Другий прихід Христа: Страх суду чи Очікування Любові?

«Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр. 20, 22), саме так молилися перші християни, бажаючи побачити лице Спасителя світу. Ця коротка молитва дуже добре характеризує менталітет перших християнських спільнот: зустріч з Христом є бажаною, віруючий знає, що прихід Христа є на його користь, відсутня боязнь перед Богом і відчувається нестримне бажання зустрітись з Тим, який справді любить людину. Християнин перших віків не сумнівається в доброті та милосерді Господа, тому так пристрасно бажає Його повернення.

Цікаво, що сучасний християнин часто відчуває радше страх, коли мова йде про другий прихід Христа, або, як в народі кажуть, «кінець світу». З історичної точки зору багато факторів посприяло такий зміні, тому не так легко пояснити походження цього страху.Томаш Шпідлік зазначає, що не останню роль в цій переміні відіграв певний стиль проповідництва, розповсюджений в Середньовіччі та добі Бароко. Для того, щоб застерегти від гріховного життя в суспільстві, проповідники часто вдавалися до дуже суворої інтерпретації деяких євангельських притч. Особливе місце в цих грізних інтерпретаціях займає уривок Нового Заповіту (Мт. 25, 31-46) про останній суд, де Христос відділяє «овець від козлів». Притча, у якій на думку Шмемана, суд звершується за законом любові і милосердя, у сприйнятті вірників змінюється на притчу про сильного, справедливого і сурового суддю. Так поступово в менталітеті християн поряд з образом люблячого Господа вибудовується образ Бога як безжалісного і невблаганного судді. Можна сказати, що гаряче очікування на прихід Господа перетворюється на страх перед «страшним судом». Звідси виникає слушне запитання: як правильно розуміти фінальний суд, не применшуючи любові і справедливості Господа?

Новий Заповіт чітко вказує на те, що кінець історії буде позначений судом Господнім (Мт. 25, 31-46; Йн. 5, 22, 27; Рим. 3, 5-6; 1Кор. 4,3-5; Євр. 6, 1-2.). Ісус Христос, якому Отець передав весь суд (Йн. 5, 22), буде судити кожну людину без виключення. Для того, щоб правильно зрозуміти основну суть фінального суду треба найперше звільнити християнське бачення суду від юридичних категорій. Господь не є світський суддя, який після детального вивчення всіх «за» і «проти» виносить вердикт: вічний рай або вічне пекло. Певною мірою навіть принизливо уявляти собі Господа, який помер за нас на Хресті, як механічного виконавця людської справедливості. Основою фінального суду не є людська справедливість, згідно якої погані повинні страждати, а добрі радіти. Господь судить світ, спасаючи його. Отець у Сині через Святого Духа дарує спасіння людству. Бачачи трагічний стан людини зраненої гріхом, Отець посилає свого Сина у світ і дарує Святого Духа. «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Йв. 3,19). Звідси слідує, що людина перед Господом, який приходить у світ, щоб спасати, сама собі вибирає осудження або оправдання. Абсолютна любов, якою є Господь, не може мстити людині за гріх, а тим паче діяти проти людини. Дія Господа є завжди на користь людини.

Господь, який щиро бажає спасіння людини, не може засудити особу, яка не зважаючи на свої гріхи, щиро хоче бути з ним. «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Йв. 3,17). В цьому плані Господь по-людськи є несправедливий, тому що любить і прощає. З негативної точки зору людина може не хотіти бути з Господом, саме це і є самоосудом. Непреображена людська свобода може відмовитись від Господа. Вже згадуваний Томаш Шпідлік приводить наступний приклад для того, щоб краще зрозуміти ідею самоосуду. В другому пришесті Христа кожна людина буде поставлена перед своїм вічним образом, перед собою реалізованим у люблячому задумі Господа. Перед цим образом людина побачить себе у правді, тому що чітко зрозуміє, де не дозволила любові реалізуватися. Саме ця правда послужить свого роду самоосудом. Цей уявний образ суду показує нам ще раз, що людина не отримує пасивно вирок від Бога, а формує його своїм прийняттям або не прийняттям любові.

Важливо усвідомити, що друге пришестя Христа (страшний суд або кінець світу) з християнської точки зору є Доброю новиною. Історія закінчиться або, можна сказати, повністю реалізується другим пришестям Христа. Другий прихід сповіщає нам про повне здійснення спасіння в Ісусі. Якщо все об’явлення Христа на землі є спасенним, то не може не бути спасенним і його остаточна реалізація. Така постановка питання докорінно повинна змінити наше відношення до суду при кінці світу. Дійсно, християнська віра з усією серйозністю стверджує можливість засудження людини через її відкидання благодаті. Тому що це єдиний спосіб утвердити справжню свободу, а, отже, справді людський, не примусовий характер відносин між Богом і людиною. Та все ж центром вчення про останні часи не є «страшний суд», а «Добра новина» про прихід люблячого і милосердного Сина Божого. Так це розуміли перші християни, які очікували повного об'явлення Ісуса у славі.