Слово дня

Ми всі маємо досвід того що більше просимо, а мало дякуємо. І це поширюється як на наші відносини з Богом, так і з нашими ближніми. Як є важливо просити у Господа про дар вдячності, повсякчас коли нам добре, радісно уміти дякувати також і коли важко, смутно, теж дякувати Йому.

Подяка, дає живий досвід віри у відносинах з Богом, а віра дає життя вічне. Цього сердечно бажаю всім нам любі брати і сестри у Христі.

О. Річард Зеленько

Три перші Євангелія Матея, Марка та Луки говорять нам про Царство Боже в різний спосіб, ми так і називаємо їх Євангелія Царства. Божественну Літургію ми розпочинаємо виголосом: «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа», також кожного дня ми молимося Господню молитву Отче Наш в якій кажемо: «нехай прийде Царство Твоє», можемо запитати себе що для мене це означає? чи цікаво мені Царство Боже?, або я просто скажу собі це для мене незрозуміло тому не хочу до цього заглиблюватися. Насправді, кожен із нас є призначений бути учасником Царства Божого, тому що Царство нашого Господа є Царством любові, яке починається вже тут і тепер. Просімо у нашого Царя Христа, щоб допоміг нам це відкрити та відповісти на запрошення поширювати Його Царство.

О. Річард Зеленько 

Дивлячись на життя святого Миколая можемо побачити, як це Євангеліє блаженств сповнюється в ньому. Ми навіть так співаємо у кондаку цього святого: «Христове євангеліє, преподобний, сповнивши», що свідчить про те, що він був якщо так можна сказати «ходячим живим Євангелієм». Святитель Миколай дозволив Господу діяти в ньому, заради поширення Доброї Новини- це говорить нам про те, що він був щасливим з цього. Сьогодні особа святого має нас торкати аби і ми захотіли так жити та розказували нашим дітям які завжди з радістю чекають цього святого, щоб вони знали, що за цим роздаванням подарунків стоїть його відкритість на Бога.

О. Річард Зеленько

Особливо в цей час посту перед святом Різдва Господа нашого Ісуса Христа який ми проживаємо зараз це Слово Євангелія приходить нам на допомогу. Щоб нас запросити зупинитися, поглянути до свого серця та свого життя, аби розпізнати там знаки присутності Господа в нас та навколо нас. Пізніше на свято Різдва Господнього як ми співаємо пісню Пророка Ісаї : «З нами Бог», ми могли правдиво з радістю співати цей гімн як вираз того що ми переживаємо в собі цю ніжну близькість Бога, який так полюбив нас що стався одним з нас.

Бачимо, що важкі часи були завжди у історії людства і вони продовжуються, але є люди які проживають їх з Господо, а є такі які пробують самі перейти їх. Є важливо зрозуміти, що Христос коли говорить про останні часи цього віку, то не хоче нас застрашити, але навпаки додати більше відваги бути з Ним, чекати на Нього. Просімо у Господа правдивої християнської ментальності яка звучить так: Maranatha (Мараната) – що означає Господи прийди!!!

О. Річард Зеленько 

Сьогодні Христос у Євангелії попереджає про небезпеку часів випробування, але одночасно запевняє нас що буде з нами, що все нам дасть та не залишить нас ніколи. Щоб свідчити про Бога потрібно також проживати кожен день з Ним, щоб досвідчувати Його присутності. Наша єпархія має прекрасних свідків віри у часи підпілля які були вірні Господу до кінця, вони сьогодні є для нас прикладом як кожного дня не залежно від обставин проживати своє життя у довірі Богу.

О. Річард Зеленько

У цій дискусії із садукеями та книжниками Ісус вказує на вічність, на те що більше, краще; що Він прийшов нам наново відкрити красу буття синами та доньками Отця Небесного. Запрошую нас кожного дня знайти час щоб уже тепер думати про вічність, як про дар яким Господь нас хоче обдарувати, тому що Він нас бачить своїми синами та доньками.

О. Річард Зеленько

У Євангелії Луки вже згадувалося про те, як Ісус виганяв демонів (4:31–37:41; 6:18). Ця історія є чітким увиразненням можливостей Ісуса: ми бачимо екзорцизм багатьох демонів з однієї людини. Сила, яка є в Ісусі, перемагає кожну із супротивних сил, представлених у чотирьох чудесах у Луки 8:22–56: природа (буря на озері), демони (Гергесинський біснуватий), хвороби (жінка, хвора на кровотечу) та смерть (дочка Яіра). Ці сили, які вважаються сильнішими від людини та протистоять Богові, показано безпомічними та слабкими перед Божою всемогутністю. Розповідь Луки дуже промовисто засвідчує: зв’язок з Ісусом приносить безпеку.

