Ювілейний рік у Старому Завіті
о. д-р Григорій Лозінський - SSD
Гру 19, 2024
Старозавітні тексти присвячені ювілейному року
Детальний опис ювілейного року знаходиться лише в одному тексті Старого Завіту, а саме в Лев 25,8–55. Відповідно до цього тексту, кожні п’ятдесят років ізраїльтяни мали відзначати особливий рік протягом якого мав зберігатися цілковитий відпочинок землі, кожен повертався до своєї посілості, борги прощалися а раби звільнялися. Хоча єдиний докладний текст про ювілейний рік міститься в Левиті 25, його короткі згадки можна знайти в Лев 27,17 і Чис 36,4, і, можливо, в Єзек 46,16-18 та Іс 61,1-3.
Чим цей рік особливий?
У книзі Левита 25 знаходяться різні приписи пов’язані з ювілеєм: загальний опис цього особливого року (вірші 8–13), приписи щодо продажу (в. 14–17), запевнення Господа щодо благословення землі коли вона не обробляється (в. 18–22), викуп власності (в. 23–28), викуп будинків в обгороджених містах, селах і містах левітів (в. 29–34), допомога потребуючим без відсотків (в. 35–38), зубожілі ізраїльтяни які змушені продати себе а також раби взяті із народів (в. 39–46) та викуп ізраїльських невільників у чужинців (в. 47–55). Таким чином, Лев 25,8-55 охоплював різноманітні ситуації і якщо їх узагальнити, то можна сказати, що в цей рік надавався цілий ряд особливих прав і поступок щодо землі, позик і праці які б запобігали від зубожіння. Тому вони стосувалися соціальних прав, які намагалося захистити тих хто потрапив у різного роду труднощі. Окрім того, цей рік був проголошений святим або освяченим. Таке саме “освячення” використовувалася для інших речей і людей в інших уривках Старого Завіту: був освячений сьомий день (Бут 2,2), первісток (Вих 13,2), священики (Вих 29,1), храмина та жертовник (Вих 40,9–10), тощо. Термін освячення несе ідею «відокремлення» від загального використання. Таким чином, такий же термін був використаний для того щоб ювілейний рік був виділений із циклу років і, таким чином, був проголошений священним періодом у якому надавалися особливі благодаті.
Звідки походить термін «ювілей»?
П’ятдесятий рік називався ювілейним роком, що походить від єврейського yôbēl. Етимологія цього терміна залишається неясною, хоча більшість вчених стверджують, що воно пов’язане з баранячим рогом. Дійсно, ювілейний рік було оголошено десятого дня сьомого місяця, Йом Кіпур, сурмінням у баранячий ріг.
Суботній рік і ювілейний рік
Насправді Левит 25 містить два особливі роки: суботній (25,1–7) та ювілейний (25,8–55). Суботній рік відзначався кожні сім років, в який також був приписаний відпочинок для землі (25,4), як і для ювілейного року. Крім того, суботній рік допомагав розрахувати прихід ювілейного року: «Відлічиш собі сім седмиць років, сім разів по сім років, так що час сімох седмиць років буде тобі сорок дев’ять років» (Лев 25,8). Число сім було особливим для євреїв. Відповідно до законів, викладених у Левит 25, святкування ювілею мало бути частиною більшої системи організації часу відповідно до числа сім, яка включала семиденний тиждень і практику залишати поля для відпочинку кожного сьомого року.
Теологічний зміст ювілейного року
Головні богословські послання ювілейного року можна знайти, перш за все, в розуміння землі та ставлення до рабства в стародавньому Ізраїлі. Найперше потрібно зрозуміти поняття землі в ширшому контексті і особливо те, як Бог давав її ізраїльтянам. Той самий текст Левита 25 стверджує що зрештою Бог є власником землі: «Земля не буде продаватися назавжди, бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі в мене» (Лев 25,23). Але Господь дає цю землю ізраїльтянам у спадщину як і обіцяв Аврааму та його нащадкам. Розподіл землі, детально описаний у другій половині книги Ісуса Навина (розділи 13–21), містить також і її поділ за принципом справедливості. Тобто кожна сім’я, і не тільки племена, мала отримувати частку землі (за винятком племені Леві, хоча вони отримали певну кількість міст від інших племен). Тобто розподіл землі, згідно опису книги Ісуса Навина, створював таку взірцеву ситуацію описану в іншому місці так: «І вони - кожний з них буде сидіти під своєю виноградною лозою,- і кожний під смоковницею» (Міх 4:4). Проте різні обставини спонукали деяких ізраїльтян продати свою землю щоб сплатити борги або вийти з інших економічних труднощів. Тому ювілейний рік мав на меті обмежити зростаючу нерівність між землевласниками та тим хто втратив землю. Іншими словами, цей закон гарантував би більш справедливий економічний порядок, який би обмежував концентрацію власності у невеликої кількості людей. Окрім землі, ювілейний рік торкався й іншого важливого питання, а саме рабства. Хоча воно не було повністю скасовано, існували закони, які захищали тих ізраїльтян хто потрапив у рабство. Господь вивів людей із єгипетського рабства щоб подарувати їм свободу. Отже, цей закон допоміг би відновити цю свободу для ізраїльтян, які були змушені продати себе іншим. Дійсно, ізраїльтяни не є нічиїми слугами крім Господа, як сказано в Лев. 25:55. У підсумку, цей рік відкривав серію економічних помилувань, давав можливість людям які потрапили в скруту почати все спочатку, та повертав свободу невільникам, і саме тому був справді особливим роком благодаті.
Бібліографія
John S. Bergsma, The Jubilee from Leviticus to Qumran: A History of Interpretation, VTSup 115 (Leiden and Boston: Brill, 2007)
John Bergsma and Brant Pitre, A Catholic Introduction to the Bible: The Old Testament (San Francisco, CA: Ignatius Press, 2018), 205–18
Thomas Hieke, “Leviticus”, The Jerome Biblical Commentary for the Twenty-First Century: 281–309
Jonathan Kaplan, “יובל, A New Proposal”, Bib 99/1 (2018): 109–16.
Jacob Milgrom, Leviticus 23–27: A New Translation and Commentary, AB 3B (New York: Doubleday, 2001), 2162–271.
Roland de Vaux, Les Institutions de l’Ancien Testament I: Le nomadisme et ses survivances, institutions familiales, institutions civiles (Paris: Cerf, 61997), 267–70.
Christopher J. H. Wright, “Year of Jubilee”, ABD 3:1025–30.