Слово дня

Цар, який віддає своє життя за своїх підданих, який повис понівечений, розп’ятий і в кінці померлий на хресті і сьогодні продовжує навчати нас мудрості, бо «слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо».  

А якої мудрості нас навчає Христос своїм хрестом? Тієї, яка за людськими мірками часто виглядає як божевілля. Чи мало таких, котрі переслідування, терпіння, біль і плач вважають за нещастя? А Христос це називає блаженством і «немудре Боже - мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили».
Тому Св.Ігнатій з Лойоли пише, що «воліємо видаватися нікчемними безумцями заради Христа, якого вважали таким перед нами, радше, ніж славитися у світі мудрістю та розважливістю».

Сьогодні, коли ми вшановуємо Христовий трон, знак нашого спасіння – Хрест, просімо в Господа мудрості хреста, котра допомагає нам бути зрілими у вірі, глибше пізнавати Слово Боже, з надією і впевненістю дивитися на завтрашній день, не хитаючись перед сильними світу цього, щоб повною мірою прийняти все те, що Христос заслужив для нас саме на хресті.

У сьогоднішньому Євангелії читаємо, як велика кількість людей були з Ісусом. Три дні вони слухали Його науку, і залишались з ним не дивлячись на те, що не мали багато комфорту бо місце то було пустинне. Натомість для нас інколи важко присвятити для Бога декілька хвилин молитви протягом дня, чи годину-півтори у неділю у церкві. Знаходьмо час, щоб побути з Господом у молитві чи в читанні Святого Письма, тим самим набираючись сил і просячи внутрішнього миру та спокою.
Бачимо, що Господь дбав не лише про духовний стан його слухачів, але також і про фізичний, не хотів відпускати людей голодними.
Тому довіряймо Господу, і перебуваймо з Ним.

Часом Господь наш Ісус Христос, перед тим як зробити якесь чудо, чи оздоровити когось, просить визнання віри тієї особи. Але буває і так, як у сьогоднішньому Євангелії, коли спілкуючись з людиною Господь бачить її віру.
Жінка яка прийшла просити за свою дочку, хоч і не належала до вибраного ізраїльського народу, але щиро вірила, що Ісус може оздоровити її дитину. Не дивлячись на відмову: “не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам”, на яку більшість людей образилося б, вона не відступає, а смиренно продовжує просити: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях”. Почувши її відповідь Господь милосердиться над нею.
Чи наша віра є також такою смиренною, а прохання до Господа наполегливими?

Слухаючи Слово Боже в церкві, або читаючи його наодинці, ми з легкістю приймаємо науку Господа. Ми з радістю чуємо слова Спасителя про головні заповіді любові - до Бога і до ближнього. Але маємо пам'ятати, що наша віра виявляється у буденних обставинах нашого життя та конкретних вчинках: у допомозі один одному, у служінні один для одного, у терпінні та прощенні недосконалостей  один одного і т. д.
"Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема братам у вірі".

Нікому з нас не подобається коли його в чомусь обмежують чи відбирають свободу.
Саме через це, інколи, а частіше в молодості, ми сприймаємо негативно певні правила, закони чи заповіді Божі. В сьогоднішньому читанні, апостол Павло говорить: "Ви бо, брати, покликані до волі, аби лише ваша воля не стала причиною, щоб жити за тілом, але любов'ю служіть один одному". Отже заповіді Божі є для нас дороговказом, щоб ми не стали невільниками гріха та наших пристрастей, які є згубними для людини. Тому найголовнішою є заповідь любові, бо чим більше у нас буде любові, тим вільнішими ми будемо.

о. Михайло Лендєл

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас задуматись  про те, якими учнями Христа ми є. Інколи, ми християни, ховаємося за різними зовнішніми ознаками, обрядами, приписами, чисельними молитвами і т. д. Так, всі ці речі є важливими, бо їх роль приводити нас до Бога, але якщо ми за ними тільки ховаємося заспокоюючи голос нашого сумління, щоб не змінювати наше життя, то маємо задуматись чи слова Господа не звучать до нас – “Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене”. Де є наше серце?

У сьогоднішньому Євангелії, Господь вчить нас, ставитися до Божих заповідей не як до переліку заборон чи приписів, яких маємо дотримуватись через страх бути покараними, але через призму любові. Бо коли прагнемо любити Бога та ближнього, тоді уникаємо всього, що може принести їм прикрість, тобто гріха. Саме любов має спонукати нас не сухо виконувати закон Божих заповідей, але діяти, прославлячи Бога і роблячи добро один одному.

