ІЛЬНИЦЬКИЙ Олександр
Апостольський протонотаріус, протоієрей Капітулу Мукачівської Греко-Католицької єпархії
Народився 30 січня 1889 р. в сім'ї греко-католицького священика Юлія Ільницького і Мальвіни Бендас в с. Чорний Ардов (з 1946 р. — с. Чорнотисів) Виноградівського р-ну. Після закінчення церковнопарафіяльної школи батьки в 1900 роцівіддали його в гімназію м. Сотмар (тепер Сату-Маре, Румунія), але остаточно середню освіту здобув у 1908 році в Ужгородській гімназії. Здобувши середню освіту виявив бажання віддатися священицькому покликанню і продовжив навчання у Пряшівській духовній семінарії.
15 березня 1914 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоній Папп в Ужгородському кафедральному храмі рукоположив на священика 10 богословів: Барна Миколу, Бачинського Іоанна, Ляхович Олександра, Натоля Антона, Орос Івана, Сотак Миколу, Теребеш Стефана, Тінк Антона, Фірцак Юлія, серед яких був і Олексадр Ільницький. Свою першу св. Службу Божу відслужив 22 березня 1914 р. в церкві Покров Пресвятої Богородиці в с. Мирча (церква у с.Мирча була філією парохії с.Новоселиця.- Б.Д.) під керівництвом о. Дутко Михайла, пароха в с. Новоселиця Перечинського району (1905—1916). У 1914 — 1915 рр. працював помічним священиком в с. Ільниця Іршавського р-ну, 1915 — 1916 рр. був помічним священиком у с. Великі Лучки Мукачівського р-ну. В цих парафіях йому неодноразово доводилося захищати Греко-Католицьку Церкву від новоявлених агітаторів, які намагалися заманити вірників у різні секти адвентистів і схизму. В с. Ільниця сектанти, нацьковані своїми керівниками Фредеріком Кеселі, Іваном Пилипком й Іваном Марковці, без мук совісті намагалися принизити честь і гідність молодого священика, застосовуючи до нього навіть фізичну силу.
В 1916 р. о. Олександра Ільницького постигло велике горе — у молодому 25-річному віці померла дружина. Щоб зменшити свій душевний біль, повністю віддається душпастирській роботі. В кінці 1916 р. єпископ Мукачівської єпархії, відзначаючи його роботу й уміння працювати з людьми, призначає о. Олександра секретарем єпископської Консисторії, функції якого той виконував до 1931 р. З 1917 по 1919 рр. у єпископській резиденції (палаті) о. Олександр виконує функції мажордома, а з 1919 по 1931 рр. — помічного священика і проповідника кафедрального храму в м. Ужгород. У 1920 р. йому було довірено викладати Закон Божий в Ужгородській жіночій горожанській школі. 9 лютого 1930 р. єпископ Мукачівської єпархії Петро Гебей призначив о. Олександра Ільницького каноніком Капітулу Мукачівської Греко-Католицької єпархії. Будучи вже каноніком, непомітно і скромно, але тим активніше працює скрізь, де може служити й захищати релігійні або народні інтереси.
Не дивлячись на свою зайнятість, о. Олександр на протязі багатьох років із Ужгорода їздив обслуговувати греко-католицьких вірників в с. Великі Лучки, де в листопаді 1920 р. частина вірників, підбурена агітаторами, залишила свою прадідівську віру й силою відібрала греко-католицьку церкву. І тут він, як і в Ільниці, пережив як моральні, так і тілесні образи. Після шестирічних поневірянь в судовому порядку церква у Великих Лучках була повернута власникам — греко-католицьким вірникам. 28 листопада 1926 року „отслужилася перва св.Служба Божа въ лучанской великой и красной, но черезъ схизматиковъ въ полной нечистотѣ оставленной церкви – для гр.католиковъ и отъ того часу постоянно кончатся там всѣ недѣлны и святочны богослужеія о.Александром Илницкій, доч.администраторомъ, который для того изъ Ужгорода выйѣзжает до Лучок къ каждому случаю.” В наслідок постійних брутальних грабежів, терористичних насильств зі сторони схизматиків привели єпископа Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петра Гебея до думки заснувати єпархіальну Центральну Канцелярію оборони віри і Церкви (ЦКОВ).
