Святий Дух, Церква та Євхаристія

Name: МГКЄ
Price range: UAH

У сьогоднішній статті мені хотілося б коротко викласти таку важливу тему нашого християнського життя, як тему «Церква». Що означають слова Апостольського Символу віри: «Вірую у святу Католицьку Церкву» та Нікейсько-Константинопольського Символу віри: «Вірую…в Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву». Чому ця тема, як на мене, є такою актуальною та такою важливою у християнській свідомості? На початку ХХ століття російський православний архієпископ Іларіон (Троїцький) писав, що «християнства немає без Церкви» .

1.Символи віри: спільність із усією Церквою, яка передає нам віру і в лоні якої ми віримо

Чому взагалі ми піднімаємо тему християнського визнання віри або Символу віри, зокрема «Вірую …у Церкву». Тут необхідно повернутись до Апостольської Церкви, котра від самого початку виражала й передавала свою віру короткими, нормативними формулюваннями. Достатньо ближче ознайомитись із посланнями святого апостола Павла. Так, у посланні до Римлян ми знаходимо таке коротке, нормативне формулювання: «Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10, 9). Або, наприклад, апостол Павло в першому листі до Коринтян пише: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був; що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писаннням; що з’явився Кифі, потім дванадцятьом…» (1Кор. 15, 3-5).

Та ще в дуже ранній період Церква забажала також зібрати найсуттєвіші елементи своєї віри в упорядкованих і стислих викладах, призначених перш за все для кандидатів до Хрещення. Адже перше «визнання віри» відбувається під час Хрещення. «Символ віри» -- передусім хрещальний символ (ККЦ 189).

Хотілося б також сказати, що, згідно з давньою традицією, засвідченою ще св. Амвросієм, звичайно нараховують дванадцять членів Символу віри, які символізують число апостолів . Сьогодні ми розглянемо ту частину або той член Символу віри, де якраз мова йде про Церкву.

Я не випадково згадав сьогодні два Символи віри: Апостольський Символ віри та Нікейсько-Константинопольський Символ віри. Адже «упродовж століть були численні – відповідно до потреб різних епох — визнання та Символи віри: Символи різних стародавніх та апостольських Церков, Символ «Quicumque», названий Символом св. Афанасія, визнання віри деяких Церковних синодів і соборів (Толедського, Латеранського, Ліонського, Тридентського) чи деяких Верховних Архієреїв, як, наприклад, «Віра Дамаза» або «Визнання віри Божого народу Павла VI (1968)» ( ККЦ 192). І «жоден із Символів, що виникли на різних етапах життя Церкви, не можна вважати застарілим або непотрібним. Вони сьогодні допомагають нам зрозуміти й поглибити віру всіх часів за допомогою різноманітних її викладів» (ККЦ 193).

Та якраз Апостольський Символ віри та Нікейсько-Константинопольський Символ віри серед решти «визнань віри» займають зовсім особливе значення.

«Апостольський Символ віри названий так тому, що він обґрунтовано вважається достовірним викладом апостольської віри. Це давній символ, який при Хрещенні вживали в Римській Церкві. Його великий авторитет походить із того, що «він є Символом, який оберігає Римська Церква, на престолі якої був Петро, перший із апостолів, і в яку він приніс загальну думку» (ККЦ 194).

Окремо Катехизм Католицької Церкви згадує Нікейсько–Константинопольський Символ віри, котрим ми в богослужбовому житті постійно користуємось. «Нікейсько–Константинопольський Символ віри має великий авторитет тому, що він є плодом двох перших Вселенських соборів (325 381 рр). Він і сьогодні залишається спільним для всіх великих Церков Сходу і Заходу» (ККЦ 195).

