Яким є суд Божий і що таке Царство Небесне? Роздуми про Символ віри, частина VІ
о. Іван Васько - ThDr
Лип 23, 2024
Роздуми над Символом віри: «І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця…»
Для перших християн віра у Друге пришестя Ісуса Христа була радісною. Взагалі суть християнського життя сприймалася, перш за все, як очікування Христа. Остання книга Нового Завіту – Одкровення Івана Богослова завершується закликом: «Прийди, Господи Ісусе!» (Од. 22,20). Також апостол Павло у посланні до Солунян говорить про радість Другого пришестя Ісуса, і тоді, каже він: «Ми завжди будемо з Господом...» (пор. 1Сол. 4,17). Однак поступово, протягом століть, ця радість очікування Другого приходу Спасителя розчинилася у страху перед останнім судом, який християни стали називати «Страшним». Особливо протягом останніх двох століть цей страх перед остаточним судом Божим поступово перетворився на страх перед смертю... Саме тому християнам сьогодення важливо задуматися над тим, у чому полягає християнська віра у Друге пришестя Христа? Як християнин повинен очікувати свого Спасителя? Зі страхом? Яким тоді має бути цей страх?
У Святому Письмі страх має як позитивне, так і негативне значення. Негативний сенс страху (або гріховний страх) найкраще виражений апостолом Іваном Богословом у його Першому Посланні: «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1Ів. 4,18). Для апостола Івана зрозуміло, що людське життя наскрізь пронизане страхом перед чимось невідомим, страхом нещастя, страхом страждання, страхом смерті... Ми маємо багато страхів у житті, але боїмося також і смерті. Від всіх цих страхів людина дуже хоче, але не може звільнитися. Часто ми намагаємося заглушити страх, приховати його у собі, не думати про нього… Забуваємо, що основа християнської віри якраз в тому і полягає, що Христос прийшов звільнити нас від всіх страхів! Віра перемагає страх тоді, коли ми віримо, що Христос об’явив нам люблячого Бога, що Він своєю смертю переміг смерть, а Своїм воскресінням відкрив доступ до вічного життя у радості. Ось чому для віруючого страх є гріхом, бо означає брак любові до Христа і брак віри в Нього.
Відштовхуючись від сказаного, спробуємо зрозуміти, в чому полягає його позитивний сенс. Правдивий християнський страх виражається у словах Писання: «Страх Господній — початок премудрости» (Прп. 1,7; 9,10). «Страх Господній» – це той, який віра не знищує, а навпаки — поглиблює. Цей страх притаманний тому, хто щиро вірить у Бога, Його любить і на Нього надіється. Сутність такого страху: благоговіння, захоплення, почуття негідності. Щирий трепет перед величчю Бога не здатна пережити людина самовпевнена і самозакохана, занурена в суєту; вона поступово перестає «боятися Бога» і тому стає здатною на цинізм, грубість, гординю, вульгарність… Правдивий страх ми відчуваємо, коли зустрічаємося із красою, досконалістю, коли торкаємося до чогось високого, чистого і прекрасного; коли у світлі такої зустрічі з чимось красивим і великим розуміємо, якою глибокою є слабкість, гріховність і дріб’язковість нашого життя. Цей правдивий страх ми відчуваємо, коли усвідомлюємо, що Христос звертається до кожного словами: «Будьте святі, бо Я святий» (1Пт. 1,16; пор. Лев. 19,2), «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5,48). Суд Божий – це не суд владики над рабами!
Благоговійний трепет людини перед величчю Божою – це правдивий страх перед Божим судом, який ми звикли називати «Страшним». Але насправді – це суд Божественної любові, Божественного добра і краси. У своїй притчі про останній суд (Мт. 25,31-46) Христос взагалі не говорить, що людина буде суджена за порушення заповідей. Ісус каже: «По правді кажу вам, що тільки (не)вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви (не)вчинили»… Якщо ми не побачили Христа у людях, які є поряд, – ми Його не побачили в нашому житті. Йдеться, отже, не про страх бути покараним, а про страх зрадити Божественну любов, даровану нам у Христі.