У 1924 р. єпископ Петро Гебей доручає о. Олександру Ільницькому організувати ЦКОВ, призначивши його директором цієї Канцелярії . Основною ціллю Канцелярії було те, щоб видавати й розповсюджувати між русинським народом апологетичні (вірооборонні) статті, книги, християнську католицьку літературу, а також вести роз'яснювальну роботу поміж народом. За активну й віддану душпастирську діяльність уже 1921 р. єпископ Антон Папп відзначає о. Олександра титулом радника єпископської Консисторії.
Отець Олександр Ільницький, якого ніколи в минулому не цікавила політика і який свою роботу започаткував не на лабільних політичних амбіціях, важко переживає ті смутні дні для Мукачівської єпархії, які настали після Віденського арбітражу 2 листопада 1939 р., коли наша єпархія розділилася на дві частини. Невдовзі, дякуючи Божому Провидінню, Мукачівська єпархія воскресла й об'єдналася (крім 42-х так званих "словацьких" парохій, які підпали під юрисдикцію Пряшівського греко-католицького єпископа).
Після смерті прелата-протоієрея Капітулу Мукачівської єпархії монсеньйора д-ра Василя Гаджеги (15 березня 1938 р. ) святий Отець Пій XII на вакантне місце протоієрея Капітулу Мукачівської єпархії призначив о. Олександра Ільницького , а єпископ Олександр Стойка в той час призначає його продиректором Ужгородської духовної семінарії. 23 грудня 1938 р. у с. Великі Лучки під головуванням Олексія Марковича були проведені сільські збори, на яких о. Олександр Ільницький був обраний почесним громадянином села. Диплом почесного громадянина йому вручили в урочистій обстановці перед св. Службою Божою, після чого о. Олександр у церкві проголосив прекрасну проповідь.
30 червня 1939 р. о. Олександра Ільницького — людину без політичних заслуг у минулому — регент Угорщини Микола Горті призначає довічним членом верхньої палати Угорського парламенту . В кінці 1939 р. угорський Уряд призначає його головним радником регентського комісаріату Карпатської території (Підкарпаття). Вступаючи на цю посаду, свою програму діяльності сформулював так: "Хочу тільки дотримуватись голосу своєї совісті і свого серця, як і до цих пір, бо хочу працювати на користь Вітчизни і русинського нашого народу". І-го лютого 1940 р. на загальних зборах спортивного клубу "Русь" в Ужгороді його обирають головою цього клубу, того ж року був нагороджений Хрестом народної оборони. 3-го червня 1942 р. на загальних зборах "Подкарпатского общества наук" замість професора Антона Годинки було вибрано головою о. Олександра Ільницького. Функції голови названого товариства виконував до жовтня 1944 р. Апостольський Престол у 1940 р. присвоює йому звання папського протонотаря. Після смерті єпископа Олександра Стойки (31 травня 1943 р. ) члени Капітулу, згідно з церковними законами, 2 червня 1943 р. обирають о. Олександра Ільницького Капітулярним вікарієм, функції якого виконував до 12 лютого 1944 р.
Широка літературна, християнсько-публіцистична, апологетична (вірооборонна) й доброчинна діяльність о. Олександра Ільницького поки що слабо вивчена, належну оцінку їй має дати історія нашого релігійного життя. Після того як у 1924 р. о. д-р Юлій Григаші за розпорядженням Апостольського Престолу виїхав до Америки (призначений секретарем єпископа Пітсбургської єпархії), о. Олександр Ільницький став головним редактором журналу "Душпастирь" — офіційного органу Мукачівської і Пряшівської єпархій. При цьому журналі він раніше працював коректором. Починаючи з 1928 р. о. Олександр редагує церковно-гомілетичний (проповідництво, риторика) додаток до журналу "Душпастирь" — "Проповіді". Пізніше, починаючи з 1932 р. видає журнал практичних проповідей під редакцією о. Олександра Ільницького і радника Консисторії о. Євгена Петрика. Тут за 10 років були надруковані 363 проповіді, написані о. Олександром Ільницьким.
