Що таке «Небо» або Чому Христос, прийшовши на Землю, знову вознісся на Небо? Роздуми про Символ віри, частина V

о. Іван Васько - ThDr

Лип 06, 2024

«І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця…»

Досить часто невіруючі люди стверджують християнам, що вони нібито зберегли первісне, донаукове розуміння неба, як «фізичного» місця у Всесвіті, де «знаходиться» і «сидить» Бог. Проте це стародавнє вірування, спільне для поганського світогляду, не має нічого спільного з християнським розумінням, відчуттям і вживанням слова «небо».

Слово «небо» – це натуральний просторовий символізм, який притаманний усім культурам без винятку. Ми говоримо «небо» і «земля» у сенсі духовному чи моральному так само, як вживаємо слова «високий» і «низький» стосовно людини або її вчинків. Адже, коли ми говоримо про один вчинок чи людину, що він/а «високий/а», а про іншого/у, – що він «низький/а», для кожного очевидно, що мова йде не про простір і не про фізичну статуру людини, а про моральну, духовну оцінку якихось вчинків або ж певної особистості. Так ось, слово «небо» на мові майже всіх народів завжди мало крім свого прямого значення також і значення символічне або духовне. Небо – це символ високого, чистого і безмежного. Таким чином, доісторична первісна людина у своїх уявленнях про світ і космос часто сприймала цей символізм буквально. Первісна космологія прямо ділила Всесвіт на три поверхи: небо, земля, пекло. Природно, що святе, божественне і високе мало своє місце на небі; зле, гріховне і страшне – у пеклі, а земля – це проміжний рівень, де  добро і зло співіснують у споконвічній боротьбі між собою… Християнство не має до цієї поганської і буквальної космології ніякого відношення! Для християн «небо» і «земля» – це символічні поняття духовних реальностей, а не простір Всесвіту, де «мешкають» добро і зло.

У християнській вірі символ Неба має ключове значення. Насамперед у розповіді про сотворення: Бог творить світ як «небо і землю». «На початку – так відкривається Біблія – створив Бог небо і землю» (Бут. 1,1). Таким чином, Небо – це не якась реальність поза-творінням, відділена від нашого світу. Небо і Земля у задумі Творця – це нероздільні реальності, які складають одну-єдину духовно-фізичну дійсність, в якій ми живемо. Небо – це не інший світ! «Небесне», чи як ми ще називаємо – «духовне» – це властивість сотвореного Богом світу, так би мовити, його внутрішній, невидимий, вертикальний вимір. Небо – це те, що у нашому світі високе, чисте і духовне, а в людині ми його називаємо духом або душею. Це матеріалісти відкидають існування духовної реальності у світі. Для них все пояснюється, виходячи з матерії, із її чисто фізичних безособових законів. Але для віруючих Небо, а не матеріальні речі, є мірилом життя і його змісту.

Згідно християнської віри, носій Неба на Землі – це людина, бо вона створена за образом і подобою Божою (пор. Бут. 1,26). Людині дано розум, тобто можливість пізнання; людині дана совість, тобто знання, що є добрим; людині дано дух, тобто можливість осягати красу і досконалість. Все це є небесним у кожній особі. Але у своїй свободі кожен із нас може відвернутися від небесного всередині самого себе, кожен із нас ризикує захотіти жити тільки тим, що земне. Образно кажучи, кожен із нас може опустити свої очі, тобто свій духовний погляд, своє серце – «вниз». Саме таке «приземлене» життя людини християнство називає гріхопадінням. Наша віра стверджує, що саме від гріха, від цього неприродного розриву між тим, що тілесне, і тим, що духовне, Христос прийшов нас врятувати.

У Своєму Воплоченні Христос знову явив «Небо на Землі». Ісус відновив для людей можливість жити, дивлячись вгору, з очима, направленими до Бога. Через Ісуса Христа ми маємо можливість знову жити всім небесним. Христос знову подарував нам Небо, показав через Себе, що сенс життя полягає в тому, щоб підніматися, постійно возноситися до Бога через правду і добро.

Вознесіння Ісуса Христа на Небо означає, що у Христі на Небо піднісся також увесь людський рід. Кожна людина, яка вірить у Христа, наново повертається до Бога, до Його пізнання, повертається до єдиного справжнього і вічного життя.

Кожного разу, коли у Символі віри ми стверджуємо: «І вознісся на Небо» – ми говоримо не тільки про Христа, але також і про самих себе. Якщо ми віримо у Христа, якщо ми із Христом, – то ми вже на Небі! Адже ми живемо Небом і всім небесним, до Бога спрямовані наша віра, наш дух і наша любов. Ми знаємо Небо як нашу справжню батьківщину, і в цьому знанні, осмисленим і радісним стає також наше земне життя, яке поступово підіймає нас до Отця Небесного.

Читати попередниій розділ