ГРЕГОРОВИЧ Стефан
Парох церкви Зіслання Святого Духа в с. Щербовець Воловецького р-ну.
Народився 28 серпня 1915 р. в сім'ї секретаря сільської управи (нотаря) Євгена Грегоровича і Гізели Вароді в с. Кальник Мукачівського р-ну. Закінчивши четвертий клас початкової школи в Мукачеві, в 1926 році продовжив навчання в Мукачівській руській реальній гімназії . В 1933 р. поступив до Ужгородської духовної семінарії.
23 березня 1941 р. Єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика богословів Грегорович Стефана і Петрашович Нікефора. Першу свою свяу Літургію (приміцію) відправив 30 березня 1941 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Росвигово. 1941 — 1944 рр. працює парохом с. Щербовець Воловецького р-ну з філіями: Пашківці, Збини і Жденієво. З наближенням фронту в 1944 р. все село було евакуйовано в район Мукачева, і о. Стефан переїжджає з сім'єю до тестя в с. Росвигово.
Після визволення краю він знову повертається на свою парохію і продовжує тут душпастирську роботу до березня 1949 р. Тоді о. Стефан відмовився перейти на російське православ'я і йому було заборонено займатися душпастирською працею. Більше року переховувався і підпільно продовжував виконувати душпастирську роботу. Працівники КДБ довідавшись про місцеперебування о. Стефана, 14 вересня 1950 заарештовують, а 31 жовтня обласний суд засуджує його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду його було відправлено через Львівську тюрму-розподільник у табори ГУЛАГу м. Воркути. Тут він з лютого 1951 р. працює в таборі № 10 на зовнішніх шахтних роботах, а також на різних будівництвах.
Коли й після смерті Сталіна у житті й утримуванні політичних в'язнів ніяких змін не сталося, то в'язні табору № 10 на шахті № 29 повстали і висунули вимоги про перегляд їх справ та звільнення їх із таборів. Тогочасні владоможці й утримувачі безкоштовної робочої сили застосували проти повстанців зброю, у результаті чого від кульових ран померло 40 і було поранено 134 в'язні . Про ці події о. Стефан Грегорович згадує так: "... Наш табір повстав, і з ним майже одночасно і всі інші табори, мені невідомо, як в'язні зуміли про це договоритись, але було ясно, що повстання розпочалось згідно відповідного сигналу. Цілий тиждень в'язні у всіх таборах не виходили на роботу. Через тиждень всі табори, крім нашого на шахті № 29, стали до роботи. Наш табір продовжував добиватись своїх вимог. На восьмий день повстання наш табір був оточений військами, які штурмом і прицільним вогнем оволоділи табором... серед вбитих був один литовський монах і наш греко-католицький священик о. Чейпеш Іван. Кров змили пожарними машинами, мертвих вивезли, а поранених на протязі трьох днів оперували і виймали з їх тіл кулі. Пізніше весь цей табір розформували, розкидавши в'язнів в інші табори. І я тут поламав ногу, коли моя нога залікувалась, то мене перевели в табір № 7, а потім у табір № 14, з якого у жовтні 1956 року я і приїхав додому в Мукачево до своєї сім'ї".
На роботу влаштуватись у Мукачеві довгий час не міг, тому доводилось вдовольнятись тимчасовими заробітками нічного сторожа, на перебиранні фруктів та овочів, ремонтуванні тари і т. д. Ця тимчасова робота давала можливість більше займатися душпастирством у підпіллі. Він часто виїжджав у найвіддаленіші села Мукачівської єпархії, де обслуговував потреби вірників. Проживає в м. Мукачево.
На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Стефана Грегоровича реабілітовано 7 березня 1992 р.
Дружина о. Стефана Грегоровича, Ольга Дудинська, народилася 8 квітня 1918 р. в сім'ї греко-католицького священика Андрія Дудинського і Маргарети Горщак у с. Жуково Мукачівського р-ну. 27 лютого 1941р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика Грегорович Стефана. Після арешту чоловіка переїжджає з дітьми в Мукачево. На її плечі ліг важкий тягар по утриманню сім'ї і вихованню дітей. Як жінка репресованого священика ніде не може влаштуватися на роботу. Спочатку працює прибиральницею, а пізніше в цілодобовому садку-яслях працює нічною нянею. Разом із чоловіком виховала трьох дітей, виконавши з честю свій материнський обов'язок.