У 1928 р. в Чехословаччині було утворено товариство "Папське Діло Ширення Віри" (ПДШВ), і Римська Центральна Рада ПДШВ призначає о. Олександра Ільницького національним директором для русинів Мукачівської і Пряшівської єпархій. На цій посаді, як і на всіх інших, він проявляє багатосторонню діяльність по розвитку місійного руху між русинами, по організації і збору добродійних пожертвувань для підтримки місійного руху і видавництву місійної літератури. Русинська секція в 1935 р. почала видавати під редакцією о. Олександра Ільницького "Миссійный Календарь", в якому друкувались апологетичні (вірооборонні), духовпо-соціальні і добродійно-пізнавальні статті. "Миссійный Календарь" користувався великою популярністю у жителів Підкарпаття, бо вже в 1938 р. виходить тиражем понад 6000 примірників. Після призначення головним радником регентського комісаріату о. Ільницький з неприхованою скорботою пише: "Дорогий "Душпастырь" і "Добрий Пастырь" — ваші милі співробітники і читачі! Смуток стискає моє серце, коли з вами прощаюся... "Душпастырь" — ти був 16-річним, а "Добрий Пастырь" — ти був 10-річним сином моїм... скажу щиросердечно, що мені було би краще залишитися і надалі у вашій службі... " Закоханий у цю роботу, назавжди покинути її не зміг, і 1939 р. під редакцією о. Олександра Ільницького почав виходити суспільно-політичний тижневик "Нова Неділя". Крім згаданих видань, о. Олександр був редактором журналів "Миссійный Вістник" (1931 — 1938 рр. ), "Неділя" (1941 — 1944 рр. ), "Благовістник" (1939 — 1944 рр. ). Окрім редакторської роботи, написав багато статей на вірооборонну і християнсько-церковну тематику.
Після "визволення" м. Ужгорода 27 жовтня 1944 р. нові можновладці недобрим оком дивилися на директора ЦКОВ, активного борця з православ'ям, який може стати на перепоні в підпорядкуванні Мукачівської єпархії під юрисдикцію Московської патріархії. Працівники СМЕРШу 8 березня 1945 р. заарештовують о. Олександра Ільницького в Будапешті, привозять його в Ужгород і поселяють в одну із камер слідчого ізолятора Закарпатського обласного КДБ.
Після невдалих спроб намовити о. Олександра на віровідступництво, сфабрикувавши справу, у якій він обвинувачувався в тому, що був провідним ідеологом уніатства та угрорусинизму на Підкарпатті, очолював "Центральну Канцелярію оборони віри", був головним редактором журналів "Душпастырь" і "Благовістник", на сторінках яких вміщував гнівні статті з брехливими вигадками на Комуністичну партію і СРСР, виступав за встановлення на Підкарпатті фашистсько-угорського окупаційного режиму, за що угорськими окупантами був призначений радником регентського комісаріату Підкарпатської території і членом верхньої палати угорського парламенту. За це військовим трибуналом прикордонних військ МВС Закарпатського округу 9-10 червня 1946 року був засуджений до 20 років каторжних робіт з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією належного йому майна. На той час в СРСР найвищою мірою покарання служила каторга, де вищою межею було не 25, а тільки 20 років. Та вже через рік (у 1947 р. ) в м. Томськ за загадкових обставин о. Олександр Ільницький помер. Про цей тип таборів канонік о.Стефан Бендас згадує так: "... Я випробував на своїй шкірі, так як додому повернувся раніше строку з каторжного табору як непрацездатний інвалід. У цьому таборі замість імені я мав нашитий знак "СКК-46", де букви КК указували на цей тип таборів". Отець Олександр Ільницький реабілітований 7 серпня 1990 р.
Дружина о. Олександра Ільницького, Анна Контратович, народилася 22 жовтня 1891 р. у с. Дубриничі Перечинського р-ну в сім'ї греко-католицького священика Івана Контратовича та Етели Гебей. Здобувши початкову і неповну середню освіту в 1908 році поступила до Ужгородської учительської семінарії , яку закінчила в 1912 році . 26 лютого 1914 року вийшла замуж за богослова , майбутнього греко-католицького священика Олександра Ільницького. В 1916 році після двох років щасливого подружнього життя вона померла .
Головні публікації о. Олександра Ільницького, що вийшли окремими книгами:
Прощальное слово к Великолучанским вірникам. — Унгвар, 1917.
Может-ли быти розумный человік безбожником. — Ужгород, 1938.
Памятная книга по ювилейному римскому паломничеству Подкарпатских русинов св. года 1925. — Ужгород, 1925.
Что дает коммунізм русинам на Подкарпатю. — Ужгород, 1927.
Все для большой славы Христа-Царя (три казки). — Ужгород, 1929.
Начто сповідатися. — Ужгород, 1929.
Як зыскати ювилейный отпуст. — Ужгород, 1934-1935.
Банга Б. Велика обітниця св. Серца Ісуса / Перевод з мадярського. — Ужгород, 1926.
Яку правду мають адвентисты-субботники. — Ужгород, 1932.
Где суть мертві. — Ужгород, 1933.
Божа гарфа. — Ужгород, 1933.
Статут Міссійного Союза Духновича. — Ужгород, 1938.