ЛЯХОВИЧ Микола
Парох церкви св. Іоана Хрестителя в с. Золотарево Хустського р-ну
Народився 19 серпня 1907 р. в сім'ї греко-католицького священика Івана Ляховича й Анастасії Камінської у с. Негрово Іршавського р-ну. Здобувши середню освіту в Ужгородській гімназії, в 1928 р. продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.
31 липня 1932 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 12 богословів (Деметер Михайла, Купар Карла, Кекерчень Павла, , Нодь Миколу, Петенько Стефана, Пукан Юлія, Томаш Івана,Тегзе Миколая, Тихий Івана, Чарній Михайла, Фізер Михайла), серед яких був і Ляхович Микола.
Після висвячення єпископ призначає його парохом у село Заднє (у 1960 р. перейменоване в с. Приборжавське) Іршавського р-ну, а з 1934 по 1949 рр. був парохом у с. Золотарево. На початку 1949 р. органи місцевої влади заборонили о. Миколі виконувати душпастирську роботу і разом із сім'єю виселили з парохіяльного будинку. Оскільки й після цього він не погодився возз'єднатися з російським православ'ям, 10 березня 1949 р. працівники МДБ заарештували, а обласний суд 16-17 травня 1949 р. на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР засудив о. Миколу на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.
Після суду о. Миколу було відправлено через знамениті тюрми-розподільники міст Львова і Києва в табори ГУЛАГу. Із спогадів о. Стефана Бендаса дізнаємось, що в камері № 25 Ужгородської тюрми ще до 18 липня 1949 р. в'язнями були оо. Йосип Кампов, Адальберт Грабар, Микола Ляхович і Василь Пушкаш.
Отець Стефан Бендас "здогнав" о. Миколу Ляховича у Київській тюрмі № 1, так званій "Лук'янівці", 10 вересня 1949 р. "... Через короткий час, — згадує він, — я узнав, що в камері № 29 знаходяться оо. Ляхович Микола, Тіводар Стефан, Егреші Михаїл, Пушкаш Василь і римо-католицький священик с. Беня Голомбош Йосиф, з якими під час прогулок мені пощастило крадькома і розмовляти. 17 січня 1950 року оо. Ляхович Микола і Микита Йосиф прибули в Московську тюрму, де під час прогулок мені вдалося розмовляти з ними. Пізніше мені пощастило з ними розмовляти і в Куйбишевській тюрмі, і від них я узнав, що вони знаходяться в камері №11. 8 лютого мене і оо. Ляховича Миколу і Микиту Йосифа одним поїздом, але в різних вагонах, відправили в табори ГУЛАГу Казахської РСР".
Після прибуття на місце призначення в табір сел. Кенгір, працював на різних будівельних роботах. З третього січня по липень місяць знаходився у таборі сел. Рудник. З місць позбавлення волі повернувся додому в 1956 р. і поселився у сина Миколи в Рахові. 1956—1960 рр. працює робітником, а з 1960 по 1971 рр. — бухгалтером їдальні Рахівського лісокомбінату. В 1971 р. виходить на пенсію.
Помер о. Микола Ляхович 7 березня 1980 р. на 73-му році життя і 42-му році свого душпастирства в м. Рахів. Згідно з ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. прокуратура Закарпатської області реабілітувала о. Миколу Ляхович 31 грудня 1991 р.
Дружина о. Миколи Ляховича, Єлизавета Медвецька, народилася 3 лютого 1913 р. в сім'ї греко-католицького священика Павла Медвецького і Олени Яцкович в с. Скотарське Воловецького р-ну. Померла 11 вересня 1967 р. на 55-му році життя в Рахові.