ЕГРЕШІ Іван
Парох церкви св. Миколая-Чудотворця в с. Порошково Перечинського р-ну.
Народився 11 серпня 1898 р. у родині греко-католицького священика Омеляна Егреші і Корнелії Грибовської в с. Заднє (з 1960 р. перейменовано в с. Приборжавське) Іршавського р-ну. Здобув середню освіту в гімназіях Мараморош-Сигету (тепер Румунія) і Сату-Маре (тепер Румунія) продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії. 2
8 серпня 1924 р. на Успення Пресвятої Богородиці на архієрейській Службі Божій біля церкви Мукачівського монастиря в присутності 15—20 тисяч вірників єпископ Мукачівської єпархії Петро Гебей рукоположив на священиків богословів Івана Егреші і Дмитра Попович . Після висвячення єпископ призначає о. Егреші помічним священиком в с. Терново Тячівського р-ну, де тоді був парохом 74-річний Олексій Горзов. У 1927 р. єпископ переводить о. Івана помічним священиком в с. Богдан Рахівського р-ну, де парохом був 69-річний Олексій Микита, тесть о. Егреші. Після смерті 78-річного тестя в 1936 р. о. Іван був призначений парохом цієї парафії.
У 1944—1945 рр. був парохом в с. Кленова (Словаччина), а в 1945—1949 рр. — с. Порошково. Визнаючи його віддану душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка нагороджує його в 1940 р. титулом почесного намісника (декана). Свідченням того, що Греко-Католицька Церква з своїм єпископом і священиками завжди бул з народом і старалися допомогти своїм вірникам, коли бачили, що вони мають правду. Так воно було й тоді, коли на початку 1935 р. лісові робітники у с.Богдан страйкували, вимагаючи від влади поліпшення свого матеріального стану.Тоді як блаженної пам’яті єпископ Олександр Стойка так і рахівський намісник (декан) о.Петро Дем’янович разом з місцевим парохом о. Іваном Егреші клопотали у влади за виконання вимог страйкуючих і при тому успішно, бо вже 18 березня вимоги були вїзадовільнені, стайк закінчився і люди приступили до праці.
На початку 1949 р. йому, як і іншим греко-католицьким священикам, які не погодилися возз'єднатися з російським православ'ям, було заборонено виконувати будь-яку душпастирську роботу, і сім'ю виселили з парохіяльного будинку. Працівники КДБ 28 серпня 1949 р. в день 25-річного священницького ювілею о. Івана (зумисне вибрали цей день, щоб вплинути морально) заарештовують, а Закарпатський обласний суд 28 листопада засуджує його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна . Пройшовши тортури тюрми-розподільника, був вивезений у табори ГУЛАГу сел. Кенгір Казахської РСР. В с. Рудник його праця використовувалась на різних будівельних роботах. З місць позбавлення волі повернувся 1 квітня 1955 р. по інвалідності.
По приїзді додому йому вдається влаштуватися нічним сторожем в Ужгородському зеленгоспі. Виснажлива праця в таборах похитнула здоров'я о. Івана. І 10 травня 1962 р. на 64-му році життя і 38-му році свого душпастирства він помер в Ужгороді. Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Іван Егреші реабілітований 24 липня 1992 р.прокуратурою Закарпатської області. Отець Іван Егреші був дописувачем тогочасних газет і опублікував такі статті:
Ювілейний Рік в Богдані //Свобода. — №№ 1 — 2. — 1934.
Tiszabogdány. // Turisták Lapja. — 1939. — 284-285 old.
Дружина о. Івана Егреші, Олена Микита, народилася 27 березня 1905 р. в сім'ї греко-католицького священика Олексія Микити та Олени Негребецької у с. Нижня Рибниця (Словаччина). Початкову і неповну середню освіту отримала у рідному селі, а для продовження навчання в 1916 році батьки віддали її до Ужгородської учительської семінарії , яку закінчила в 1920 році. 12 серпня 1924 року вийшла замуж за богослова, майбутнього греко-католицького священика Егреші Івана. Разом з чоловіком виховали трьох дітей: Марію (дружина о. Шандора Петкі, відомого художника нашого краю), Степана й Омеляна.