Я воскресну, бо Христос воскрес! Роздуми про Символ віри, частина IV

о. Іван Васько - ThDr

Чер 26, 2024

 «…і воскрес у третій день, згідно з Писанням»

Після розп’яття і зшестя Ісуса Христа у глибини смерті, воскресіння з мертвих – це головне й вирішальне твердження Символу віри. Дійсно, якщо б Христос не воскрес, то марна наша віра (пор. 1Кор. 15,14).

Якщо Христос не встав із мертвих, тоді Євангеліє і християнство – це найстрашніший і найбільший обман в історії людства! Якщо ж, все-таки, Христос воскрес – це передбачає зовсім інакше ставлення до смерті, інакше розуміння смерті, відмінне від традиційних релігійних та філософських уявлень про неї.

Для того, щоб відкрити правдивий сенс християнської віри у воскресіння, нам потрібно почати не з потойбічного світу, але з роздумів над значенням тіла і смерті. Саме тут корінь непорозуміння, що існує навіть всередині християнства.

Воскресіння – це не «безсмертя», але перемога над смертю!

У нашій свідомості віра у Воскресіння Христа та віра у «загальне воскресіння» кожної людини дуже часто роз’єднані. Про Христа ми стверджуємо однозначно, що Він воскрес – встав із мертвих! Але про самих себе часто говоримо, що маємо «безсмертну душу», тому після смерті переходимо до іншого, кращого життя… і т.п.

Тут треба одразу зазначити, що віра у «безсмертя душі» – це древня віра греків та євреїв, що існувала задовго до Христа. Для християнства віра у «безсмертя душі», як це дивно б не звучало, зовсім не потрібна і навіть дуже шкідлива.

Коли говоримо про воскресіння, не йдеться про банальну віру у «безсмертя душі». Просте читання Євангелія не залишає жодного сумніву, що воскресіння включає в себе як душу, так і тіло!

Побачивши Воскреслого Христа, апостоли думали, що бачать примару. Ось чому перше, що робить Христос, – дає учням відчути реальність Свого тіла: їсть перед ними, апостолу Томі наказує доторкнутися до Своїх ран, щоб «спробувати пальцем» справжність Воскресіння. Саме тілесна реальність Воскресіння стає головним змістом, силою і радістю проповіді апостолів, а головним Таїнством Церкви стає причастя Тіла і Крові Воскреслого Господа. Кожного разу, коли стаємо учасниками Господньої Вечері, як стверджує апостол Павло: смерть Господню звіщаємо, аж доки Христос прийде (пор. 1Кор. 11,26).

Радість раннього християнства – радість, що живе й донині в Церкві, в її Богослуженнях, в піснях та молитвах, не відокремлює Воскресіння Христового від воскресіння всіх людей. Святкуючи воскресіння померлого Лазаря за тиждень до Пасхи, Церква радісно стверджує, що це чудо є «загальним свідоцтвом воскресіння» кожної людини завдяки силі Ісуса Христа.

Що таке смерть по-християнськи?

Свідомість багатьох християн нашого часу немовби повернулася до дохристиянського розуміння смерті. Як же часто ми вважаємо смерть «законом природи», нормальним і властивим явищем, яке потрібно прийняти, з якими треба примиритися, адже смерті неможливо уникнути. Можна сказати навіть більше: вся дохристиянська і позахристиянська релігійність закликає вважати відділення душі від тіла не тільки «природною», але й позитивною, адже смерть «звільняє» душу від тіла, яке заважає їй бути чистою, виключно духовною і небесною.

Оскільки в людському досвіді зло, хвороби, страждання, пристрасті – все від тіла, то сенсом і метою релігії, багатьом так здається, є звільнення душі від цієї «темниці» тіла. Але потрібно з усією силою підкреслити, що таке розуміння смерті – нехристиянське, більш того – з християнством несумісне, відкрито йому суперечить!

Християнство проголошує, стверджує і вчить, що відділення душі від тіла, зване смертю, є зло! Це те, чого Бог не створив. Це те, що увійшло у світ і підкорило його собі, але противиться Богу, порушує задум Його волі щодо світу і життя людини. Смерть – це ворог, якого Христос прийшов знищити (пор. 1Кор. 15,26). Це винищення смерті почалося тоді, коли Син Божий вільно, зі Своєї безсмертної любові до нас, Сам зійшов у смерть: в її темряву, відчай і жах, щоб наповнити її Своїм світлом і Своєю любов’ю. Ось чому на Великдень ми співаємо не тільки «Христос воскрес із мертвих...», але також «Смертю смерть подолав...».

Людина не зникає через смерть, бо не може природа сама від себе знищити те, що створив Бог. Занурюючись у смерть, людина входить у темряву безживності і безсилля до певного моменту, коли всі воскреснуть. Як каже апостол Павло, людина віддається розпаду і тлінню, бо «тіло й кров царства небесного успадкувати не можуть, ані тлінні – успадкувати нетління». Але в останній день «мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося» (1Кор. 15,50;52). Тому що не для поділу, вмирання, розпаду й тління створив Бог людину і світ.

Щоб осягнути християнське сприйняття смерті, наскільки це можливо, потрібно спочатку сказати хоча б декілька слів про Божий задум щодо людини, відкритий нам у Святому Письмі та об’явлений в Ісусі Христі, Його вченні, смерті та Воскресінні.

Що для християн означає воскресіння?

Кажучи дуже коротко та спрощено, Божий задум  можна окреслити наступним чином. Бог створив людину з душею і тілом, тобто одночасно духовною і матеріальною. Саме поєднання духу, душі і тіла називається в Біблії «людиною». Людина, якою створив її Бог, – це істота тілесна і втілений дух. Тому будь-яке розділення душі й тіла, чи порушення їх єдності – це зло і духовна катастрофа. Звідси — і наша віра у спасіння світу через втілення Бога. Христос прийняв реальне людське тіло, а не якесь примарне, Його тіло потребувало їжі, втомлювалося і страждало так само, як і наше.

Христос один воскрес із мертвих, але зруйнував смерть для кожного з нас, зруйнував її панування, безнадійність і остаточність. Господь обіцяє не якесь незрозуміле «потойбічне життя», але воскресіння кожного з нас для нового життя. Воскресіння – це відтворення світу в його первозданній красі та цілісності. Це повне одухотворення матерії і повне втілення духу в створінні Божому.

Світ даний людині як середовище її життя, тому Бог його не знищить, але перетворить у «нове небо і нову землю» (пор. Од. 21,1-8). Духовне тіло людини стане справді храмом Божої присутності і Божої слави у Царстві Небесному.

Для стародавнього Ізраїлю Великдень був спогадом звільнення від єгипетського ярма, для Церкви  (Нового Ізраїлю) Великдень – завжди нове переживання, звільнення від ярма смерті. Ось чому Великдень – свято нестримної радості, про що говорять наші піснеспіви особливо красномовно: «Пасха священна сьогодні з’явилася нам, Пасха нова і свята, Пасха таємнича, Пасха найпочесніша, Пасха – Христос Визволитель, Пасха непорочна; Пасха велична, Пасха вірних; Пасха, що двері раю нам відчиняє;  Пасха, що освячує всіх вірних» (перша пасхальна стихира).

 Читати попередниій розділ