ІВАНЧО Юлій
Парох церкви (21 вересня) в с. Веряця Виноградівського р-ну
Народився 13 березня 1889 р. у сім'ї греко-католицького священика Олексія Іванча й Емілії Легези у с. Веряця. Середню освіту здобув у гімназіях міст Ужгорода, Берегова й Мукачева . Після цього за сімейною традицією поступив в Ужгородську духовну семінарію.
19 грудня 1915 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоній Папп в Ужгородському кафедральному храмі висвятив на священика 13 богословів: Голомб Йосифа, Дем’янович Віктора, Дрогобецького Юлія, Єлеш Корнелія, Камінського Михайла, Коссей Ємеляна, Матейча Юрія, Товт Андрія, Товт Миколу, Ференчик Едмунда, Хома Віктора, Легеза Федора ЧСВВ, серед яких був і Іванчо Юлій . 26 грудня 1915 року нововисвячений Іванчо Юлій відслужив свою першу Службу Божу в церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Веряця під керівництвом свого батька пароха в с.Веряця – о.Олексія Іванчо .
Після висвячення був призначений обслуговувати вірників у с. Верб'яж Воловецького р-ну де працював з 1915 по1923 рік. 9 квітня 1923 р. на 69-му році життя помер батько о. Юлія в с. Веряця. Вдовиця священика, згідно з встановленим звичаєм в Мукачівській єпархі, з осиротілими дітьми мала можливість проживати на протязі одного року у фарі (будинку для священика), а після цього строку на парохію назначався новй священик . І щоб сім’я і у дальнійшому могла проживати у приміщенні фари, то єпископ переводить о.Юлія парохом на місце батька в с.Веряця. Тут виконував він свої душпастирські обов'язки до 1949 р. Визнаючи ревну й плідну душпастнрську роботу о. Юлія у винограднику Ісуса Христа, єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка в 1930 р. нагороджує його титулом почесного намісника (декана), а Апостольський адміністратор Мукачівської єпархії в м. Хусті д-р Діонісій Няраді, єпископ Крижевацький, в кінці грудня 1938 р. призначив о. Юлія Іванча намісником (деканом) Сасівського деканату на місце сасівського пароха Ільницького Стефана . Після березневих подій 1939 року єпископ Олександр Стойка доручив знову о.Стефану Ільницькому опікатися Сасівським деканатом.
Після приходу в наш край Червоної Армії і встановлення Радянської влади о. Юлій продовжував свою ревну душпастирську діяльність в с. Веряця. Але під час політичної кампанії проти Католицької Церкви в кінці 1948 і на початку 1949 року органи місцевої влади за підтримки КДБ пробують схилити о. Юлія до переходу на російське православ'я. Після відмови о.Юлія підкоритись їхній волі на початку 1949 р. місцеві репресивні владні структури забороняють йому виконувати будь-яку душпатирську роботу, а сім'ю виселяють з парохіяльного будинку. А коли і ці дії влади не дали бажаних результатів, працівники КДБ, звинувативши о. Юлія в українському націоналізмі 28 серпня 1949 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд на закритому судовому засіданні на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР 22 жовтня 1949 р. засуджує його на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.
Дочка о.Юлія, Анна Сопко згадує, що слідчі районного і обласного КДБ заставляли вірників села підтверджувати і засвідчувати ними придумані на о.Юлія обвинувачення, але з вірників ніхто не хотів свідчити проти священика. Дяка Довбака Івана намагались заставити, навіть били, але він не згодився йти свідчити. Все ж таки у селі знайшовся один свідок, Михайло Чонка, який стверджував, що отець у своїх проповідях говорив, що чорна хмара наближається на наш край. Через деякий час ця здорова і сильна людина захворіла епілепсією і рот у нього викривився. Всі люди говорили йому, що це сталося із-за твого неправдивого свідчення проти священика. Після повернення батька додому він цілий тиждень ходив і просив пробачення. Батько сказав, що пробачає йому, але розмовляти з ним не бажає .
Трьохмісячне перебування в Ужгородській тюрмі о.Юлія ослабило настільки, що він не міг ходити. Але не дивлячись на це його було відправлено з Ужгородської тюрми на ринки робочої сили. Побувавши в тюрмах-розподільниках міст Львова, Києва, потрапляє в табори ГУЛАГу м. Абез Комі АРСР. Відбував він тут своє незаслужене покарання до 30 вересня 1954 р., коли, згідно рішення Верховного суду Комі АРСР від 30 вересня 1954 р., достроково був звільнений з місць позбавлення волі. Коли прощався з лагерними друзями, то о.Микола Русинко обняв його і плачучи промовив: „Дюло, який ти щасливий, що їдеш додому!” Із лагеря отримав дозвіл поїхати у м.Надвірну Івано-Франківської області. Звідти поїздом приїхав у Рахів, а дальше автобусом у смт.Королево, де його дружина проживала з старшою сестрою Марією Чейпеш, чоловік якої теж був засуджений і в 1953 розстріляний у одному з лагерів м. Воркути. Проживаючи в Королеві, багато вірників знаходило дорогу до о.Юлія. Він тайно вислуговував вірникам різні треби: служив Служби Божі, хрестив, благословляв подружжя, сповідав і т.д. Помер о. Юлій Іванчо 2 березня 1963 р. на 74-му році життя і 48-му році свого душпастирства в смт. Королево Виноградівського р-ну.
На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Юлія Іванчо реабілітовано 21 грудня 1992 р.
Дружина о. Юлія Іванчо, Аполлонія Дом'янович, народилася 9 грудня 1894 року в сім'ї греко-католицького священика Віктора Дом'яновича і Марії Бачинської в с. Річка Міжгірського р-ну. 25 листопада 1915 року вийшла заміж за богослова Юлія Іванча з яким в дальнійшому ділила всі радощі і незгоди його священичого життя. Разом із чоловіком виховали десятеро дітей. На час арешту чоловіка, о. Юлія, тільки Аполлонія та Єва були шкільного віку. Їхні діти: Шарольта 1916 р.н. (дружина священика о. Юрія Фединця), Юлій 1918 р.н.(учитель в Іршаві), Марія 1920 р.н.(дружина греко-католицького священика о. Івана Чейпеша), Віктор 1921 р.н. (греко-католицький священик), Ізабелла 1923 р.н. (дружина греко-католицького священика о. Івана Горинецького), Василь 1925 р.н.(греко-католицький священик в Австралії), Микола 1927 р.н. (греко-католицький священик в Австралії), Анна 1930 р.н. (дружина Томаша Сопка), Аполлонія 1933 р.н.(дружина інженера Олександра Чаповці), Єва 1936 р.н.(дружина вчителя Олександра Ігнатка). Переживши важкі роки випробувань, Аполлонія Іванчо померла 29 листопада 1968 р. на 74-му році життя в результаті інфаркту серцевого м'яза у сел. Королево.