МАРИНА Олександр, д-р
Парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в с. Невицьке Ужгородського р-ну, професор богослов'я Ужгородської духовної семінарії
Народився 12 листопада 1893 р. в сім'ї греко-католицького священика Олексія Марини і Єлизавети Чернек в с. Урмезієво (у 1946 р. перейменоване в с. Руське Поле) Тячівського р-ну. Після здобуття початкової освіти батьки віддали його на навчання в Мараморош-Сиготську гімназію (тепер Румунія). Теологічну освіту одержав у Центральній духовній семінарії в Будапешті. Ще навчаючись у духовній семінарії, в 1917 р. виконував обов'язки архіваріуса в єпископській палаті, а в 1917 — 1920 рр. — реєстратора.
21 грудня 1919 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Антоній Папп рукоположив на священика 6 богословів (Микуланинець Юлія, Неймет Івана, Орос Адальберта, Сільвай Євгена, Тіводор Стефана), серед яких був і Олександр Марина . Після висвячення єпископ призначає о. Олександра парохом у с. Косівська Поляна Рахівською р-ну, де він працює, віддаючись повністю душпастирській роботі, а у вільний час — науковій. В результаті кропіткої наукової праці 10 червня 1932 р. у Празькому Карловому університеті здав четвертий кандидатський екзамен, а у вересні, після захисту докторської дисертації, йому була присвоєна вчена степінь доктора богослов'я. Десятий номер журналу "Душпастирь" 1932 р. повідомляв, що "Єго Екселенція Єпископ Александр назначил: Докторандуса о. Александра Марину пароха косівськополянського професором догматики й филозофіи к Ужгородському богослов-скому лицею... " Викладачем Ужгородської духовної семінарії був аж до її закриття в 1948 р.
Коли 2 травня 1934 р. помер парох Ужгородської Преображенської церкви (Цегольнянська) о. Віктор Карцуб, єпископ призначив о. Олександра Марину дочасним адміністратором цієї парохії. З 1939 по 1949 рр. був парохом у с. Невицьке, одночасно виконуючи й педагогічну роботу в духовній семінарії й катехита Ужгородської гімназії. Отець Олександр Марина навчав не тільки словом, але й ділом доказав свою вірність Христовій Церкви.
Коли на початку 1949 р. його пробують схилити до переходу на російське православ'я, то він категорично відмовляється. Його з сім'єю виселяють з парохіяльного будинку й забороняють виконувати будь-яку душпастирську роботу. Органи держбезпеки пильно стежили за його діями і завжди стояли на заваді при трудовлаштуванні. Працівники МДБ 12 вересня 1950 р. заарештовують, а Закарпаїський обласний суд па підставі ст. 54-2, 54-10, 54-13 КК УРСР 31 жовтня 1950 р. засуджує о. Олександра Марину на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належною йому майна.
Пізніше через Львівську тюрму-розподільник його було вивезено в табори ГУЛАГу міст Іркутськ і Вологда. 3 місць позбавлення волі був звільнений у жовтні 1955 р Повернувшись додому в Ужгород, о. Олександр Марина активно включається в підпільну душпастирську діяльність. Боже Провидіння обдарувало його довгим життям і відмінними теологічними знаннями, які він щиро передавав, навчаючи підпільно молоде покоління священиків, допомагав повернутися в лоно Католицької Церкви "заблудлим" своїм олтарним братам.
Помер о. Олександр Марина 21 квітня 1987 р. на 94-му році життя і 68-му році свого душпастирства в м. Ужгород. Через п'ять років після смерті його було визнано невинним і на підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Олександра Марину реабілітувала 11 березня 1992 р. прокуратура Закарпатської області.
Дружина о. Олександра Марини, Віржінія Густі, народилася 12 вересня 1900 р. в сім'ї учителя Трояна Густі і Елеонони Філеп в с. Ачува (Румунія). Вийшовши заміж 9 листопада 1919 р., ділить з чоловіком усі радощі й прикрощі життя. Разом виховали й дали путівку в життя шістьом дітям: Шарольті, Шандору, Ганні, Георгію, Віргінії та Ірині. Померла 11 серпня 1986 р. на 86-му році життя у м. Ужгород.