, якщо причиною цього милосердного вчинку чи будь-якої іншої справи є наша слава, чи інші власні інтереси, то ми втрачаємо. «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду» (Мт. 6, 1-2). Отже, щоб Бог прийняв наш милосердний вчинок маємо робити це з чистим серцем, чистим наміром та заради Божої слави.

о. Василь Лехман

Кожного тижня від наших отців ми отримуємо запрошення відвідати Божественну Літургію в неділю. Сьогодні це прохання лунає з самого Євангелія. Филип каже Натанаїлу прийди і подивися. Господь в різний спосіб, через людей та обставини хоче збирати своїх дітей разом. Він не просто хоче нам щось дати, не просто радіти нашій зустрічі, але хоче дарувати нам себе цілого у Пресвятій Євхаристії. Часом ми можемо мати викривлений або спотворений образ Бога, який нам хтось накинув. Дуже важливо щоб ми самі переконалися, досвідчили через особисту зустріч, який є Господь. Це неможливо зробити, якщо не відповісти на його запрошення. Ця зустріч може змінити ваше життя.

Прийдіть і подивіться!

Вкусіть і побачите який добрий Господь!

У Старому Завіті субота була днем відпочинку, бо цього дня Господь відпочив від діл своїх і освятив цей день.

Але субота була лише тінню майбутніх речей, які мали відкритися. Сьогодні ми святкуємо перший день тижня, тобто неділю. Цей день ми ще називаємо День Господній, бо саме в цей день наш Господь воскрес із мертвих та зіслав Святого Духа на своїх учнів. В Новому Завіті ми часто зустрічаємо як Ісус дискутує з книжниками та фарисеями про правдиве святкування суботи. Субота для людини, а не навпаки. 

А як ви святкуєте День Господній? 

В Божому законі важливою є суть закону, а не формальне виконання приписів. Закон має допомагати людині робити добро, а не паралізувати чи обмежувати її дії. Господи, веди на правдивою дорогою твоїх заповідей, щоб наші ноги на спіткнулись!

Коли ми починаємо постити і молитися, то наше життя неодмінно буде змінюватися. Плодами такого життя буде милостиня, яку ми зможемо робити. Слово Боже нас навчає, що більшим щастям є давати ніж брати. Пригадайте собі, що ви відчували тоді, коли вам хтось робив подарунок. Ви відчували себе на коротку мить такою щасливою людиною. А тепер уявіть собі, що роблячи милостиню нашим ближнім скількох людей ми можемо ощасливити. В неділю мʼясопусну ми чули: «Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили»(Мт. 25,40). Дуже важко робити милостиню, але вона також є і мірилом нашої віри. Оживімо нашу віру добрими плодами. Нехай наші добрі вчинки, а зокрема молостиня свідчить про те, що наша Віра є жива!

о. Андрій Кенийз

Ці слова святого Євангелія в наших храмах лунають дуже часто і ми їх можемо знати навіть напамʼять, але вони можуть бути відірваними від нашого життя. Недостатньо бути тільки слухачами або знавцями Слова Божого, але потрібно згідно цього Слова жити. Часом ми можемо просити в Господа того, що нам насправді не потрібно, або може нам нашкодити. Пригляньмося до наших прохань, якими ми звертаємося до Бога. Дуже часто ми хочемо щоб Господь виконував нашу волю, робив так, як хочемо ми. А насправді молитва має допомогти нам, щоб ми виконували Божу волю, вибирали те, що нам пропонує Господь.

Молімося так: « Господи, навчи нас чинити твою волю».

о. Андрій Кенийз