Для чого ми приймаємо Таїнство Хрещення і що воно означає? Роздуми про Символ віри, частина IX

о. Іван Васько - ThDr

Сер 07, 2024

«Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів»

Євангеліє від Матея закінчується безпосереднім наказом Ісуса Христа Своїм учням: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,19-20). Саме у світлі цих слів ми постараємося зрозуміти, що мається на увазі, коли у «Символі віри» ми сповідуємо «одне хрещення на відпущення гріхів».

Цікаво, що Євангеліє від Матея починається і завершується із хрещенням. На початку євангелист вміщає розповідь про хрещення Ісуса Христа від Іоанна Предтечі, а вкінці – яскраво наголошує на вище згаданій заповіді хрестити всі народи. Це євангельське обрамлення Матея зовсім не випадкове. Для сучасників Євангелиста (І ст. п. Р. Х.) хрещення (по-грецьки «баптідзо» – занурювати, хрестити у воді) було зрозумілим обрядом символічного занурення у воду. Воно означало, що людина усвідомлювала себе забрудненою гріхом, каялася і прагнула очищення, прощення, духовного відродження. Вода, яка є джерелом життя і очищення, була очевидним символом, а занурення у воду – найпоширенішим обрядом. Приймаючи хрещення від Іоанна, Христос дав цьому ритуалу новий сенс. Господь поєднав цей обряд із Собою. «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів 1,29) – каже Іван Хреститель, бачачи Ісуса, Який наближається до нього. І, коли перед Вознесінням на небо Воскреслий Христос заповідає апостолам хрестити всі народи, – це означає, що Він залишає їм та їхнім послідовникам, громаді всіх тих, хто повірить у Нього, видимий знак прощення гріхів та відродження для нового життя із Богом.
Кожному, хто хоча б раз у житті прочитав Євангеліє, стає очевидним, що прийняти вчення Ісуса Христа – означає з’єднатися вірою із Самим Христом. Наука Ісуса – це не філософія, не мораль, це перш за все Добра Новина, що у світі з’явився Бог і з’явився, щоб врятувати людей від гріха і смерті, дарувати їм нове життя без рабства зла. Людина, яка справді вірить у Христа, не просто на словах, прагне з’єднання з Ним, прагне прийняти Його дар спасіння. Якраз Хрещення  і є знаком цього дару, в якому через омивання водою, в ім’я Отця і Сина і Святого Духа – невидимо здійснюється з’єднання із Христом, і в Ньому — з Богом Отцем і з даром Святого Духа.

У «Символі віри» ми сповідуємо «одне хрещення» (unum baptisma), як апостол Павло чітко наголошує в посланні до Ефесян: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх. Що над усіма й через усіх і в усіх» (Еф 4,5-6). Так само, як ми сповідуємо, що Господь наш заснував тільки одну Церкву, сповідуємо ми й те, що є тільки одне Хрещення, бо Єдиною є неподільна Пресвята Трійця, в ім’я Якої нас хрестять, як наказав Спаситель (пор. Мт 28,19). Для християн Хрещення є основою Церкви. Бо Церква, тобто суспільство віруючих у Христа – це не просто організація для поширення вчення Христа і для взаємної допомоги й підтримки. Це єдність у Христі всіх, на Небі й на Землі, хто від Христа прийняв дар нового життя і прощення гріхів.
У давнину Таїнство Хрещення зазвичай відбувалося над дорослими, яких перед тим посвячували у християнське вчення. Просячи хрещення, неофіти (із грец. – «новонавернені»), усвідомлювали, що хреститися означає порвати із колишнім життям. У наш час, за винятком тих країн, де ще триває місіонерська проповідь, Хрещення переважно уділяється у дитячому віці, тим самим Церква прислухається до слів Спасителя: «Пустіть дітей приходити до Мене» (Лк 18,16). Так чи інакше, 10-ий розділ «Символу віри» – це відновлення наших хрещальних обітниць, які ми прийняли через наших хресних батьків. Саме в той момент, коли ми сповідуємо «одне хрещення на відпущення гріхів», нам варто собі пригадати, що перед Богом компромісу бути не може: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує» (Мт 6,24; Лк 16,13). Відречення від «сатани і всіх діл його» та обітниця «служити Христу і вірити у Нього» – повинні здійснюватися у нашому житті.
Пам’ятаймо також застереження апостола Павла, адресоване ним  Церкві у Римі: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть його хрестилися? Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. […] Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує. Вмираючи бо, він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога. Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі» (Рим 6,3–4; 8–11)