2. Церква – таїнство Святого Духа

Візантійський літургійний рік веде відлік так званих «рядових» неділь від Неділі П’ятидесятниці або Зіслання Святого Духа. Неділя загалом є для християн днем Воскресення Христа. Це перший із усіх днів, перше із усіх свят. Неділя є Днем Господа, який означає нове творіння, започатковане з Воскресенням Христа. Всіх неділь у нашому церковному календарі є 52. Неділь після Зіслання Святого Духа є 32. Неділі рядові — це неділі, котрі йдуть одна за одною якраз від неділі після Зіслання Святого Духа до неділі про Закхея. Перша рядова неділя – це Неділя Всіх Святих, остання 32-а є неділя про Закхея. Неділя є першим днем седмиці, й вона є днем Воскресення Ісуса Христа. І це не випадково, адже Ісус воскрес із мертвих саме «першого дня тижня» (Мт. 28, 1; Мр. 16, 2; Лк. 24, 1; Ів. 20, 1). «Як «перший день», день Воскресення Христа нагадує перше створення. Як «восьмий день», що йде за суботою, він означає нове творіння, започатковане з Воскресенням Христа». (ККЦ 2174). Пасха Христова є не просто одним зі свят: вона «Праздников празник» або «Свято свят», «Торжество торжеств», так як Євхаристія є Таїнством із Таїнств (Велике Таїнство). «Великою Неділею» це свято називає св. Атанасій . «Містерія Воскресення, якою Христос знищив смерть, проймає наші старі часи своєю могутньою силою, аж доки все буде йому підпорядковане» (ККЦ 1169).

А «у день П’ятидесятниці (по закінченні семи пасхальних тижнів) Пасха Христова сповнюється через вилиття Святого Духа, Який був об’явлений, даний і уділений, як Божа Особа: Христос, Господь зі Своєї повноти щедро виливає Духа» (ККЦ 731).

«Своїм приходом, який ніколи не припиняється, Святий Дух уводить світ в «останні дні», у час Церкви, Царство вже успадковане, але ще не завершене» (ККЦ 732).

Це яскраво видно в літургійному році. Адже, починаючи зі свята Пасхи, «як джерела світла, новий час Воскресення наповнює своїм світлом увесь літургійний рік. Поступово, наближаючись то з одного, то з іншого боку до цього джерела, рік преображається Літургією. Він справді – «рік Господній сприятливий» .

Це має неабияке значення для нашої теми, адже «ікономія спасення діє в межах часу, але після свого сповнення в Пасці Ісуса і у вилитті Святого Духа немовби настає кінець історії, і Царство Боже входить у наш час» ( ККЦ 1168).

Таку саму думку висловлює й отець Олександр Шмеман. Адже, якщо «Церква є Таїнством у найглибшому й всеохоплюючому значенні цього слова, вона в Таїнствах й Таїнствами й, передусім, звичайно, є «Таїнством усіх Таїнств», Пресвятою Євхаристією, творить, об’являє й здійснює себе. Бо якщо, як щойно було сказано, є Таїнство початку й кінця світу й здійснення його як Царства Божого, то здійснюється воно її сходженням на небо, до «жаданої батьківщини», до «status patriae» — до месіанської Христової трапези в Його Царстві» .

Тому недільне святкування Дня і Євхаристії є серцевиною життя Церкви. Євхаристія, власне, і творить Церкву. І важливо пригадати собі вираз «Ubi Ecclesia ibi Spiritus Sanctus et omnis gratia», тобто «Де Церква, там Дух Святий і повнота благодаті». Якраз ці відомі слова Св. Іринея Ліонського (Adversus haereses «Проти єресей») зафіксували досвід Церкви саме як Таїнства Святого Духа. «Бо якщо там, де Церква, там Дух Святий, то там, де Дух Святий, там обновлення творення, там «іншого життя, вічного початок», там зоря таїнственного, невечірнього дня Царства Божого. … де Дух Святий, там Царство Боже. Зішестям своїм в «останній і великий день Пятидесятниці» Дух Святий перетворює цей останній день на перший день нового творення та представляє Церкву як дар і присутність цього – і Першого, і Восьмого Дня…І тому все в Церкві – Духом Святим, все в Дусі Святому й усе причастя Святого Духа. Духом, тому що Зішестя Святого Духа явило Церкву як перетворення кінця на початок, старого життя на нове…» .

3. «Нова мова Церкви» — мова віри і молитви, одностайності й любові

Церква є живою спільнотою тої апостольської віри, яку вона передає, є, зрештою, місцем пізнання того ж таки Святого Духа (пор. ККЦ 668). І вчення про Церкву повністю залежить від вчення про Святого Духа.