Тому, страх Божий – це страх рятівний, він зростає у міру наближення людини до Бога. Як і перші християни, ми повинні очікувати на Христа «зі страхом і трепетом», так само, як підходимо і до Причастя: «Зі страхом Божим і вірою»… Це значить – із благоговінням, із усвідомленням величезного дару Божого і власної слабкості. Наше ставлення до Другого пришестя Христа є мірилом нашої віри і любові до Нього. Якщо ми тільки боїмося так, як бояться раби свого господаря, то недосконала наша віра і немає в нас любові. Якщо ж чекаємо на Христа «зі страхом Божим і вірою», то усвідомлюємо, що в Ньому засяяло прощення наших гріхів, що милосердя Боже — безмірне, що одна тільки сльоза справжнього покаяння і любові є сильнішою від всіх гріхів.
Ми можемо радіти посеред страждань і болю, бо «Його Царству не буде кінця»!
Перш за все, проповідь Ісуса Христа була проповіддю про Царство Боже, про його сповнення. «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт. 4,17), – перші слова Христа, коли Він проходить через усю країну, проповідуючи Добру Новину про Царство (пор. Мт. 4,23;9,35).
Царство Боже – це не банальне поняття існування якогось «позагробного світу». Царство Небесне – це повнота життя, радості та щастя, задля яких Бог створив людину і світ. Від цієї повноти життя людина відмовилася через власний егоїзм та самовпевненість, але Христос у своєму воплоченні, через Хресну Жертву та Воскресіння наново дарує нам можливість бути учасниками вічного щастя.
Особливість християнського вчення про Царство Боже полягає в тому, що його неможливо порівняти із вченням про Рай в інших релігіях. Для нас Царство Боже – це не кінцева мета і не «остання можливість», але єдине існуюче досконале щастя із Богом, що починається вже тепер, у нашому земному житті. Саме тому ми молимося про Царство, маємо очікувати його сповнення і щиро бажати його всім серцем як найцінніший скарб!
Царство Боже не настане примітним чином – говорить Христос: «І не скажуть про нього тут воно або там, бо Царство Боже всередині вас» (пор. Лк. 17,20-21). Царство Боже насамперед є в Самому Христі, в Його житті, сповненому любові до людини. Ось це життя об’явилося нам, дано нам, ми можемо ним жити, і саме це є Царство Боже всередині нас. Звернімо увагу на приклад життя святих: хіба вони думали про «потойбічний світ» і переживали про щастя після смерті? Ні, святі люди – це насамперед ті, які вміли жити Богом, раділи з того, що пізнали Христа, що живуть у близькості до Нього. Святі настільки жили Христом, що навіть смерть сприймали як ще більше з’єднання з Улюбленим Богом. Як стверджував апостол Павло: ні життя, ні смерть не відлучать нас від любові Христової (пор. Рм. 8,38).
Світ надалі продовжує жити своїми пристрастями і своїми страхами, своїм егоїзмом і жадібністю. Щодня мільйони і мільйони людей намагаються осягнути щастя у якийсь свій спосіб. Але той, хто хоч іноді відкриває своє серце на Христа, дізнається, що існує інше життя, відмінне від земної метушні, життя духовне, в якому можлива постійна «радість і мир у Святому Дусі» (пор. Рм. 14,17), яких ніхто не може нам дати, як тільки Бог. Це і є сповнення Царства Божого всередині нас. Ми падаємо, грішимо, знову каємося і навертаємося, бо не можемо забути Царства внутрішнього миру й радості, яке нам дарує Божественна любов. «І Царству Його не буде кінця», бо, як каже Христос, життя вічне полягає в тому, щоб ми пізнали єдиного, правдивого Бога та Ісуса Христа, якого Бог Отець нам послав (пор. Ів. 17,3).