Слово дня

Різдво Божої Матері – це апогей праведності, котрої могло досягнути людство. Тут з’єднується дві дії: Божа та людська. Від себе люди принесли ту праведність, на котру були тільки здатні: праведність Авраама, Мойсея, Давида й інших отців. Від Бога була дана благодать втримати її та з’єднати у Пречистій Божій Матері. Результатом цієї чудесної співпраці стала Преблагословенна дочка Йоакима та Анни.

Як бачимо, Господь завжди діє в історії, навіть всупереч нашій безнадії та нашій обмеженості. Він все чинить для спасіння кожного із нас. Марія, яка народжується – це провісниця Його величезного задуму та Його жива оселя.

Вчімось приймати волю Отця Небесного як це зробили Йоакима і Анна, а як Богородиця через себе цю волю реалізувати.

о. Олександр Егреші

Більшість із нас дуже сильно любить своїх рідних. Але будьмо чесними, часом ця любов є егоїстичною, чи руйнуючою до тих кого любимо.
Тому слова Господа: "Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний...", вчать нас правдивої любові. Вони зовсім не означають, що маємо применшувати чи обмежувати любов до наших рідних. Зовсім ні, але наша любов до Нього має бути ще більшою за любов до рідних, хоч це здається нам неможливим. Але якщо поставимо в нашому житті Бога на перше місце, то всі інші речі стануть на свої місця. Якщо намагатимемось любити Господа з усіх наших сил, то навчимось і зможемо любити наших батьків, дружину, чоловіка, дітей і т.д. справжньою любов'ю.

У сьогоднішньому Євангелії читаємо, як велика кількість людей були з Ісусом. Три дні вони слухали Його науку, і залишались з ним не дивлячись на те, що не мали багато комфорту бо місце то було пустинне. Натомість для нас інколи важко присвятити для Бога декілька хвилин молитви протягом дня, чи годину-півтори у неділю у церкві. Знаходьмо час, щоб побути з Господом у молитві чи в читанні Святого Письма, тим самим набираючись сил і просячи внутрішнього миру та спокою.
Бачимо, що Господь дбав не лише про духовний стан його слухачів, але також і про фізичний, не хотів відпускати людей голодними.
Тому довіряймо Господу, і перебуваймо з Ним.

Часом Господь наш Ісус Христос, перед тим як зробити якесь чудо, чи оздоровити когось, просить визнання віри тієї особи. Але буває і так, як у сьогоднішньому Євангелії, коли спілкуючись з людиною Господь бачить її віру.
Жінка яка прийшла просити за свою дочку, хоч і не належала до вибраного ізраїльського народу, але щиро вірила, що Ісус може оздоровити її дитину. Не дивлячись на відмову: “не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам”, на яку більшість людей образилося б, вона не відступає, а смиренно продовжує просити: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях”. Почувши її відповідь Господь милосердиться над нею.
Чи наша віра є також такою смиренною, а прохання до Господа наполегливими?

Слухаючи Слово Боже в церкві, або читаючи його наодинці, ми з легкістю приймаємо науку Господа. Ми з радістю чуємо слова Спасителя про головні заповіді любові - до Бога і до ближнього. Але маємо пам'ятати, що наша віра виявляється у буденних обставинах нашого життя та конкретних вчинках: у допомозі один одному, у служінні один для одного, у терпінні та прощенні недосконалостей  один одного і т. д.
"Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема братам у вірі".

Нікому з нас не подобається коли його в чомусь обмежують чи відбирають свободу.
Саме через це, інколи, а частіше в молодості, ми сприймаємо негативно певні правила, закони чи заповіді Божі. В сьогоднішньому читанні, апостол Павло говорить: "Ви бо, брати, покликані до волі, аби лише ваша воля не стала причиною, щоб жити за тілом, але любов'ю служіть один одному". Отже заповіді Божі є для нас дороговказом, щоб ми не стали невільниками гріха та наших пристрастей, які є згубними для людини. Тому найголовнішою є заповідь любові, бо чим більше у нас буде любові, тим вільнішими ми будемо.