І якраз «літургійна молитва досконало підтверджує і чудово виражає автентичний депозит віри, відповідно з прадавнім виразом Індікулуса (Indiculus): legem credendi lex statuat supplicandi, загально синтезованого lex orandi lex credendi (правило молитви – це правило віри). Церква, отже, самоусвідомлюється у своїй глибині, починаючи від своєї природи як молитовного зібрання. У цьому розумінні не потрібно забувати: якщо Церква творить Євхаристію, то Євхаристія творить Церкву такою мірою, що це стає критерієм визнання істинності віровчення, як про це нагадує Іриней Ліонський: «Наша думка є у повній згоді з Євхаристією, а Євхаристія, у свою чергу, підтверджує нашу думку» .

«Віра Церкви випереджує віру окремого християнина, який запрошений до неї приєднатися. Коли Церква відправляє Святі Таїнства, вона визнає віру, отриману від апостолів. Звідси старовинне прислів’я : «lex orandi lex credendi» (або «legem credendi lex statuat supplicandi», за Проспером Аквітанським [5ст.])» . «Закон молитви є законом віри»: Церква вірує так, як молиться. Літургія є складовою частиною святої і живої Традиції .

«Справді, показавши, що Святий Дух є джерелом і подателем усілякої святості, ми визнаємо тепер, що саме Він дав Церкві святість» . Церква, за висловом Отців, є місцем, де якраз «процвітає Дух» .

«Коли була завершена справа, яку Отець доручив Синові вчинити на Землі, у день П’ятидесятниці Дух Святий був зісланий, щоб безперервно освячувати Церкву» . Тоді «Церква явилася відкрито перед усіма, і почалося поширення Євангелія через проповідування» . Саме в момент П’ятидесятниці апостольська община остаточно усвідомила себе Церквою. Тоді на апостолів зійшов Святий Дух у вигляді вогненних язиків, і вони отримали силу для проповіді Євангелія «усім народам». Зміст цієї події розкриває кондак свята П’ятидесятниці: «Коли Ти, Всевишній, зійшов і мови змішав, то поділив між собою народи. Коли ж вогненні язики Ти роздавав, то до з’єднання всіх призвав; тому однодушно славимо Пресвятого Духа». Тут знаходимо нагадування про вавилонське стовпотворіння. Мова йде про подію з Книги Буття. Бог, побачивши безумство людей, що зібралися будувати вежу до небес, зійшов і змішав їхні мови. Це було зроблено для того, щоб люди перестали розуміти один одного і припинили будівництво стовпа. Той стовп все одно звалився б і поховав їх під своїми уламками (Бут. 11, 1–9).

«Зруйнована з вини людей єдність людського роду відновлюється в Церкві, де немає відмінності за національною і мовною ознаками, але всім дається «нова мова» — мова віри і молитви, одностайності й любові. Кожного разу, коли вавилонська вежа валиться (а вона знов і знов валиться в історії), відбувається «змішання мов», загострюються суперечності між націями, посилюються нерозуміння і недовіра. І лише Святий Дух, який є «Духом премудрості і розуму, Духом поради і кріпості, Духом відання і благочестя» ( Іс. 11, 2), Який живе і діє в Церкві, може примирити усіх, покликати до єднання і згоди» .

Та не слід забувати й про те, «що Церква є «Свята» й «Католицька» і що вона – «Єдина» й «Апостольська» (як це сказано у Нікейсько–Константинопольському Символі віри), є невіддільною від віри в Бога Отця Сина і Святого Духа» (ККЦ750).

Любов трьох Осіб Святої Тройці відображена в єдності Церкви. «На землі немає єдності, з якою можна було б зрівняти єдність церковну; така єдність знайшлася тільки на небі, — пише архієпископ Іларіон (Троїцький). – На небі незрівнянна любов Отця Сина і Духа Святого поєднує три Особи в єдину Істоту, так що уже не три Боги, а один Бог, Який живе триєдиним життям… Люди, що долучилися до Церкви і полюбили одне одного, схожі до трьох Осіб Пресвятої Тройці» . Під час Божественної Літургії Св. Василія Великого та Св. Івана Золотоустого ми чуємо запрошення диякона чи священика: «Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати». А люди відповідають: «Отця і Сина і Святого Духа, Тройцю святу єдиносущну і нероздільну». Це відбувається безпосередньо перед проголошенням Символу віри.