Чи відчуваєш ти, як страх іноді сковує твоє серце, коли потрібно говорити правду? Подивися на Івана Хрестителя! Він стояв сам перед силою царя, але не зламався. Він знав, що правда дорожча за життя, і це зробило його непереможним. А Ірод? Він мав усе: владу, багатство, вплив, але став рабом власної слабкості. Сьогодні ми стоїмо перед тим самим вибором: обрати сміливість, яка веде до свободи і життя, чи страх, який замикає нас у клітці компромісів і духовної смерті. Бог кличе нас бути вільними, бути сильними, бути справжніми. Чи наважимося ми відповісти на цей заклик?

о. Юрій Керестеші

В сьогоднішньому Євангелії Ісус попереджає нас про важкі часи, які прийдуть на цей світ. Але Його слова є також джерелом надії. Він говорить про війну, переслідування, зраду, і про те, що любов багатьох охолоне. Та незважаючи на ці виклики, Ісус закликає нас зберігати витривалість у вірі, обіцяючи спасіння тим, хто витримає до кінця. Ці слова нагадують нам, що християнське життя – це не лише шлях благодаті, але й шлях випробувань, які ми проходимо з надією і довірою до Бога. Нехай ці труднощі зміцнюють нашу віру, а не зламлюють, і нехай допомагають нам залишатися вірними Його любові.

О. Юрій Керестеші

Коли ми кудись їдемо, то беремо з собою багато речей, які нам і не потрібні, але ми переживаємо, що як ми будемо без них. Ісус дає своїм учням детальні настанови: «Не брати з собою нічого на дорогу, крім палиці, ні хліба, ні сумки, ні грошей.» Тобто, вони мають бути повністю залежними від довіри до Бога. Для єврея торба означала, що  можна було щось носити в ній з собою в дорозі: одяг чи їжу наприклад. Торба також мала символічне значення. Торби носили з собою фарисеї та книжники, куди вони збирали пожертвування на храм у Єрусалимі. Нерідко, частину пожертвувань вони залишали собі. Тому торба мала також значення жадібності та крадіжки. Можливо, тому Ісус посилає апостолів без торби, щоб ті відрізнялися від фарисеїв. Бо апостоли також проповідували про Царство Боже, але не мали з собою символу жадібності. Цим Словом Господь сьогодні вчить нас: неважливо як складаються наші життєві обставини, які ми іноді не можемо зрозуміти, але Він завжди піклується про нас. Тому від нас потрібна просто - довіра. Як казав Святий Йоан Павло II: « Довіра до Бога дає Йому змогу творити чудеса.»

О. Юрій Керестеші

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Неділя 14 по ЗСД__bl.mp3[/audio]

У сьогоднішній притчі наш Спаситель Ісус Христос дає розуміння безкінечної щедрості Царства Божого і любові, терпеливості, а також справедливості Отця Небесного. Притча про весільний обід дуже добре ілюструє людську поведінку у відносинах із нашим Творцем. Весь видимий світ є подарунком Отця нашого Небесного для нас, Син Божий відкрив двері Царства Божого для кожного з нас і приготував кожному там місце, а ми своєю егоїстичною поведінкою відкидаємо ці подарунки. Як часто ми у своєму повсякденному житті чуємо поклик до радості цього життя, поклик до звершення духовний подвигів, поклик до того, щоб бути інструментом божим у становленні Царства Божого вже тут на землі, але різні земні речі є для нас важливішими за вічне. Тому просімо у своїх молитвах Всемогутнього Бога, щоб давав нам мудрість розрізняти першочергове від другорядного, і якнайчастіше обирати те, що веде нас до спасіння. І дуже просімо нашого Спасителя, щоб ми через наш егоїстичний стиль життя не втратили свого покликання і були обраними для участі у вічному небесному бенкеті.

о. В'ячеслав Щербанич

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Субота14 по ЗСД__cd.mp3[/audio]

У сьогоднішньому Євангелії ми є свідками, як наш Спаситель застерігає нас від подвійного життя! Він наводить приклад тогочасних духовний осіб, які жили приписами і законом Мойсея, але робили це без любові, які устами хвалили і величали Господа, але серця їхні були далеко, які вважали себе істинними вчителями народу і навчали народ, але не робили те, що самі навчали. Сам Христос каже: «Робіть, що кажуть, але не робіть так, як вони». Так і в нашому часі деколи є роздвоєння особистості: на словах ми Божі, але вчинки наші лукаві. І в своїй божественній науці Христос застерігає нас від цього деструктивного роздвоєння, кличе до простоти у повсякденному житті. Кличе, щоб ми у своєму житті ставили надію тільки на спасительну божественну науку, тому що тільки вона веде до миру в серці і спасіння наших душ. Молімо Христа Спасителя, щоб тільки Його голосу ми слухали, і довірялися повністю Його божественній науці.

о. В'ячеслав Щербанич