о. Михайло Лендєл

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас задуматись  про те, якими учнями Христа ми є. Інколи, ми християни, ховаємося за різними зовнішніми ознаками, обрядами, приписами, чисельними молитвами і т. д. Так, всі ці речі є важливими, бо їх роль приводити нас до Бога, але якщо ми за ними тільки ховаємося заспокоюючи голос нашого сумління, щоб не змінювати наше життя, то маємо задуматись чи слова Господа не звучать до нас – “Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене”. Де є наше серце?

У сьогоднішньому Євангелії, Господь вчить нас, ставитися до Божих заповідей не як до переліку заборон чи приписів, яких маємо дотримуватись через страх бути покараними, але через призму любові. Бо коли прагнемо любити Бога та ближнього, тоді уникаємо всього, що може принести їм прикрість, тобто гріха. Саме любов має спонукати нас не сухо виконувати закон Божих заповідей, але діяти, прославлячи Бога і роблячи добро один одному.

В сьогоднішньому Євангелії Ісус попереджає нас про важкі часи, які прийдуть на цей світ. Але Його слова є також джерелом надії. Він говорить про війну, переслідування, зраду, і про те, що любов багатьох охолоне. Та незважаючи на ці виклики, Ісус закликає нас зберігати витривалість у вірі, обіцяючи спасіння тим, хто витримає до кінця. Ці слова нагадують нам, що християнське життя – це не лише шлях благодаті, але й шлях випробувань, які ми проходимо з надією і довірою до Бога. Нехай ці труднощі зміцнюють нашу віру, а не зламлюють, і нехай допомагають нам залишатися вірними Його любові.

О. Юрій Керестеші

Чи відчуваєш ти, як страх іноді сковує твоє серце, коли потрібно говорити правду? Подивися на Івана Хрестителя! Він стояв сам перед силою царя, але не зламався. Він знав, що правда дорожча за життя, і це зробило його непереможним. А Ірод? Він мав усе: владу, багатство, вплив, але став рабом власної слабкості. Сьогодні ми стоїмо перед тим самим вибором: обрати сміливість, яка веде до свободи і життя, чи страх, який замикає нас у клітці компромісів і духовної смерті. Бог кличе нас бути вільними, бути сильними, бути справжніми. Чи наважимося ми відповісти на цей заклик?

о. Юрій Керестеші

Коли ми кудись їдемо, то беремо з собою багато речей, які нам і не потрібні, але ми переживаємо, що як ми будемо без них. Ісус дає своїм учням детальні настанови: «Не брати з собою нічого на дорогу, крім палиці, ні хліба, ні сумки, ні грошей.» Тобто, вони мають бути повністю залежними від довіри до Бога. Для єврея торба означала, що  можна було щось носити в ній з собою в дорозі: одяг чи їжу наприклад. Торба також мала символічне значення. Торби носили з собою фарисеї та книжники, куди вони збирали пожертвування на храм у Єрусалимі. Нерідко, частину пожертвувань вони залишали собі. Тому торба мала також значення жадібності та крадіжки. Можливо, тому Ісус посилає апостолів без торби, щоб ті відрізнялися від фарисеїв. Бо апостоли також проповідували про Царство Боже, але не мали з собою символу жадібності. Цим Словом Господь сьогодні вчить нас: неважливо як складаються наші життєві обставини, які ми іноді не можемо зрозуміти, але Він завжди піклується про нас. Тому від нас потрібна просто - довіра. Як казав Святий Йоан Павло II: « Довіра до Бога дає Йому змогу творити чудеса.»

О. Юрій Керестеші

Ми бачимо, як Ісус, повернувшись до рідного Назарету, зіштовхується з глибоким непорозумінням і недовірою від людей, які знали його як звичайного теслю і сина Марії. Це нагадує нам, що навіть найсвітліші вчення і найглибші істини можуть бути відкинуті через власні упередження і вузьке сприйняття. Ми часто виявляємося обмеженими нашими уявленнями про людей і їх можливості, не помічаючи, що справжня повнота і дари можуть приховуватися в найнеочікуваніших формах. Ісус показує, що справжнє визнання і віра можуть прийти лише тоді, коли ми відкриті до нових ідей і готові бачити за межами нашого звичного кругозору.

О. Юрій Керестеші