Слово дня

Йоан запитує Ісуса: «Ти той, що має прийти?» А Христос не починає доводити словами, ким Він є. Він просто показує на плоди: сліпі бачать, хворі оздоровлюються, бідним звіщається Добра Новина.

Апостол Павло теж зрозумів, що все, чим колись пишався, нічого не варте у порівнянні з пізнанням Христа. Бо віра — це не тільки знати про Бога, а побачити Його дію у своєму житті.

А де сьогодні я бачу, що Христос діє у моєму житті?

Побачити чужу помилку завжди легше, ніж свою. Христос називає це скалкою в оці брата і колодою у власному. Тому перш ніж виправляти іншого, Він пропонує подивитися у своє серце.

Апостол Павло хвалить Тимотея, бо той не шукає свого, а дбає про інших. Справжня зміна ближнього часто починається не з наших зауважень, а з нашого власного прикладу.

А яку «колоду» у своєму житті мені сьогодні потрібно побачити?

Христос говорить речі, які важко прийняти: любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає, молитися за тих, хто кривдить. Але саме так християнин стає іншим від світу.

Апостол Павло каже, що ми маємо сяяти «неначе світила у світі». Іноді найбільше світло — це не відповісти злом на зло, а залишитися людиною любові.

А чи видно світло Христа у моїй поведінці з тими, кого мені важко любити?

Любити тих, хто любить нас, не так важко. Але Христос сьогодні пропонує щось більше: чинити добро навіть тому, від кого не отримаємо нічого у відповідь.

Апостол Павло чує від Господа: «Досить тобі моєї благодаті». Саме Божа благодать дає нам силу любити тоді, коли наших власних сил уже не вистачає.

А чи вмію я робити добро, не чекаючи нічого взамін?

Розслаблений сам не міг прийти до Ісуса. Але біля нього були люди, які не зупинилися перед перешкодами, а принесли його до Христа. І Євангеліє говорить дуже цікаво: Ісус побачив їхню віру.

Іноді наша віра потрібна не тільки нам. Можливо, поруч є хтось, хто сьогодні сам не має сили прийти до Бога. Тоді наше завдання — понести його своєю молитвою, підтримкою, присутністю.

А кого сьогодні я можу принести до Ісуса?

Бажати собі вбогості, голоду чи плачу — це зовсім не те, що світ називає щастям. Світ говорить: май більше, думай про себе, будь першим. А Христос пропонує іншу дорогу.

Апостол Павло каже: «майте на увазі користь не власну, але інших». Можливо, саме тут і починається справжнє блаженство — коли людина перестає жити тільки для себе і вчиться давати.

А ти вже досвідчив щастя, яке приходить тоді, коли віддаєш?

Марта приймає Ісуса у свій дім і відразу починає багато робити для Нього. Марія ж просто сідає біля Його ніг і слухає. Ісус не говорить, що служити погано. Він нагадує, що серед багатьох наших справ можна загубити найважливіше — слухання Бога.

Бо можна багато робити для Бога, але мало бути з Ним. А Христос сьогодні говорить: «Одного ж потрібно».

А чи знаходжу я серед своїх щоденних клопотів час просто сісти біля Ісуса і послухати Його?

Ми часто хочемо, щоб Бог щось змінив у нашому житті: дав мир, вирішив проблему, допоміг у труднощах, змінив людей біля нас. Але сьогодні Ісус говорить про молоде вино, яке не можна вливати у старі бурдюки. Бо Бог не приходить тільки для того, щоб трохи «полатати» наше старе життя. Він приходить, щоб зробити його новим.

Апостол Павло переживає кайдани, але навіть у них бачить можливість для Євангелія. Те, що мало його зупинити, стає нагодою для проповіді Христа. Бо коли людина дозволяє Богові перемінити своє серце, тоді навіть труднощі починає бачити по-іншому.

Може, ми просимо в Бога «нового вина», але хочемо залишитися старими бурдюками? Христос завжди приносить щось нове. Питання лише одне: чи готовий я дозволити Йому змінити мене?

Прокажений –« Господи, якщо ти хочеш, можеш мене зробити чистим.» (Лк.5,12)

Проказа вважалася покаранням Бога за вчинені гріхи (Втор.28,27.35) 

Прокажений -це  ізгой, позбавлений суспільного життя. Й Ісус на прохання прокаженого, робить дві речі, які ніхто не робить: 1- торкається прокаженого, 2- очищає словом “Хочу, очисться!”

Напевно, найцінніше, найважливіше, тут це те, що  «Ісус хоче» . Чуєш? Хоче! 

Тепер, що робить нас прокаженими ?  Гріх. І як наслідок через гріх позбавляємося спільноти. Перше, спільноти Бога( згадаймо первородний гріх) а відтак і спільноти людей ( згадай сварку у сімї де «его» домінує).  Грубе, гнівливе, образливе, без любові, слово в колективі, сімї, чи іншій формі спільноти, лише знищує єдність, а відтак позбуває нас суспільства, і так з будь яким гріхом. 

Тому; а) як важливо зауважити в собі проказу, яка позбавляє нас спільноти. б) як важливо побачити виявити потребу очищення від цієї прокази. в)як важливо почути -  “Хочу, очисться!”

Духу Святий веди нас до Ісуса.

Чи хотів би ти, щоб у твоєму житті вдбулося чуду ? Хоч воно і відбувається, але, напевно, хотів би більше. Хотів би Ісуса який зцілює конкретно, родича, друга , знайомого, тещу, і т.д.  Адже постійно маємо таку потребу.  І такий Ісус пригодився б  навіть для невіруючих.

І справді Ісус це робить- зцілює.  Але коли він відповідає на бажання людей із сьогоднішнього уривку євангелія, на бажання затримати(привласнити) Його для себе, Ісус відповідає: “Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий.” І цікаво , тут нема обіцянки чуда, тобто, зцілень, але є обіцянка більшого – «Добра новина», Його любові, Царства Божого, а воно є між нами,  «Якже спитали його фарисеї, коли прийде Царство Боже, він відповів їм: “Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! - або: Он там! - бо Царство Боже є між вами.”»Лк.17,20-21

Духу Святий, види нас до бажання більшого…

В сьогоднішньому Євангелії, бачимо, як Петро рибалив цілу ніч і нічого не впіймав. Але важливим моментом є саме те, що на слово Ісуса, Петро закидує сіті і ловить рибу. 

Довіра ось що керувало Петром, він довіряв. Довіряв настільки що не боявся піти на глибінь і закинути сіті. Господь сьогодні запрошує тебе до довіри, не бійся довіряй і виплинь на глибінь.

о. Віктор Бурлака