Лука запрошує до особистого свідчення: звільнений чоловік хоче залишитися з Ісусом, проте повинен піти до свого дому й розповісти усім, що зробив для нього Бог в Ісусі Христі. Так Ісус показує, що свідчення можна реалізувати по-різному: одні повинні йти за Ним, щоб розділити Його місійний спосіб життя, інші ж мають повернутися до свого дому, щоб серед своїх найближчих чи знайомих, які, можливо, думають, що вже все знають про них, засвідчити нове життя, яке почалося в них після зустрічі з Ісусом.

о. Роман Северин

«Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими!». Заснути можна не тільки фізично, але й духовно, та від духовної сплячки збудитися набагато важче, адже це поступова внутрішня деградація. Якщо фізичний сон переважно приносить покріплення, то духовний сон навпаки – він ослаблює людину.

Коли людина спить духовно, вона не розвивається і не чує голосу Бога та ближнього. Духовний сон не дає змогу адекватно сприймати реальність навколо. У такому стані людина керується тільки інстинктами та імпульсами власного еґо, які потрохи штовхають її у протилежному від життя напрямку. Тому чувати означає бачити, слухати, чути, відчувати, співпереживати, служити, прощати, служити, любити…

Чувати – це означає бути святими, тобто любити Бога і ближніх. Це і є радість, повнота і справжня динаміка життя…

о. Роман Северин

І Він сказав їм: “Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові”». На Літургії св. Йоана Золотоустого перший великий ряд прохань, який називається «мирна єктенія», а також молитва першого антифону (урочистого співу псалмів навпереміну) завершуються урочистим виголосом священника: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків». Божий народ урочисто відповідає: «Амінь». Слава і поклоніння належать тільки Богові. Лише Він дарує нам життя і його підтримує, а коли ми через гріх відходимо від Нього, спасає через Воплочення, Смерть і Воскресіння Свого Єдинородного Сина. Ці унікальні чини любові, солідарності та відповідальності богослови називають «Подією Христа».

Кесар стояв на чолі римської влади і вимагав податків та послуху. Це потрібно було виконувати, допоки кесар не домагався поклоніння собі як богові, бо у своїм запамороченні від влади почав вважати себе божественним та сином бога. Зрештою, усі засліплені, запаморочені та не зовсім адекватні люди вимагають якщо не поклоніння та рабського підпорядкування чи лояльності, то бездумного послуху, в основі якого лежать залякування та маніпуляції.

Людина створена на образ і подобу Божу, тому тільки поклоняючись Богові, може реалізувати своє покликання бути людиною. Основний принцип духовного життя дуже простий: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Поклоніння людям та речам є ідолопоклонством і неминуче веде до  поступової деградації та омертвіння…

У своїх посланнях св. Павло часто вживає вислів «у Христі», яким різними способами відкриває перед читачами усе те, що ми вже отримали і що ще отримаємо від Бога через Христа і в Христі. Одним із найбільших Божих дарів та привілеїв є спадкоємство – Боже життя та співучасть у відповідальному управлінні світом, яким Він ділиться з нами: «У Ньому ми стали також спадкоємцями, призначеними наперед рішенням Того, Хто все чинить за радою Своєї волі, 12. щоб ми були на хвалу Його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа. 13. У Ньому й ви, почувши слово правди, благовість вашого спасіння, у яке ви повірили, були запечатані обіцяним Святим Духом, 14. що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі» (Еф 1:11–14).

Парадокс притчі про злочинних виноградарів полягає в тому, що виноградарі самі захотіли захопити спадщину, ніби вирвати її у пана, убивши його сина. Ця історія намагань брутально вирвати щось від Бога почалася від нашого праотця Адама, який, порушивши заповідь не їсти з дерева пізнання добра і зла, захотів самоствердити себе без Бога і самостійно встановлювати правила – вирішувати, що добро, а що зло. Результатом такої спроби рейдерського захоплення абсолютної влади стала смерть.

Божу спадщину, однак, можна отримати тільки як дар, і Бог насправді дуже прагне нам її подарувати, про це свідчить уся Біблійна історія від Буття до Одкровення.

О. Роман Северин

І відповіли: “Не знаємо, звідки (воно було)” 8. А Ісус сказав їм: “То і Я вам не скажу, якою владою Я це чиню”». Ісуса запитали тільки для того, щоб висловити своє обурення, але не хотіли почути відповіді. Трагедія людина починається тоді, коли вона закривається на Бога. Так починається духовний параліч, який може закінчитися повним духовним відходом від Бога, яке книга Одкровення називає «другою смертю» (Од 20:6,14; 21:8), тобто смертю вічною, на противагу смерті тілесній.

Ми не можемо почути Божу волю, якщо не готові її прийняти. Лише тоді, коли ми відкриваємося на Бога і приймаємо Його таким, яким Він є, а не таким, яким ми Його собі уявляємо, ми живемо – рухаємося вперед. Божа воля – це наше добро, або, як каже Павло, «святість наша» (1 Сол 4:3). Тому в іншому місці великий апостол закликає: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим 12:2).

О. Роман Северин