4. Таїнства (Євхаристія) будують Церкву

Вже безпосередньо після проголошення Символу віри наступає центр та вершина Божественної Літургії, Анафора. Анафори в акті жертвоприношення є проголошенням хвали й подяки Богові й епіклезою – призиванням Святого Духа. Важливим моментом Анафори є якраз так звана Епіклеза. В Епіклезі Церква просить Отця зіслати Свого Святого Духа на хліб і вино, щоб Його силою вони стали Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, а ті, що беруть участь у Євхаристії, були одним тілом та одним духом (див. ККЦ 1353).

…А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого. Літургія Св. Василія Великого.

Тому не випадково я згадав про Господню Євхаристію, адже вона є серцевиною життя Церкви. У весільній учті Євхаристії Обручник дає (Церкві) своє Тіло і Кров – початок обіцяного і вимоленого Царства, що його розпалює вогонь Святого Духа .

Взагалі-то Таїнства будують Церкву. Сама Церква сама є Таїнством дії Христа, Який діє в ній через послання знову ж таки Святого Духа. І якраз Таїнства «являють і вділяють людям – особливо в Євхаристії – Таїнство співпричастя Бога – Любові, Одного у Трьох Особах» (ККЦ 1118).

«Гідно здійснювані у вірі святі Таїнства дарують благодать, яку вони знаменують. Вони дієві, бо в них діє Сам Христос: це Він хрестить, це Він діє у Святих Таїнствах, щоб уділити благодать, яку Таїнство знаменує. Отець завжди вислуховує благання Церкви Свого Сина, яка в Епіклезі кожного Таїнства виражає свою віру в силу Духа. Як вогонь змінює все, до чого торкається, так і Святий Дух змінює в Боже Життя те, що піддається Його силі» (ККЦ 1127).

«Церква навчає, що Святі Таїнства Нового Союзу необхідні для спасення вірних. «Сакраментальна благодать» є благодаттю Святого Духа, дарованого Христом і властивою для кожного Святого Таїнства. Дух оздоровлює і перетворює тих, хто Його приймає, уподібнюючи їх до Сина Божого. Плодом сакраментального життя є те, що Дух усиновлення «обожує» вірних, життєво єднаючи з Єдиним Сином Божим – Спасителем» (ККЦ 1129).

Через Таїнства, особливо через Причастя Тіла і Крові Христа в євхаристичному хлібі й вині ми єднаємось із Христом і стаємо в Ньому одним Тілом: «Один хліб, і ми всі – одне тіло, бо всі причащаємося від одного хліба» (1 Кор. 10: 17). «Церква є євхаристичним Тілом Христа: Євхаристія єднає нас із Ним і одне з одним. І чим ближчі ми до Бога, тим ближчі один до одного, чим повніша любов до Христа, тим сильніша любов до ближнього. Воз’єднуючись із Богом через життя в Таїнствах, ми воз’єднуємося одне з одним, долаємо нашу звичну роз’єднаність і відчуженість, стаємо членами неподільного організму, зв’язаними між собою узами любові».

Цю саму думку висловлює також Катехизм Католицької Церкви у пункті 1396: Єдність Містичного Тіла — Євхаристія творить Церкву.

«Ті, що приймають Євхаристію, тісніше з’єднані з Христом. Тому-то Христос єднає усіх вірних в одне Тіло – Церкву. Причастя відновлює, змінює, поглиблює це включення в Церкву, сповнене вже у Хрещенні. У Хрещенні ми покликані творити одне Тіло.

Євхаристія здійснює це покликання: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є Причастям Христової Крові? Хліб, що ламаємо, не є Причастям Христового Тіла? Тому, що один хліб, нас багато становить одне Тіло, бо всі ми спільники одного хліба» (1 Кор. 10, 16-17).

«Якщо ви – Тіло Христове і Його члени, то на трапезу Господню покладене ваше Таїнство; ви приймаєте своє Таїнство. Ви відповідаєте «Амінь» («Так, це правда!») на те, що приймаєте, і, відповідаючи, підписуєтесь під цим. Ти чуєш слова: «Тіло Христово» — і відповідаєш: «Амінь». Отож, будь членом Тіла Христового, щоб істинним було твоє «Амінь» .

«Саме Церкві був довірений Дар Божий (…). Саме їй дано оберігати єдність із Христом, тобто Святого Духа, завдаток нетлінності, утвердження нашої віри і драбину нашого сходження до Бога (…). Бо там, де є Церква, є також Дух Божий; а там, де є Дух Божий, там є і Церква, і всяка благодать» .